Голоси чернівецьких вулиць або “не стріляйте в музиканта, хай він грає, як уміє”

Голоси чернівецьких вулиць або “не стріляйте в музиканта, хай він грає, як уміє”З весняним теплом на чернівецьких вулицях побільшало людей. Особливо це відчутно на головній пішохідній алеї міста — вулиці Кобилянській, куди привітне сонечко зганяє на щоденний променад найрізноманітнішу публіку: роботяг,студентів, чиновників,туристів,торговців, промоутерів, і вуличних музикантів.

Основи професії

Вуличні музиканти, які дратують/милують слух чернівчан, теж трапляються дуже різні — починаючи від музичних стилів (класика, російський рок, джаз, шансон) та інструментів (скрипалі, саксофоністи, гітаристи) і закінчуючи причиною, з якої вони вийшли грати на вулицю. Деяким просто потрібні гроші (на нові струни, подорожі, запис треків у студії, чи — трапляються й такі — на оплату за навчання у вузі), деякі – “зальотні” – виходять рідко, “себе показати, на людей подивитись”, а деякі просто не уявляють своє життя без музики. “Я ніколи не працюватиму на заводі, – пояснює свою позицію гітарист Вова, – Я пообіцяв собі й своїм батькам, що виб\’юсь в люди завдяки музиці — і я зроблю це. Проте на жаль поки що “гра на шляпу” – це єдиний доступний мені спосіб заробити гроші своїм талантом”. Побутує думка, що грою на вулиці можна заробити легкі гроші. Насправді це не так. Це тяжка праця, яка має й свої професійні травми. Спробуйте кілька годин поспіль пограти — ну приміром на гітарі — і подивіться, що станеться з вашими пальцями. А якщо при цьому ще й співати без упину, то є серйозний ризик зірвати голос. І не забувайте про погодні умови, в яких працюють хлопці — дощ, холод та вітер не дуже-то й допомагають творчості.

Зворотній бік медалі

Попри непробивну переконаність артистів в тому, що вони несуть у світ мистецтво і піднімають культурний рівень чернівчан, не всі чернівчани з цим погоджуються. Здебільшого це мешканці сусідніх з “місцем роботи” вуличних артистів будинків, працівники кафе та магазинів тощо. Тобто люди, які виходять на Кобилянську не на прогулянку раз на тиждень, а щодня на роботу. І їх можна зрозуміти, адже репертуар вуличних музикантів міняється нечасто, тож люди змушені день за днем слухати одну й ту саму “пластинку” у виконанні нав\’язливих небажаних “сусідів”. Нещодавно всі незадоволені об\’єдналися і зареєстрували на сайті міської ради петицію про заборону вуличної музики взагалі. Поки що петиція лише набирає голоси, тому як на це відреагує міська влада, невідомо.

Повернення в 90-ті

Агресивно налаштовані “сусіди” не становлять великої проблеми для вуличних музик. З ними домовляються — на якийсь час “мігруючи” з насиджених місць, роблячи перерву, міняючи репертуар тощо. Проте справжня загроза вуличному мистецтву таки існує. І з\’явилася вона нещодавно. Це — ви лише уявіть собі — рекетири.

– Це почалося десь з кінця березня, – розповідає вуличний гітарист Юрій, – Спочатку підходили й просто виривали з рук гроші, а тепер зовсім знахабніли — підходять прямо до чохла, куди люди кидають гроші, відраховують якусь певну суму і йдуть собі геть. А коли противишся — починають погрожувати.

– Вони приходять кожен день, – розповідає артист циркової студії, вуличний “бізнесмен” Ваня, – Забирають по 25-50 гривень. А я їм нічого не можу зробити — я один, а їх троє.

І справді, трохи покрутившись по Кобилянській, мені вдалося побачити рекетирів “в ділі”.Троє молодиків в спортивних костюмах на мою спробу з\’ясувати, чому вони забирають в музикантів гроші, назвали мене “тупою куркою”, і “популярно пояснили”, що мовляв, якщо музики мають нахабство цілий день співати свої пісеньки, замість того, щоб “вкалувати” – то хай діляться і жертвують “на розвиток”. На який-такий “розвиток”, гопники не пояснили. Зібрали “данину” і пішли геть.

Розвиток європейського міста?

Ситуація в місті складається таким чином, що будь-який жевжик, знаючи три акорди, може вийти на вулицю, розкласти чохол і почати вимагати гроші в перехожих. І також будь-який жевжик посильніше може підійти до першого і “віджати” в нього всі кревно зароблені надривним співом гроші. При цьому ніхто не зможе нічого зауважити. Ситуація складається таким чином, що явище існує, а важелів, щоб його регулювати — досі немає. А якщо немає, значить треба створити?

В Німеччині вуличних музикантів — повно. Для Європи вулична музика — цілком нормальне явище. Проте всюди вона регулюється, захищаючи як жителів міст, так і вуличних артистів. В кожному місті діють чіткі окремі правила для вуличних музикантів: в Мюнхені потрібно пройти кастинг і купити дозвіл вартістю в 10 євро, в Штутгарді заборонені духові та ударні інструменти, а в Кельні за якість музики бореться своєрідна “профспілкова організація”, де самі музиканти прослуховують одне одного і вибирають кращих.

Єдине правило, якого дотримуються чернівецькі артисти — це не шуміти після десятої. Проте, як бачимо, для підтримки громадського порядку цього недостатньо. Проте повністю заборонити вуличну музику — теж не вихід.

Ідеальним компромісом було б запровадження муніципальних дозволів. Таким чином міська влада могла б регулювати кількість та якість вуличної музики, а гроші, які б сплачувати артисти для виступу, йшли б дійсно на розвиток — на розвиток туристично привабливого та по-справжньому європейського міста.

Надія РУСНАК

peredplata