ГІБРИДНА ВІДПОВІДЬ НА ГІБРИДНИЙ ВИКЛИК

ГІБРИДНА ВІДПОВІДЬ НА ГІБРИДНИЙ ВИКЛИККремль продовжує лякати українців небезпекою повномасштабної війни. Ігнорувати цю загрозу неможливо, нам варто готуватися до будь-якого розвитку подій. Нині війна іде гібридна, у якій противник робить ставку на підрив морального духу українців, застосовуючи для цього різноманітні засоби – від роздмухування справжніх проблем нашого життя до прямої брехні й підкупу слабких елементів, аби ті сіяли паніку і зневіру. А на подібні гібридні виклики треба давати гідну відповідь.

Підготовка до відсічі агресорам

Ресурси Росії значно переважають наші: армія у неї більша і краще озброєна, Кремль може мобілізувати значно більше солдатів, ніж ми. І грошей він має більше: війна – дуже затратна річ. Росіяни нині формують неподалік від наших кордонів три нові дивізії, які у разі необхідності можуть бути розгорнуті в армії. Проте російський генералітет боїться масштабного вторгнення на територію України, бо знає: опір загарбники зустрінуть шалений. Кіборги Донецького аеропорту довели противнику – українці вміють захищати Батьківщину. За підрахунками спеціалістів, спроба пробити сухопутний коридор до Криму може вартувати Росії до половини мільйона солдатських життів. А до таких жертв російське суспільство психологічно не готове.

Попри постійні розмови про відновлення імперської величі, криваві авантюри Путіна переслідують іншу мету, ніж реанімація СССР або царської імперії. Найважливішим для нього є збереження своєї влади, заради чого новоявлений цар готовий жертвувати життями власних співгромадян. Псевдопатріотична істерія дозволяє тримати суспільство в постійній напрузі й відволікати простолюд від невирішених соціальних проблем і відчутного падіння життєвого рівня більшості росіян. Але від громадськості необхідно приховувати справжні втрати своїх військ, щоб не викликати зростання антивоєнних настроїв.

Особливу тривогу російського генералітету викликає перспектива масової партизанської війни в Україні у разі її окупації путінськими \”зеленими чоловічками\”. Українці повинні цей страх використати максимально. Тому в країні відновлюється підготовка до розгортання партизанського руху. В областях поновилася підготовка сил територіальної оборони, на базі котрих у разі необхідності розгортатимуться партизанські загони. До такої підготовки необхідно ставитися, як до життєво необхідного завдання. Партизанська війна розгортається на окупованій противником території, але все-таки регулярна армія має зупинити ворога і не дати йому захоплювати наші землі.

Тому особливу увагу українці нині повинні приділити озброєнню і навчанню Збройних сил сучасним методам ведення бойових дій. На жаль, наші західні партнери не дають нам сучасної зброї, на що так сподівалися українські військовики. Тож треба виходити з того, що маємо. А для успішного протистояння ворогові першочергове значення має артилерія, от її треба вчити і озброювати найкращим чином. Не можна забувати і про інших – запеклі бої вимагають професіоналізму від всіх – піхотинців, танкістів, авіаторів, зв\’язківців … Але не менше значення, ніж пряме зіткнення на полі бою, у гібридній війні мають психологічні операції, спрямовані на підрив бойового духу противника.

Інформаційне протистояння

Росія добре підготувалася до інформаційної війни, навіть створила спеціальні війська, що дезінформують і залякують жертву агресії за допомогою ЗМІ та комп\’ютерних мереж. Перший етап інформаційної війни ми їм програли, проте нині з\’являються перші ознаки зростання кваліфікованого спротиву ворогу в цій складній сфері.

Для успішного ведення інформаційної війни потрібні спеціалісти у різних сферах – психологи, журналісти, історики, юристи, філологи. Існує \”мова ворожнечі\”, яку розробляють професійні філологи за допомогою психологів. Як росіян Кремль швидко налаштував проти українців після багатьох десятиліть пропаганди \”братерства народів\”? За допомогою словесних штампів: \”київська хунта\”, \”бандерофашисти\” тощо. А звинувачення українських військовиків у свідомому знищенні мирного російськомовного населення Донбасу піднесло градус ненависті до України в російському суспільстві до точки кипіння.

Кремль найбільше боїться міцного союзу Києва із західним світом. Тоді наша спільна ресурсна база значно перевищить російську: і союзних військ разом буде більше, ніж має Путін, і зброя у них буде кращою. От і вбивають клин між Україною і західними демократіями, намагаючись зобразити нас \”фашистами\”, \”нацистами\”, звинувачуючи Київ у \”геноциді російськомовного населення\”. Англомовні ЗМІ, заздалегідь створені й щедро фінансовані Кремлем, щоденно доносять цю маячню західному глядачеві, і така брехня знаходить свого споживача.

Останнім часом кремлівські пропагандисти намагаються попередити подальше зближення України з Польщею та Ізраїлем, і навіть викликати загострення наших відносин з ними. На жаль, у чомусь досягають успіху. Так, на розгляд польського Сейму внесено проект закону, за яким висувається звинувачення українським націоналістам у \”геноциді поляків\” під час так званої \”Волинської різанини 1943 року\”. Наші історики не замовчують цю жахливу трагедію, але уникають її однозначної оцінки. Винних у масових вбивствах було декілька, й справа істориків – встановити вину кожної із сторін. Адже взаємне кровопролиття українців і поляків провокували насамперед гітлерівці, щоб послабити опір окупантам з боку і УПА, і польської Армії Крайової. В українські села нацисти відправляли свої каральні поліцейські частини, сформовані з поляків, а в польські – з українців. Це лише одна деталь. А ще додали свого і червоні партизани, також зацікавлені у взаємному послабленні УПА і АК.

Сучасні українські історики, нарешті, звернули увагу на те, що у 1943-1944 рр. чимало крові мирних поляків було пролито і там, де ситуацію визначали не \”бандерівці\”, а інші політичні сили – у Білорусі й Литві. Підрозділи АК палили білоруські та литовські села, а загони білоруської \”Самаахови\” і Литовської Визвольної Армії – польські населені пункти. Необхідно детально вивчити ті страшні події, причому спільними зусиллями істориків всіх зацікавлених країн. А нам потрібно притлумити емоції, якими користується Кремль – наш спільний ворог.

Нині виповнюється 75 років з моменту Львівського погрому 1941 року, в якому загинуло близько 4 тисяч євреїв. Московська пропаганда звинувачує в його організації бандерівську ОУН, хоча справжніми організаторами були гітлерівці, які детально фотографували і знімали кінокамерами весь жах, що тоді відбувався на вулицях і площах старовинного міста. Ці матеріали збереглися і активно використовуються дотепер, але вибірково. Постійно демонструють вуйка у вишиванці, який знущається над євреями, але не показують знімки людей у совєтській міліцейській формі, котрі керують погромниками. Замовчуються і свідчення іноземців, що підтверджують: більше половини погромників розмовляло не українською, а польською мовою.

Сучасні українські й єврейські історики, нарешті, звернули увагу на дуже важливий факт. Совєти повернулися до Львова влітку 1944 р., коли по свіжих слідах можна було знайти організаторів, і всіх активних учасників погрому. Але чекісти цього не зробили. Чому? Якби знайшли докази причетності ОУН до цього акту геноциду, то українських націоналістів можна було би засудити Нюрнберзьким трибуналом за злочини проти людяності. Логічна відповідь на це питання одна: таких доказів не існує в природі. Але були інші факти, які чекісти ретельно приховали, щоб самим не потрапити під караючий меч Немезиди.
В інформаційній війні треба спиратися на факти, тоді ворог неодмінно програватиме. Досить оборонятися, треба переходити у наступ. Росіяни постійно демонструють свою агресивність, наочно показали її під час матчів Євро-2016. Європа налякана звірствами \”уболівальників\” Путіна, і наші бійці інформаційного фронту мають повністю використати зміну настроїв для підтримки України іншими країнами. Гібридна війна вимагає відповідної тактики, яку українці опановують на ходу. Мусимо, щоб виграти.
Ігор Буркут, політолог

peredplata