ЩО, ЗНОВУ?!

Наближається чергова річниця Революції Гідності, а в Україні знову лунають заклики виходити на Майдан. Кількість налаштованих на протест зростає на очах. Люди отримують платіжки за опалення, де їм нараховані неймовірно високі ціни за 19 днів жовтня. Комусь належить сплатити більше, ніж заробив за місяць. Звичайно, це викликає спротив. До того ж, почалися акції протесту вкладників банків, які не отримали компенсацій після банкрутства тих фінансових установ. Такі удари по власному життєвому рівню особливо вразили людей після того, як вони дізналися з електронних декларацій депутатів, державних чиновників, суддів та прокурорів про їхні захмарні статки. І це суттєво підсилило збурення в суспільстві.

ЩО, ЗНОВУ?!

Владі загрожує втрата легітимності

Легітимність дуже важлива для влади, а її забезпечує лише народна підтримка. Коли ж вона втрачається, влада може зберегтися лише за допомогою застосування сили. Таким шляхом у 2014 р. намагався піти Янукович, що завершилося для нього втратою посади і ганебною втечею до Росії. Українці не простили цьому діячеві відмови від асоціації з ЄС і спроби силового придушення протестного руху. Невже післямайданна влада думає, що вона не наступить на ті ж самі граблі, якщо не рахуватиметься з народними настроями?

На жаль, сподівання учасників Революції Гідності на швидке покращення справ в Україні так і залишилися нездійсненими. Зміни почалися, але дуже повільні й непослідовні. Замість кардинального перепланування й перебудови всієї владної будівлі відбувається лише косметичний ремонт у вигляді ліквідації старих пам\’ятників, перейменовування вулиць та спроб з міліції зробити поліцію. При цьому вкрай несправедливу систему, спрямовану на визиск простолюду і засновану на безвідповідальності владної номенклатури, збережено. Правими виявилися циніки, котрі заявляли, що внаслідок революції зміняться лише сідниці над золотими унітазами…

Справжня ж революція означає злам старої системи і побудову нової, заміну повністю дискредитованої влади новими людьми. Прикладом справді успішної революції була та, що відбулася у 70-х рр. XVIII ст. у північноамериканських колоніях Великої Британії, внаслідок якої створено США. Американцям довелося відстоювати свою свободу у жорстоких боях з найсильнішою державою тогочасного світу, і вони перемогли.

Ми нині також мусимо відстоювати зі зброєю в руках своє право на вільне життя. Підступний ворог нав\’язав Україні зовсім непотрібну їй \”гібридну\” війну, яка забирає людські життя і підриває економіку країни. Гинуть солдати, а хитрі бізнесмени набивають кишені – адже кожна війна потребує великих грошей, і на кожній наживаються спритні ділки. Століття тому американці зуміли і війну виграти, і життєздатну країну збудувати, попри всі величезні труднощі, які їм тоді довелося здолати. А чи вдасться нам?

Це залежить насамперед від готовності суспільства. Якщо воно достатньо зріле, то формуватиме справжні політичні партії, які підуть на вибори з реальними програмами позитивних змін, спираючись на могутню підтримку знизу. А якщо ні, то вдаватиметься лише до неорганізованих бунтів, котрі влада без особливих проблем придушить, після чого так закрутить гайки, що Україна до болю нагадуватиме путінську Росію.

Почалися серйозні випробування

Саме останній варіант повністю задовольняє Кремль, бо силове придушення народних виступів штовхне Україну в його обійми. А зовнішня ситуація для нас стрімко погіршується. Світ поринає в глибоку кризу, внаслідок якої в ньому помітно змінюються пріоритети. Тріщини пройшли по Європейському Союзу: про свій вихід з ЄС оголосив британський уряд за результатами референдуму, подібні настрої з\’явилися ще у деяких європейських країнах. А у США президентом обрано республіканця Дональда Трампа, в симпатіях до України не поміченого. Його передвиборча риторика вирізнялася особливою різкістю і викликала тривогу на Заході, де побачили у ній навіть загрозу існуванню НАТО.

Несприятливі для України процеси відбуваються і у деяких сусідніх державах. Зокрема, у Польщі зростають антиукраїнські настрої, справа доходить навіть до публічного спалення нашого прапора. Угорські шовіністи все голосніше вимагають надання широкої автономії Закарпаттю, маючи власні плани щодо цього регіону. Проросійські кандидати перемагають на президентських виборах в Молдові й Болгарії. А у Сербії й Чорногорії проросійські сили готували замахи на тамтешніх провідних політиків, щоб перешкодити цим балканським країнам просунутися на шляху європейської інтеграції.

Процеси відбуваються складні й неоднозначні. Україні дотепер не вдалося отримати безвізового режиму з ЄС, це важливе для багатьох українців питання розглядатиметься 24 листопада. Тому антиукраїнські сили намагатимуться до вказаної дати спровокувати безлад в країні, щоб примусити європейців знову відкласти вирішення цієї проблеми. Адже однією з головних тез нападу московської пропаганди на Україну є наступна: ви Європі не потрібні. Не випадково Путін днями раптом запропонував українцям широку співпрацю в економічній галузі, навіть у військово-промисловому комплексі. Мовляв, особливої вигоди від співробітництва з ЄС ви не отримуєте, а з нами все буде навпаки. Проте ми знаємо, як може бути з московським партнером – навчені.

Звертає на себе увагу один цікавий факт. Ще з часів Революції Гідності російські бійці інформаційної війни в Інтернеті постійно знущалися над українцями: \”Ну што, кастрюлєголовиє майдауни, дапригалісь на свайом несчасном майданє?\” А останнім часом ніби обрізало – всі негативні згадки про Майдан з їхніх повідомлень як корова язиком злизала. Навпаки, почалися розмови про необхідність гострих протестних акцій з метою відставки нинішнього складу Верховної Ради і проведення дострокових парламентських виборів. А якщо дуже поталанить, то й дострокових президентських. Як у 1994 р. за підтримки Москви приводили у Києві до влади Кучму. Втім, українці за цей час багато чому навчилися, і з минулого досвіду робити висновки вже вміємо. На одні й ті ж граблі наступати не варто ні владі, ні громадськості.

peredplata