Кохана,
Я прошу, ридати не смій,
Коли у своїм телефоні
Почуєш ти голос
Байдужо чужий –
І біль обпече твої скроні.
Цей голос –
Він буде холодним, як лід,
І він принесе тобі горе –
Він щось тобі скаже про мій
вертоліт,
Підбитий ракетою вчора…
Ми падали довго –
Хвилину чи дві
В смертельнім танку
гвинтокрила,
І хоч обгоріли – були ще живі,
Лиш кров з голови цебеніла.
Я рану затиснув,
Так сильно, як зміг,
Все думав і думав про тебе,
Та раптом двигун
несподівано стих –
І в землю ударило небо…
Пробач,
Що не встигли натішитись ми
Ні щастям своїм, ні коханням,
Ти маму утіш – і дітей обніми
Так міцно, немов би
востаннє…
Хай проклята буде
Ця підла війна,
Кривавим вождям на
догоду…
Де наша єдина, як завжди,
вина,
Що ми – українського роду.
Анатолій Матвійчук
peredplata
