БУТИ ГОТОВИМИ ДО ВСЬОГО

Українці у черговий раз шоковані новими тарифами на житлово-комунальні послуги, причому таке підвищення – не останнє цього року. Воно відбувається на фоні погіршення ситуації на лінії розмежування вогню, де російські агресори та їхні донецькі найманці активізують обстріли наших позицій. А тут ще під сумнів поставлено майбутнє Європейського Союзу, куди Україна прагне увійти. Чому наростають такі проблеми, і до чого нам потрібно готуватися?
Погіршення життєвих умов
Впродовж чверті століття в Україні лунають балачки про реформи, а до недавнього часу мало що змінювалося. Правителі країни не бажали рухатися вперед, натомість проїдали те, що накопичувалося минулими поколіннями. За 25 років розтринькали майже все, і нині потрібно створювати нову економіку. Совєтська вичерпана повністю. А будівництво нового пов\’язано з чималою напругою всіх сил і вимагає жертв від суспільства.
Після 1991 року у нас збудовано олігархічну напівфеодальну державу. Між правлячою верхівкою і основною масою населення існує глибока прірва. Правителі намагаються весь тягар проблем перекласти на простолюд, захистивши від ризиків власні капітали. Звідси – й зростання комунальних платежів, і ріст споживчих цін, і вкрай низькі зарплати та соціальні виплати рядових громадян. Найближчим часом витрати соціальних низів лише зростатимуть.
Попередники не проводили реформ, що і привело до падіння життєвого рівня переважної більшості населення. А політикам потрібні були голоси електорату: їм хотілося висмоктати з державного бюджету якомога більше, аби вистачило і дітям, і онукам. Нині ж стільки тягнути, як раніше, вже немає з чого. От і вимушені змінювати систему, що повністю застаріла і розвалюється. А страждає, як завжди, простолюд. Позитивні результати реформ проявляться лише через декілька років, тож не варто тішити себе сподіваннями, що невдовзі заживемо заможніше. Для цього потрібний час.
Можливість широкомасштабної війни
Кремль підтягує до українського кордону нові війська, не можна виключити, що розпочне повномасштабні бойові дії. Передбачити поведінку Путіна неможливо, адже логіка у нього власна. Якщо готується до війни із Заходом, то наступати буде через Україну. Стримати його може лише готовність Збройних сил України дати таку відсіч, що російське суспільство не зможе витримати величезних втрат своїх солдатів й виступить проти війни.
А для цього нам необхідно переозброюватися сучасною зброєю і готувати війська до сучасної війни, а не тієї, що завершилася сімдесят років тому. Обіцянки Заходу надати нам таку зброю на практиці не виконуються, розраховувати маємо на власні сили. В Україні є і талановиті конструктори зброї, і розвинутий військово-промисловий комплекс. Потрібна відповідна політична воля керівництва держави і його розуміння факту, що лише сила може зупинити агресора.
Прості ж українці не повинні тішити себе ілюзіями, що війна сама собою вичерпається і згасне. Такі війни тягнуться десятиліттями – як конфлікти на Близькому Сході або на півострові Індостан. Кремль поставив перед собою завдання максимально послабити Україну і не збирається відмовлятися від цього диявольського плану. А українське суспільство має бути готовим протистояти і зі зброєю в руках на фронті, і в не менш небезпечних боях інформаційної війни. Противник намагається посіяти у нас зневіру у власні сили, залякати і примусити припинити опір. Не дочекається. Більшість українців не бажає повертатися в застарілу імперію, що постійно відстає від передових держав і знаходиться в конфлікті майже з усім світом.
Зрада союзників
Ще однією реальною загрозою є можлива зрада союзних держав, які нині на словах підтримують України. Реальну допомогу нам надають лише ті, хто сам відчуває російську загрозу – країни Балтії, Польща, останнім часом – Румунія. Для США Україна не є пріоритетною державою, тим більше – у період президентських виборів. А Європейський Союз поринає у свою внутрішню кризу й українські проблеми його все менше обходять. До того ж провідні держави ЄС – Німеччина і Франція – отримували чималий зиск від зв\’язків з Росією й зацікавлені у знятті санкцій з неї якомога швидше. У кожного домінують власні інтереси, і нам не варто фантазувати на тему \”вірності союзників\”.
Врешті решт, хіба ми вже стали членами НАТО, щоб претендувати на таку вірність? Латиші й естонці, які вже не перший рік перебувають у Північноатлантичному альянсі, не дуже впевнені, що вчасно отримають необхідну допомогу від могутніх союзників. А російські шовіністи невипадково скандують на своїх збіговиськах: \”Наші МиГи сядут в Риге!\”: вони готові лізти в країни Балтії, щоб \”помститися за утиски російськомовних\”.
На жаль, західноєвропейський обиватель не відчуває по-справжньому небезпеки від путінської агресивної політики. Українцям треба докласти значних зусиль, щоб пояснити європейцям всю небезпеку \”Русского міра\” не лише для нас, але і для них. Важливо переконати європейську громадську думку в тому, що ця шовіністична ідеологія споріднена з гітлерівським нацизмом, і заслуговує подібної заборони, як і той витвір тоталітаризму. Коли західний європеєць відчує реальну небезпеку для себе, тоді він може стати справжнім союзником України в протистоянні агресорові.
Переможемо, попри все
У нелегкі часи нам довелося жити. Але кожному поколінню випадають непрості випробування, і необхідно бути готовими до них. Дурити себе солодкими казками про швидке покращення життя можуть лише слабкі люди, які бояться зазирнути правді в очі. Сильні ж мають знати: чекають їх складні випробування на міцність. І ми їх пройдемо! На нашому боці правда, ми захищаємо власну Батьківщину і право бути вільними людьми. Наша сила – в любові до рідної землі, до свого народу і його культури. А противник черпає свою лють у ненависті до всього світу, до успішних країн і народів. Тому він приречений на поразку, а перемога буде за тими, на чиєму боці правда.
Ігор Буркут, політолог

peredplata