Чи потрібна Україна українцям в Румунії?

Чи потрібна Україна українцям в Румунії?Здавалося б риторичне питання. «Звичайно ж потрібна!» – відповів би кожний українець. Але не все так однозначно. Після прийняття в Україні освітнього закону, оживилися політичні діячі у наших сусідів. В тому числі і Румунія знову підняла питання щодо перспектив існування та розвитку румунської нацменшини у нашій країні.

Вони не зважають на те, що у нас функціонують 94 загальноосвітніх навчальних заклади з румунською мовою викладання, а вас – лише один ліцей у м.Сігету Мармацієй. У нас друкуються газети румунською мовою, віщує радіо, телебачення, а у вас – зась, практично нічого немає окрім мізерного накладу самодруку СУР – Союзу українців Румунії та аж (?!) 15 хвилин на тиждень українського радіомовлення. Українці в Румунії, так само як в інших країнах, перебувають в автономному плаванні. Щоправда румунський уряд виділяє на друковані ЗМІ та інші культурологічні заходи для української діаспори певні кошти, але це крапля в морі.

Що ж робить Україна для своїх співгромадян, які мешкають за кордоном?
Українське посольство періодично нагадує СУРовцям про те, що треба не забути запросити посольських діячів на святкування Дня рідної мови, яке організовує СУР за власні кошти.

Інколи Посол або його представник приїжджає у справах у якесь румунське місто і тут обов’язково він згадує, що треба ж зустрітися з представником української громади і оприлюднити цю зустріч у дипломатичних новинах. Мовляв, дивиться, як гарно працює посольство! Хоча це – вже прогрес.
Попередній посол України в Румунії Теофіл Бауер взагалі ігнорував звернення СУРу. Навіть, коли його особисто запрошували на заходи української діаспори, навіть коли оплачували всі витрати на перебування, все одно не реагував.

Теперішній посол Олександр Баньков на телефонні дзвінки вже відповідає, на заходи навідується. Але День Незалежності України, святкування якого організували українці 24 серпня 2017 року, «забанив». Жодної допомоги, ані матеріальної, ані моральної від посольства не надійшло.

Після спілкування з представниками СУР стає очевидним, що українці Румунії не менше за нас переживають за долю Батьківщини своїх дідів та прадідів. З болем у серці вони спостерігали за кривавими подіями на Майдані 2014 року. Намагалися підтримати наших співвітчизників. Після гучних заяв румунських політиків щодо прийняття Україною, нібито дискримінаційного «мовного закону», СУР змушений був відбрикуватися від звинувачень у переслідуванні українською владою етнічних румунів. Ось тут вже до діла долучилося наше посольство, котре у місячнику СУРу «Вільне слово» розмістило коментар щодо ст. 7 закону України «Про освіту», у якому надало роз’яснення про майбутнє застосування мови національних меншин. Україна здійснює занадто мало кроків для підтримки, а особливо розвитку і популяризації української ідентичності у Румунії. У свою чергу, румунський уряд також не ініціює розвиток української громади.

Логіка проста – вам треба, ви і розвивайтеся. Ми заважати не будемо, але ініціативи від нас також не буде, бо нам це не треба.

На думку колишнього юриста СУР – представника організації на громадських засадах у м. Тімішоара Василія Нана, етнічні українці пишаються, перш за все, своїм походженням. Їхні діди та прадіди народилися і були виховані в українській культурі. Це виховання вони передали своїм нащадкам у спадок. Наші співвітчизники дуже ретельно ставляться до збереження української мови і традицій. У тісній взаємодії з СУР організовують різноманітні культурні заходи.
Разом з тим, коли десь років 13 назад Василію Нану доручили організувати навчання українською мовою етнічних українців в окремому класі Національного коледжу ім. Юлія Гашдеу в м. Лугож, він не зміг знайти жодного бажаючого. Причина до банальності проста – немає перспектив застосування набутих знань в Румунії. Щоправда вказаний клас таки почав існувати, але лише у 2011 році. Знову ж приходимо до думки, що Україна могла би запрошувати румунських дітей і готувати в себе викладачів для українських шкіл у Румунії. Але шкіл немає, вчити немає де. Все, коло замкнулося.

Виходить так, що жодна із сторін не бажає зробити крок назустріч. Всіх все влаштовує як воно є. Наші українці в Румунії займаються своїми справами, керівництво СУР багато років не змінюється і живе реаліями мабуть 60-70-х років, Україна просто пливе за течією, а сусідня держава мовчки спостерігає за всім цим. Хіба що прийняття якогось нового закону знову підніме питання самоідентифікації національних меншин як у нас, так і у них.
Володимир Лісовський

peredplata