ТИСК НА УКРАЇНУ РІЗКО ЗРОСТАЄ

ТИСК НА УКРАЇНУ РІЗКО ЗРОСТАЄСитуація загострюється: буксування реформ в Україні підриває довіру не лише народу до влади, а й ставлення до неї наших західних союзників. Ще й на Заході наростають власні економічні та політичні проблеми, починаючи від потоку біженців з Близького Сходу. Крім цього, стартують виборчі кампанії у ключових країнах ЄС і у США. Коли ж насуваються вибори, кандидати на виборні посади намагаються сподобатися максимальній кількості виборців. Тому годі від них очікувати кроків рішучих і однозначних. Путін враховує ці сприятливі для себе обставини і посилює тиск на Україну. Сумно, але у цьому йому допомагають Берлін і Париж.

Європа хоча позбутися наших проблем

Все голосніше провідні держави ЄС вимагають від Києва \”повного виконання Мінських домовленостей\”. Це означає, що нас примушують ще у березні прийняти закон про особливий статус окупованих районів Донецької і Луганської областей (так званих \”ОРДЛО\”), а у червні провести самі вибори. А перед цим вимагають оголосити амністію всім, хто зрадив Україну і воював проти нас. Звичайно, такі \”вибори\” можуть пройти лише під повним контролем Москви і означатимуть одне – розорені війною райони будуть віддані Києву для відбудови зруйнованого, що ляже непосильним тягарем на український державний бюджет. А розпропаговане Москвою населення \”ДНР-ЛНР\” надовго загальмує шлях України в Європу.

Такий варіант відповідає лише інтересам Путіна. Росія нині виділяє на утримання «ОРДЛО» близько мільярда доларів на рік, а у неї внаслідок західних санкцій і падіння світових цін на енергоносії швидко поглиблюються економічні проблеми. Перекинувши тягар з власного бюджету на український, Кремль негайно почне вимагати від Заходу скасування санкцій – мовляв, він \”повністю виконав Мінські домовленості\”. Найгірше те, що Франція і Німеччина також починають грати у цю кремлівську гру. Але ж Мінськ-2 передбачав повне виведення іноземних військ з Донбасу, відновлення українського суверенітету над нині окупованими територіями і повний контроль Києва на українським кордоном. Значить, наші \”союзники\” вимагають виконувати домовленості лише українців, а Росії дозволяють діяти так, як вона того бажає?

На жаль, у політиці гарні слова і реальні дії дуже далекі одні від одних. У найшвидшому скасуванні санкцій зацікавлено чимало західних бізнесменів, які прагнуть першими прорватися на величезний російський ринок і зняти там солодкі вершки. Заради зиску вони готові пожертвувати навіть безпекою власних держав, яким путінський режим загрожує цілком реально. Короткозорість західних еліт, їхнє загравання з гітлерівськими агресорами призвели наприкінці 30-х років до вибуху найстрашнішої війни в історії людства – Другої світової. Після її завершення чимало людей розмірковувало: якби у Гітлера була атомна зброя, що сталося б з усім світом? Нині можуть отримати відповідь, адже у новітнього агресора, Путіна, ядерна зброя є. А Захід дуже боїться ядерної війни, тому знову починає загравати з тим, хто грубо порушує міжнародне право і розв\’язує агресивні війни.

Мусимо надіятися лише на себе

Невесела ситуація для нас складається і в Сполучених Штатах. Там розпочалася президентська кампанія, тож американцям не до України. Правда, майже всі кандидати до Білого Дому вимагають від Путіна негайно звільнити Надію Савченко. Але господар Кремля має власні плани. Судячи з усього, він чекає судового вироку, запланованого на 21 березня, аби після нього помилувати нашу героїню і обміняти її на полонених російських військовослужбовців. Потім вимагатиме і від американців скасувати санкції. Хто знає, як на це відреагує Барак Обама, який хоче залишитися в історії в образі \”великого миротворця\”.

Летальної зброї американці нам так і не передали, а новітнє російське озброєння поки що помітно переважає наше за якістю. І ресурси у Росії значно більші, ніж у України, тому повномасштабні бойові дії на рівних вести з ними дуже непросто. У чому ми маємо незаперечну перевагу – це у моральному відношенні, вірі в майбутнє своєї країни. Тому Москва нині кидає значні сили на підрив морального духу українців, мобілізуючи для цього засоби масової інформації, Інтернет тощо. А чимало українців опинилися на межі фізичного виживання і у відчаї проклинають нинішню київську владу та місцевих чиновників. Противник цьому лише радіє і намагається всіма силами поглиблювати прірву між владою і народом в Україні. Жлоби у владі йому в цьому допомагають.

Розплачуємося за власну бездіяльність впродовж майже чверті століття. Не спромоглися обрати собі справжню політичну еліту, весь час дозволяючи злодіям і брехунам переходити з одного владного крісла в інше. Продовжуємо так чинити навіть тепер. Недавно з\’явилися поголоски, що нібито Київ дав згоду на те, щоб «ОРДЛО» керували олігархи Рінат Ахметов і Юрій Бойко. Саме ті люди, яких мешканці Донеччини вважають винними у розв\’язанні війни…

Невже \”все пропало\”, як волають боягузи? Звичайно, ні! Нам важко, найближчим часом буде ще важче. Але легкого життя доля українцям ще ніколи не давала. Чим сильніше тиснуть на нас, тим ми сильніше маємо тиснути на владу, вимагаючи від неї дій сміливих і рішучих. Кремль боїться лише таких. Недарма він так злякався однієї Надії Савченко, побачивши у ній вільну, незломлену особистість. Коли ж більшість українців продемонструє свою незламність, Путін буде змушений відступити. А разом з ним – його західні \”друзі\”, куплені за російські нафтодолари. Світ за наступні 10 місяців дуже зміниться, після виборів на Заході до влади прийдуть нові рішучі політики. Тоді й нам буде значно легше.
Ігор Буркут, політолог

peredplata