«Золоті оплески Буковини» нового формату

«Золоті оплески Буковини» нового форматуВраження. День перший

Так сталося, що нове і випробуване вперше в рамках театрального фестивалю «Золоті оплески Буковини» організатори репрезентували не на ювілейному, а на черговому, 11-му, фесті.
А новацій немало. Скажімо, авторитетне журі фестивалю вперше очолює народна артистка України Валентина Зимня, яка багато років виходила на сцену Чернівецького театру. Вперше у програмі фестивалю – довгоочікувані, зокрема, й мною особисто, дитячі вистави і також кілька моновистав, а відповідно, й додаткових сценічних майданчиків. Всього має відбутися 21 вистава за 11 фестивальних днів.
Вперше в рамках фестивалю запрошені гості. Це, зокрема, Львівський академічний театр «Воскресіння» з величною вуличною виставою у постановці Ярослава Федоришина «Глорія». Це Національний академічний театр оперети з гала-концертом «Осіння феєрія». Це, нарешті, наша легендарна народна артистка України Лариса Кадирова, яка привезла в Чернівці моновиставу за твором Марії Матіос «Не плачте за мною ніколи».
Отже, як і годиться, перший день театрального свята видався дуже емоційним та насиченим: у програмі чотири театральні роботи – дуже різні і водночас захоплюючі. Щоправда, дощ вніс певні корективи, і на вуличну виставу Львівського академічного театру «Воскресіння» «Глорія» прийшло небагато глядачів. А шкода – дійство справді було гідне уваги. Восьмеро акторів на ходулях під колоритну гуцульську музику за годину показали просто всю історію людства від перших кроків людини на Землі до сьогоднішньої насправді апокаліптичної дійсності. Вони завершили таки перемогою Добра над злом. І звісно ж – це те, на що й ми наразі надіємося. І повторюся про дощ. Він, як не дивно, став вдалим доповненням до антуражу дійства.
Можливо, на місці організаторів, я залишила б виставу театру «Воскресіння» на вечір, аж опісля опереткової «Осінньої феєрії» – вогняні мізансцени на тлі нічного неба виглядали б ще більш феєрично, та й вуличні міми порадували значно більше коло чернівчан.
Приємним сюрпризом для мене стала казка В. Смєхова з музикою бардів С. Нікітіна та В. Берковського «Алі-баба і розбійники» у виконанні Тернопільського академічного театру актора і ляльки.
Ця казка як і, приміром, відома всім версія «Бременських музикантів», прислужилася не одному поколінню малюків і буквально розібрана на цитати. Тернопільці залишили в українському перекладі перський колорит і порадували як дітей, так і дорослих. Виконавці були веселими й органічними. Словом – браво, акторам і лялькам Тернопільського театру!.

«Золоті оплески Буковини» нового формату

Моновистава заслуженої артистки України Лідії Данильчук – провідної акторки з Творчої майстерні «Театр у кошику» Національного центру театрального мистецтва імені Леся Курбаса перевищила всі сподівання. Пані Лідія разом із засновницею «Театру в кошику» кандидатом мистецтвознавства, режисеркою, етнографом Іриною Волицькою вперше в Україні 1997 року звернулись до новел і листів Василя Стефаника, створивши моновиставу «Білі мотилі, плетені ланцюги», яка живе вже 20 років і без якої не може жити сама Лідія Михайлівна.
З перших секунд «Мотилів» ми залишаємося наодинці зі Стефаниковим «коротким, сильним і страшним» словом. Лідія Данильчук практично без будь-яких традиційних театральних атрибутів, лишень шалом цих слів, найтонших емоцій, інтонацій, тембру голосу, неповторною власною харизмою, звуками гуцульських дзвіночків, дримби, сопілки та щемними покутськими народними піснями, плачами, коломийками у чудовому виконанні актриси, тримає глядяча в оціпенінні до останнього подиху вистави.

«Золоті оплески Буковини» нового формату

Як розповіла пані Лідія, при створенні вистави ій допомагали знавці гуцульського фольклору. Вона без будь-якої музичної освіти навчилася вправлятися на дримбі, сопілці, інших гуцульських народних інструментах. А текст пісень, коломийок їй надиктував колись теперішній народний артист України, керівник найстарішого на Західній Україні Коломийського академічного театру ім. І. Озаркевича Дмитро Чиборак.
При тому всьому вельми прикро, що в Чернівцях НЕМАЄ підходящої камерної сцени, де можна було б комфортно зіграти й подивитися моновиставу. Театр одного актора потребує невеликого інтимного сценічного простору на кілька десятків крісел. От і актриса Лідія Данильчук змушена була зіграти неймовірно цікаву виставу у незатишній, холодній, тьмяній та ще й напівпорожній залі чернівецької «текстилки», яка, між іншим, має гучну назву – Центральний палац культури м.Чернівці.
Додам, що насичена програма фестивалю – це добре. Проте за цієї обставини організатори набувають додаткового клопоту – переконати глядачів прийти на всі вистави фестивальної афіші. Бо ж саме глядач є основним, для кого організовують фестиваль, чи не так? Якщо у залі нашого театру на знані колективи чернівчани і гості залюбки купляють квитки, то у «текстилці» для початку , напевно, варто було б квитки продавати за символічною ціною. 60 гривень за таких умов – дорогувато з огляду лишень на некомфортні умови глядної зали.
Про гала-концерт Національної оперети України «Осіння феєрія» багато говорити не буду. Все було гарно, професійно і впізнавано – світові майстри, світові хіти, свято вдалося. Цілковито підтримую лишень заувагу Лідії Данильчук: катастрофічно не вистачало української оперети.

«Золоті оплески Буковини» нового формату

А загалом – фестивальний маховик починає розкручуватись. Вперед, глядачу – до театру, адже залишилось всього 10 діб.
Тетяна КРАТКО

Фото з сайту Чернівецького академічного обласного музично-драматичного театру ім. Ольги Кобилянської

peredplata