Останнім часом в зв’язку із процесом декомунізації часто піднімають питання про чернівецькі пам’ятники. Які з них доцільно встановлювати, які ні, які стоять на своєму місці, а які лише загромаджують собою місто? Ці питання піднімаються різними верствами населення і реагують на них по-різному. Досліджуючи наше місто та його історію, а також слухаючи думки чернівчан з цього приводу, я вирішила підготувати добірку «найприкріших» пам’ятників – недоречних, недоцільних, невстановлених і давно забутих…
10. Пам’ятник Юрію Федьковичу
Встановлений в сквері по вулиці Університетській в 1995 році, автор пам`ятника – скульптор Володимир Гамаль. Звісно ж, ніхто не применшує ролі буковинського соловія Юрія Федьковича в становленні культури нашого краю, а також не оскаржує доцільність встановлення пам’ятника саме в сквері неподалік від корпусів чернівецького університету, який гордо носить його ім’я. У добірку «прикрих» потрапив через насмішки з приводу його зовнішнього вигляду. Чернівецька молодь не до кінця зрозуміла політ фантазії скульптора, а також його сучасне бачення Федьковича, через що в народі пам’ятник називають «трансформером».
9. Обеліск «Перемога» 
Встановлений на Соборній площі в 1946 році на честь першої річниці перемоги над нацистською Німеччиною. Обеліск встановили на місці недобудованого румунського воєнного пам’ятника невідомому солдату. Важливість перемоги і обеліска на її честь очевидна. Пам’ятник на Соборній площі – доречний, він повсякчас є основним об’єктом уваги на день Перемоги, визволення міста Чернівців і подібних пам’ятних дат, саме до цього пам’ятника носять квіти, щоб віддати шану ветеранам. Проте різного роду суперечки та критику викликає зовнішній вигляд обеліска. На думку деяких чернівчан, він надто помпезний та громіздкий. До того ж, незрозуміло, для чого там цілих два «поверхи», які не виконують ніякого функціонального призначення.
8. Пам’ятник Сидору Воробкевичу
Встановлений біля центрального корпусу ЧНУ, у сквері, який в народі називають «попівським». Гіпсове погруддя стояло ще з 1991 року, а нинішній пам’ятник – мідний – встановили в 2006 році. Цьогоріч у травні відзначатимемо 70-річчя з дня народження видатного буковинського культурного діяча, педагога та співця Сидора Воробкевича, і судячи з прикрого зовнішнього вигляду пам’ятника», його все ж таки варто було б оновити. До речі, оновлення потребує і сам «попівський» сквер. Питання про його реконструкцію не раз піднімалося в місті, проте чомусь так і залишилось на рівні розмов. Сподіваємося, що колись вони втіляться в реальність.
7. «Цісарська скеля»
Коли в 2009 році коштом місцевих політиків відкривали пам’ятник Францу-Йозефу в сквері біля ринку «Центральний», то звучали слова про те, що це – перший в Чернівцях пам’ятник австрійському цісареві. Але ж ні. Встановлена ще в 1908 році вдячними містянами на честь 60-річчя правління австрійського цісара Франца-Йозефа, Цісарська скеля з тих пір стоїть собі непохитно в парку імені Ю.Федьковича, більш відомого як рок-база «фан-парк», і більшість чернівчан навіть не здогадується про її існування.
6. Пам’ятний знак «Чернівцям — 600 років»
Пам’ятник подарував місту відомий чернівчанин музикант Ян Табачник. Перед відкриттям пам’ятника з’явилася інформація про те, що він казково дорогий, адже зроблений за проектом самого всесвітньовідомого скульптора Церетеллі, якого Табачник, мовляв, знає особисто. Звісно ж, що і чекали чогось феєрично новаторського. На відкриття пам’ятника яблуку ніде було упасти. Проте чималий натовп чекало розчарування: нічого феєричного, скандального чи революційного. Просто рулон… ой, пробачте, сувій паперу, на якому вісьмома мовами написано «моєму рідному місту». Що ж, у всіх бувають невдалі дні, і в Церетеллі, як ми бачимо, також. І все би нічого, проте місце, на якому встановлено пам’ятник – одне із центральних. І багато хто із чернівчан волів би бачити в сквері на Шкільній щось більш ідейне та символічне.
5. Пам’ятник жертвам Голодомору 1933-34 та 1946-47 рр. 
Про встановлення цього пам’ятнику буковинське товариство політв’язнів та репресованих клопотало ще з 90-тих. Нарешті в 2007 році на розі Руської та Шевченка впорядкували сквер та встановили пам’ятний камінь. З обіцянкою невдовзі встановити пам’ятник. І з того часу там так цей камінь і стоїть. А чому – бо хотіли як краще, а вийшло як завжди: оголосили конкурс на пам’ятник, вибрали переможний проект – а він виявився задорогий. І завис за відсутності фінансування. Врешті цього річ усе це нарешті зрушило з місця. В сквері планують встановити ось такий скульптурний ансамбль: 
Що ж, поживемо – побачимо.
4. Танк екіпажу гв. лейтенанта П. Ф. Нікітіна
Стоїть на в’їзді в центр міста дулом на Садгору з 1965 року. Чернівчани його вже не помічають, а гості міста неабияк дивуються, коли перше, що їх зустрічає в Чернівцях – це бойова машина на постаменті. Танк останнім часом обговорюється досить жваво, тому сподіватимемося, що найближчим часом він перестане лякати туристів, і очільники краю вкупі із митцями врешті придумають, як зробити його окрасою Чернівців.
3. Пам’ятник трамваю
75 років Чернівцями їздили трамваї. Перший електротранспорт з’явився в Чернівцях ще у 1887 році, пережив дві світові війни і три зміни влади, проте зрештою їх таки зняли з вулиць. Причім, не стільки з огляду на ситуацію в місті, скільки із загальною всесоюзною тенденцією відмови від трамваїв. Останній трамвай проїхав чернівецькими дорогами 1967 року, хоча питання про їх зняття піднімалося з 1948. Ще в 90-тих про те, що Чернівці колись славилися своїми трамваями, нагадували залізні колії на центральних вулицях міста, проте їх зрештою демонтували, і єдине, що лишилося на згадку – це трамвайний вагончик в сквері біля залізничного вокзалу. Прикро те, що він привертає до себе недостатньо уваги. В сквері біля трамваю можна поставити лавочки, сам трамвай підсвітити, і всередині влаштувати щось типу сувенірної лавки чи літнього кафе. І тоді він би з нікому не потрібного пам’ятника перетворився б на одну із туристичних атракцій.
2. Обеліск «Чорний орел» (пам’ятник полеглим солдатам ц. і к. 41 піхотного полку імені архікнязя Євгена)
Встановлено 2 грудня 1902 року з нагоди 200-річчя полку. Коштом небайдужих чернівчан. Зруйновано 14 грудня 1949 року. За наказом радянської влади. Фрагменти пам’ятника почали знаходити вже в середині 2000-х, їх встановили на старому місці з надією, що колись пам’ятник від реставрують. Обіцяли на 600-річчя. З того часу – глухо. На цоколі пам’ятника — напис (українською, німецькою та румунською мовами): «Поляглим на полю Слави синам-борцям 41-го піхотного полку імени архікнязя Євгенія. Вдячна Буковина».
1. На першому місці – дві скульптури, які загубилися в роках та століттях.
Одна із них – це, звісно ж, Пієта. Встановлена на площі Ринок в 1827 році, вона була найвідомішим пам’ятником Чернівців. Із приходом румунів її перенесли до єзуїтського костелу. Дотепер її доля достеменно невідома. Одні кажуть, що за радянських часів її розтрощили кувалдами, інші вірять в те, що її вдалося врятувати, сховавши у вигляді надгробку десь на кладовищі. Так це чи ні, проте статуя зникла, і відновити її чернівчани прагнуть з 1991 року. У 2014 році греко- та римо-католики освятили місце на Центральній площі, на якому стояла Пієта, і встановили там дубовий хрест. Тоді ж було оголошено конкурс на нову статую Богородиці-Пієти. Тому сподіватимемося, що невдовзі вона знову відродиться у Чернівцях.
Інший – це пам’ятник Шіллеру. До того, як приміряти на себе ім’я буковинської горлиці, наш театр був названий на честь саме цього видатного німецького драматурга. Ну і, звісно ж, що в театрі власного імені, всіх відвідувачів зустрічав Шіллер Йоганн-Фрідріх, власною персоною. В 1922 році румуни, які владарювали тоді в місті, розпочали широкомасштабну кампанію з «боротьби з австрійською спадщиною», під час якої німецьку громаду змусили демонтувати пам’ятник Шіллера. Статую було перенесено в сад Німецького дому (нинішня вул..Челюскінців), де вона і стояла десь до 40х років. Що сталося далі – невідомо. Говорять, що після війни статую перенесли до якогось училища, де студенти не впізнали видатного поета і, прийнявши його за фашиста, відбили Шіллеру ніс. Після чого пам’ятник, вочевидь, образився і зробив ноги. Зараз від нього лишився лише постамент на вулиці Челюскінців. В 2006 році пам’ятник начебто обіцяли відновити. Оскільки не відновили досі, то вже мабуть і не відновлять, проте на майданчик навколо пустого постамента варто було б звернути увагу. Освітити, посадити клумби, облаштувати невеличкий скверик. І тоді уроки історії засвояться як ніколи ефективно – про них красномовно розповість відсутній на пустуючому постаменті Шіллер.
Підготувала Надія РУСНАК
peredplata
