У грудні минулого року завершився черговий осінній призов. 490 буковинських юнаків відправились на строкову військову службу, аби навчитися захищати Батьківщину.
А вже майже рік тому , під час такого ж осіннього призову, до Чернівецького військового комісаріату прибув 23-річний чернівчанин Павло Яремчук.
Сьогодні – він вже доволі досвідчений солдат, адже 9 місяців опановує військову науку. Нещодавно Павло приїхав додому у відпустку та погодився зустрітися з нашим кореспондентом.
– Зізнайся, Павле, хто спонукав тебе прийти до військкомату?
– Кажу щиро, – це моє особисте рішення. Навіть батьки були здивовані, коли дізнались, адже не очікували розлуки. Можливо, це дещо банально звучить, але я не міг по-іншому. Вирішальне враження на мене справили новини з передової, де мужньо стоять такі самі хлопці, як і я. Тож хіба міг спокійно спостерігати, коли вони там ризикують життям. Замислився, чи сам зможу. Свідомо прийшов до військкомату.
– І які тепер відчуття й думки?
– Тепер все по-іншому. Спочатку я хотів підписати контракт на військову службу. Але згодом вирішив усе ж таки випробувати себе, перевірити, чи здатен до цього, тож пішов на строкову. Понад три місяці займався у навчальному центрі смт Десна. Потім направилили до Первомайська, а далі – до Умані, де й зараз служу.
– Чи є поряд ровесники-земляки?
– Так сталося, що нас, чернівецьких призовників розподілили по різних частинах України. Не вдалося потрапити із земляками в одну частину. Але тепер маю чимало друзів тут, в Умані. Разом з ними опановую важливу і нелегку справу захисту рідного краю. Вчимося стріляти, вивчаємо обладнання, обслуговуємо військову техніку, ходимо в наряди. Звичайна служба. Якщо нічого не зміниться кардинально, планую в подальшому підписати контракт.
– Які нині умови у війську?
– Звичайно, що нам потрібно загартувати тіло і душу. Попри це, вважаю, умови служби цілком нормальні. Годують добре, одягають, споряджають. В казармі тепло. Навіть маємо свою кухню- їдальню, де можемо, приміром, посмажити картоплю чи ще щось зготувати. Військовослужбовці, якщо вільні від занять та нарядів, а також сумлінно виконують всі завдання, не мають зауважень,можуть отримати дозвіл на вихід у місто у будь-який день.
– А як щодо сумнозвісної «дідівщини»?
– Нині такого явища в нашій частині не спостерігав. Можливо, впливають на це події останніх років, війна з Росією гуртує. Напевно, неабияке значення має особистість командира. Наш командир дивізіону, підполковник Анатолій Удовенко – разом з нами постійно. Розуміє всіх, він – взірцевий вояк. Хочеться на нього бути схожим. А ще наш дивізіон виборов перше місце у військових навчаннях 2018 року.
Насамкінець, хочу звернутися до моїх ровесників: не бійтеся служби і війська. Будьте сміливими чоловіками- вояками, навчіться боронити свою землю. Захист Вітчизни – насправді почесний обов’язок для кожного свідомого громадянина України. Це я тепер знаю достеменно.
Розмовляла Тетяна Кратко
peredplata
