Ми продовжуємо ходити вулицею Ольги Кобилянської з майстром Митром з бригади Івана Магалянського. І показуємо Пушковій та Каспруку, де облуплені стіни на будинках найкращої вулиці Європи. Чим далі ходимо, тим більше дивуємося: чому нам двом з Митром це треба, а Каспрукові та Пушковій не треба? Ми за це грошей не отримуємо, а вони отримують, причому немалі.
Дивимося на фасад будинку № 9. На першому поверсі там розміщується магазин фірми «Колос», яку багато років очолює Ігор Кібич. Вона чи не єдина раніше прославилася брендом «Чєрновіцкіє колбаси» на всю Україну. І магазин той там уже багато років. Міг би директор і його працівники підняти голову вгору й подивитися на балкон, який нависає над входом. Та й би трохи його підфарбувати, підбілити. І добро би було їм й усім.
– Тут ні грошей не треба багато, ні праці великої, – каже Митро. – Я би швидко впорався. Але нікому не треба…
Отакої!.. Нікому це не треба. Якщо їм не треба, то навіщо потрібні вони нам?! Скоро вже так ставитимемо питання. Бо несила терпіти наругу над Чернівцями.
Колись у будинку № 9 на вулиці Кобилянській (Панській-Gerchstrasse) лунала прекрасна музика. Там жив талановитий піаніст Густав Гутер. А внизу був знатний магазин від фірми «Розенцвайн», заснованої ще 1864 року. А ще у різні часи там продавали французькі парфуми. Панянки Чернівців завжди зупинялися біля цього будинку, де завжди пахло конваліями й трояндами, а з вікон Гутера лилася прекрасна музика.
За Румунії тут було фотоательє, магазин хутра, кондитерська і книжкова крамниця. Діяла там друкарня Розенштока.
За більшовиків тут розміщувалися цирульня «Весна» і магазин взуття. Зараз перший поверх віддано румунським громадським товариствам, які відкрили тут центр Гурмузакі й ресторан «Бухарест». Хоча фасад відремонтовано, все ж дно балкона над рестораном облуплене.
Перейдемо вулицю. Навпроти – будинок №14. Він майже не зазнав ніяких зовнішніх змін. Колись там було агентство з видачі віз і салон головних уборів, які за модні фасони називали «французькими».
За Румунії тут відкрили кінотеатр «Регал». І за більшовиків він був, і зараз є кінопалацом ім. Ольги Кобилянської. Майстер Митро і я були щиро заскочені тим, що цей будинок, порівняно з іншими, перебуває у доброму стані.
Колись дах кінотеатру був скляним, а у дворі росло багато дерев і зелені. Їх вирубали і влаштували літню залу кінотеатру.
За Румунії в цьому будинку був регіональний банк. У часи радянські у підвалах знайдено 5 великих сейфів. Куди вони поділися і що там було? Достеменно не відомо.
Поруч – будинок № 16. Він також у доброму стані. Хоча зведений ще у ХІХ столітті. За Австрії там було фотоательє пана Кржановського і магазин швейних машинок фірми «Зінгер».
За Румунії у дворі будинку була гінекологічна поліклініка санаторного типу. На підлозі фойє була мозаїка з викладеною датою будівництва. Радянські вандали знищили її. Також зникли античні вази з ніш обабіч коридору, великі дзеркала і скульптура напівоголеної жіночої фігури, яка тримала на голові вазу з квітами.
На першому поверсі за совєтів розташовувалися каси кінотеатру. Тепер – якийсь східний ресторан «СОНО». І все ж власник цього ресторану міг би підняти голову вгору і побачити, як над ним облупився балкон.
– Аби його побілити, треба відро вапна і щітку, – каже майстер Митро. – Коштує це все 16 грн. 40 коп.
Далі – магазин «Дебют». За комуністів тут був магазин продуктів. Дуже цікава реклама тоді була при вході у відділи. Читали її зліва направо. Там було написано «Ковбаси», «Жири», «Сири». Сміялися люди.
Навпроти – знаменита колись «Чернівчанка» і все, що від неї залишилося. А колись у будинку № 11 був крайовий ринок – виставка меблів, сувенірів та виробів з дерева, лози. Також вишивки і скорці.
Збудований він у 1887 році на замовлення І. Мюллера.
Колись там продавали пиво від Є. Шнецера. Було там ательє з пошиття одягу.
За Румунії – редакція газети «Альгемайне цайтунг» та бюро з міжнародного туризму «Європа». Жили й працювали та відомі електротехніки Георгій Марко та Антон Завада. Зараз там магазин весільного та вечірнього вбрання «Віоріка».
У малому будинку за Румунії продавали зельтерську воду. Тут за совєтів розливав пшик-воду батько колишнього директора домобудівного комбінату Бориса Горєлікова. Це він прорік колись: «Вода кораблі тримає. Чи не може вона втримати одного чернівецького єврея?…». Згодом воду забрали і зробили туалет. Тепер там туристична фірма.
Якщо на будинку № 13 більш-менш порядок, то через дорогу є велика проблема великого будинку № 18.
Він облуплений аж до непристойності та сорому мера Каспрука і його підлеглої Пушкової.
Це гарна чотириповерхова будівля другої половини ХІХ століття. Там у 1910 році була філія чеських банків «Богемія», «Марморош». Вони й за Румунії там залишилися. Внизу ще була книгарня з продажу німецької літератури. Потім – перша Віденська майстерня для модерного встановлення зубів. Чому «Віденська» з 1925 року? Тому що власник, дантист Вено Гейшиль, навчався колись у Відні.
У 1941 році будинок спалили радянські сапери. Але перед тим його пограбували. Довгий час там були пустка і смітник. Аж коли передали його залізничному управлінню під гуртожиток, будинок почали відновлювати. Тоді встановили ліфт. За совєтів внизу був універсам. Тепер там ціла «Імперія золота» та магазин «Стели», де продається одяг «Трембіти» Стели Станкевич.
Тож дві поважні фірми орендують (чи вже й у власності мають) прекрасні приміщення. Мають з них доходи. І як їм не соромно, тим директорам і власникам, дивитися на облуплений фасад, на знищені квіти у ліплених кошиках балкона другого поверху?!
– До ремонту цього будинку мусить долучитися й міська рада, – зі знанням справи говорить майстер Митро з бригади Івана Магалянського. – Тут і грошей багато треба, і матеріалів, і спеціалістів.
Будинок таки має родзинку, якої ніде ще не бачив. На балконі там ліпнини кошиків з квітами. Але вони настільки обдерті та облуплені, наче там якісь варвари потолочили все, що під ногами було.
Тільки уявити собі можна, якби попросити художників (і заплатити їм за роботу), аби вони розмалювали ці гіпсові квіти, як зацвіла би вулиця Кобилянської.
Але хто це тепер зробить? Коли ні Пушковій, ні Каспруку до цього ніякого діла нема. Ніби це їх і не стосується.
Ще одна проблема будинку № 18. До 600-річчя першої згадки про Чернівці його реставрували, побілили, привели до Божого виду, як і все навколо. То чому він геть облупився? Хто вкрав якісні матеріали, а ліпив там як-небудь і що-небудь?
Чи не міг би мер Каспрук попросити колишнього мера Федорука, аби він йому назвав фірму, яка знищила, а не реставрувала будинок №18 і потоптала квіти на балконі, розтоптала гонор чернівчан та їхньої вулиці Панської-Ольги Кобилянської.
У наступному числі «Часу» рухаємося до будинку, де живе колишній мер Федорук.
(Далі буде)
Петро КОБЕВКО
peredplata
