Про цю подію я дізналася трохи більше тижня тому. Інформатор з «мвс ЛНР» розповів, але так як інформація стосувалася ситуації, яка сталася в Москві, і стосувалася Захарченко, та й перевірити її було важко, я не стала писати те, на що не могла подати ні скрін, ні фото.
Вибрала позицію спостерігача, і запаслася попкорном. У Москві зустрічалися «керівники» ОРДЛО (Пасічник, Захарченко) з Сурковим і Медведчуком, яка закінчилася скандалом. Захарченко накинувся на Медведчука, погрожуючи, і матюкаючись, пояснюючи оному, що поки він, Захарченко, живий, то «Донбас ніхто не поставить на коліна», «Донбас ніколи» …
Розлютило Захарченко те, що перед маріонетковим режимом ОРДЛО російсько-ФСБшнимі кураторами були поставлені прості завдання «все взад», тобто розворот ОРДЛО на 360 градусів, зміна позицій, політики і пропаганди з «наварасіі» і «республіг» на «Донбас-це Україна ». Ця зустріч і її формат, підтвердили позицію Росії по зміні продавлювання реваншизму шляхом впливу на вибори в Україні в 2019-му році.
На зміну ситуативно проукраїнській владі Росія хоче привести жорстко проросійську. Донбас, щоб не відчував себе кинутим і зраджеим, до цього часу повинні не тільки переорієнтувати ментально і інформаційно, а й підготувати до «референдуму» і виборів, щоб він прийняв і позицію «все в зад», і нового Президента і … повернення в Україну . Для цього Донбасу в Росії придумали новий статус- «Донецька автономна республіка в складі України». Благо, що Конституція це дозволяє за аналогією з Кримом.
Ось чому я проти автономій. І вважаю, що і Крим після деокупацію повинен стати рівним серед рівних, тобто отримати статус Кримської області. Медведчук – Глава Автономної Республіки Донбас. Тобто співпрезидент.
Але з 2014-го року Донбас орієнтували інформаційно, історично, ментально, фізично в «наваросію», «народ бамбаса», і більше 70% жителів ОРДЛО вважає себе такими. Вони повірили! Розумієте, щиро повірили пропаганді і переорієнтували своє мислення і життя. Вони вмирають заради «наваросіі».
Ось це данбасянскьке все повинно бути підготовлено до таких речей, як:
-прийняти повернення в Україну і не противитись йому
-забути на час про «наваросіі»
– бути готовим вимагати надати і проголосувати за статус «автономна республіка Донбас» (ось чому стали використовувати «народ Донбасу», тобто «автономна республіка Донбас потрібна корінному народу Донбасу»
-прийняти і підтримати ці питання на «референдумі»
-прийняти і підтримати креатуру Медведчука, як Глави (Голови Ради) «Автономної Республіки Донбас»
– прийняти і підтримати проросійську позицію, російську мову, повернення в економічний, історичний і релігійний простір РФ
-прийняти і підтримати проросійського президента
Ясна річ, Захарченко при такому розкладі (їм з Пасічником обіцяли тиху мирну старість в Росії після закінчення війни) втрачав багато. І це не довіра людей, як ви подумаєте, а бізнес, банальний сигаретний, наркотрафіки, курячий, магазинний бізнес. Захарченко за цей час відчув себе важливим, потрібним, Богом Донбасу. Звання гиніралісімуса всіх галактичних військ, інтерв’ю, визнання, медалі, паради … Він щиро вірив у свою значимість, свій вплив на Донбас, світ. За всіма його мінусами, він же був звичайним середньостатистичним донбасяніном, який в курмаршали виїхав. Він вірив. І в Росію, і в велич, і в власну значимість. А тут Медведчук. І «все взад». І «Донбас-це Україна», а вам Захарченко, досвідос. І він розлютився. Щиро!
Він вірив, що Донбас його особиста, нова машина, або іграшка, автоматік. Ще ж люди кричать «месія». І в це він вірив. А тут Медведчук. І «все взад». І він, як стара біля розбитого корита, такий собі Януковощ-РОСТОВСЬКИЙ, КіляАзіров-московський, незримий і безтілесний Плотницький, який як би живий і як б не дуже.
peredplata
