Центр музичного життя Буковини: Музичне товариство або Філармонія у Чернівцях

Якщо центрами політичного життя нашого краю і міста були будинок крайового уряду на теперішній Соборній площі, Буковинського сейму на вулиці Шептицького та ратуша на Центральній площі, а ділове і бізнесове життя пульсувало між палацом Торгівельно-промислової палати на Театральній площі та численними банківськими установами у центрі Чернівців, то музична душа міста й краю оселилася і живе до наших днів у скромному, на перший вигляд, але величному за столітні здобутки палаці музики, який ми називаємо Філармонією, а раніше на віденський манер Музичним товариством. Адже беззаперечним законодавцем моди для чернівчан у ХІХ столітті була столиця монархії – Відень. Сотні чернівчан здобували там вищу освіту у провідних вузах на стипендії Буковинського сейму, сотні службовців від військових до професорів, лікарі та юристи, вчителі й урядовці прибували на роботу до Чернівців із Відня і прагнули створити собі тут свій «маленький Відень» не лише способом життя, кав’ярнями і балами, а й назвами, що запозичалися із Відня. Тому, якщо філармонія у Відні називалася «Музичне товариство», то й у Чернівцях вона назвалася саме так.
У першій половині ХІХ століття, коли наше місто маленькими кроками збільшувалося і набувало статусу міста із усіма притаманними йому явищами, музична культура культивувалася у церквах, військовими капелами та у приватних будинках дворянських і заможних міщанських родин, а носіями музичної освіти були приватні вчителі музики, насамперед гітари та фортепіано. Найвизначнішими натхненниками музичного життя були Йоган Кауфман, Карл Умлауф та Карл Мікулі, навколо яких крутилося все, що було пов’язане із серйозною професійною музикою.
З 1862 року розпочалася нова ера музичної історії та музичної слави Чернівців. У місті сконцентрувалася критична маса знавців і любителів музики, які вирішили об’єднатися у «Товариство сприяння музичному мистецтву на Буковині», що стало головною рушійною силою у музичному житті краю. Автором ідеї створення такого загального товариства був д-р Карл Векслер, який і став його першим головою. Першою адресою нового музичного об’єднання стали кімнати першого поверху чернівецької ратуші, які безкоштовно використовувалися для потреб товариства йі організації першої у Чернівцях музичної школи для дітей. А репетиції та концерти відбувалися у залі засідань міської ради. Після кількох змін адрес та переїздів товариство звернулося у 1868 р. до міської ради із проханням передати безкоштовно земельну ділянку для спорудження будинку Музичного товариства – концертного залу та навчальних приміщень. Благо, що головою товариства тоді був сам бургомістр Чернівців Якуб фон Петрович. Спочатку запропонували ділянку поблизу старого цвинтаря, де зараз міський театр, але тоді це було у «чорта на кулічках», тому переговори і пошук затягнулися до 1873 року, коли місто погодилося передати ділянку східної сторони тогочасної площі Мучної (тепер пл. Філармонії), але із запобіжником, що у разі використання споруди не за призначенням, Музине товариство повинно буде сплатити неймовірний штраф у розмірі 8200 гульденів.
60 000 гульденів були потрібні для спорудження будинку філармонії та музичної школи. Будівельний комітет на чолі із Карлом Векслером замовив архітектурно-будівельні плани у ц.к. будівельного радника Алоїса Булірца, а договір на спорудження уклав із міським будівельним майстром Емілем фон Регіусом. Неймовірними спільними стараннями буковинської дворянської знаті, насамперед жінок, політиків та урядовців, через лотереї та запозичення збирали необхідну суму. Було так важко, що вже подумували у 1875 році навіть відмовитися від ідеї будівництва. Але відсутність міського театру у Чернівцях надихала сподвижників на роботу, оскільки планувалося, що будинок Музичного товариства буде одночасно і міським театром. У квітні 1876 року розпочалися земляні роботи, а 29 травня відбулося величне свято закладання фундаменту, на яке зійшлися всі визначні особистості міста і заклали запаяну у металеву колбу грамоту-послання у східну частину фундаменту. Після цього Музичне товариство несподівано почало отримувати великі приватні пожертви, навіть окремі ложі у концертному залі згодом називалися іменами меценатів, і вже за рік після початку будівництва палац музики був готовий до використання. Але, через брак коштів та страх будівельного комітету, що не вдасться збудувати цей будинок, без погодження із архітектором були викреслені всі зовнішні окраси будинку, він втратив багатство у зовнішньому вигляді, вийшов досить скромним ззовні, проте мав все необхідне для потреб філармонії – концертний зал із ложами, подіум, достатньо приміщень для репетицій і музичної школи.
10 грудня 1877 року новозбудований палац музики був переданий для використання Музичному товариству – історичний день, який був відзначений величним музичним святом. Переповнений зал філармонії заворожував багатим освітленням, але був зовсім без мистецького оздоблення, лише велика уквітчана ліра, привезена із Відня маршалком краю Антоном Кохановським, стояла посеред подіуму. На щастя, у той самий час працював над художнім оздобленням митрополичої резиденції у Чернівцях віденський художник професор Карл Йобст, до якого Музичне товариство звернулося із проханням оздобити і внутрішні приміщення філармонії. Професор Йобст із радістю погодився, і вже за кілька місяців у відвідувачів перехопило від побаченого подих: всі ложі полаковані білим кольором із золотою окантовкою, на всіх вікнах і дверях зашнуровані довгі драпування жовтого кольору із важкого сукна та атласу, з обох боків подіуму стояли на підвищені бюсти цісарського подружжя, сходи встелені килимами, у різних місцях зали розташовані бюсти Моцарта, Бетховена, Гайдна, на стінах 21 світильник, а зі стелі звисали три вишукані люстри, загальна кількість свічок – 516. Та, найголовніше, художній витвір руки геніального майстра Йобста – художні образи на стелі зачаровували відвідувачів не менше, ніж розписи навколо вікон і колон, на яких були обрамлені у квіткові гірлянди імена найвизначніших композиторів, інтер’єр над входом прикрашали алегоричні фігури. Із гордістю сучасники констатували, що в усій імперії чернівецька філармонія за вишуканістю посідала третє місце після Відня і Праги. Директором нової філармонії у Чернівцях був призначений визначний організатор, композитор і диригент Адальберт Гжималі, який понад 30 років з величезним успіхом управляв цим палацом музики на Буковині.
Саме цих сподвижників, сміливців, які взялися за таку амбітну й складну справу ми повинні найбільше шанувати, адже часто згадують лише про зіркових солістів, виконавців, які виступали у Чернівцях, а менше, ба навіть ніколи не згадують тих, хто взагалі уможливив і створив умови для таких виступів.
Протягом кількох місяців 1891 року відбувалися будівельні роботи по зміцненню будинку філармонії, була повністю замінена конструкція даху, підняті ще на один поверх бічні галереї, відреставровані фрески Карла Йобста. Наступна велика реконструкція філармонії і перебудова подіуму під потреби театральної сцени через румунізацію міського театру відбулася з ініціативи відомого журналіста Арнольда Шварца у 1922 році.
А 8 липня 1940 року з Москви прибула бригада культурних комісарів і видала розпорядження «створити філармонію у Чернівцях, а для неї передати будинок і все майно старої філармонії»: так легко перекреслювалося все, що було у місті до радянських визволителів, і створювалося нове, насправді перебивши вивіску на фасаді. Ще донедавна святкувала наша філармонія саме цю радянську дату створення, аж коли минулого року велично й урочисто прозвучав на всю Україну та Європу 140-літній ювілей (1877 – 2017) будинку філармонії, що повернув цьому історичному центру музичного життя на Буковині його правдиве літочислення.
І на завершення одне риторичне питання – чому в австрійський та румунський періоди нашої історії не було міського та обласного управлінь культури, але була культура?