Зупинка колон української армії на Донбасі – що це було насправді? Ось, у березні-квітні цього року, коли місцеве населення виходило на траси аби не впускати у свої міста українські танки та БТР – ви не знаходите, що все це було дивно? Чим більше дивлюся відео і читаю матеріалів про це – тим більше питань виникає.
1. Всі ці зупинки військових колон, як правило (за рідкісним винятком), відбувалися за межею міста. А в «операції» брали участь 20-30 осіб. Виникає питання – звідки ці 20-30 осіб дізналися, де і коли проїде українська техніка? Як вони зуміли організуватися і дружно одночасно виїхати на трасу? А головне – звідки ці 20-30 осіб (місткість одного автобуса) дізналися, що колону можна буде зупинити і їх не заарештують, чи не розкидають військові, чи не буде кримінальних справ? Відповідь сам напрошується – людей найняли заздалегідь, вивезли в потрібне місце і дали чіткі інструкції – що робити. І ті, хто це робив, знав – де і коли поїде армія. А значить, ці люди були в курсі дій силовиків. Швидше за все – керівники цієї самої операції.
2. Знайомі офіцери, багато років прослужили в армії, переглядаючи відео з цими зупинками техніки, ставили одне і те ж питання – чому колони ВСУ їхали без охоронного супроводу. За їх словами, за статутом військова колона повинна супроводжуватися. Попереду колони, за кілометр-два, і повинні рухатися машини супроводу, які в разі виявлення перешкоди – в нашому випадку що чекає їх автобуси з людьми – повинні передати колоні наказ зупинитися. І вже на місці прийняти рішення – усунути перешкоду або змінити маршрут прямування колони. Це не дозволило б зняти дурні, деморалізуючі відео з маргіналами, що кидаються під танки. Але навіть після того, як стався перший випадок блокування техніки, військові продовжували пересуватися з порушеннями статуту.
3. Всі учасники цих «акцій» були впевнені у своїй безкарності. Хоча співробітникам міліції, для того щоб скрутити ці кілька десятків (а часто і того менше) людей, знадобилося б кілька хвилин. Мені здається, що їх не потрібно було б і скручувати – вони самі б втекли, зрозумівши, чим справа закінчиться. Але міліція не втручалася, жодної справи з цього приводу не було заведено. Ми розуміємо сьогодні, що місцева міліція працювала на сепаратистів, але і Київ, дивлячись на бездіяльність місцевих правоохоронців – мовчав. Чому?
4. У всіх випадках, коли місцеве населення гальмувало війська ЗСУ та ті розверталися і їхали – військові отримували наказ. Хлопці не самі приймали рішення – нас не пускають, поїхали додому. Вони доповідали про ситуацію і їм говорили «назад». Мені траплялося інтерв\’ю офіцера, який був у колоні, у якої місцеві жителі нібито відібрали БТР. Він розповідав, що отримав наказ віддати машину і кілька разів перепитував, бо не міг повірити в настільки абсурдний наказ. Хлопці мали достатньо сил, щоб відігнати нападників баб з кволими мужичка, зрештою, штаб міг послати їм підмогу. Але було наказано подарувати жебракам алкоголікам машину вартістю в кілька мільйонів гривень. Вершиною маразму було те, що ці «повстанці» навіть не вміли водити, і хлопцям наказали відігнати БТР туди, куди скажуть ці бомжі.
5. У світлі всього вищесказаного той факт, що всі ці «бунти мирного населення проти наступаючої хунти» обов\’язково знімалися на відео, а часто кількома професійними операторами – взагалі не дивує. Акції ці були сплановані – одні й ті ж люди висували в потрібне місце колону військових, виставляли там пікет з одного – рідше двох автобусів найманих людей, наказували військовим в потрібний момент відступити. І знімали потрібні відео, створюючи, таким чином, міф про нібито бунти на сході. Так формувалася громадська думка, що люди на Донбасі повстали проти Києва. І щоб пізніше поява російських диверсантів, які формують загони ополченців, здавалася цілком логічною.
Максим РОЖКОВ, facebook.com
peredplata
