З початком нового навчального року для юних буковинців традиційно пролунав шкільний дзвоник, скликаючи їх до класів. Та, на жаль, не всі з них змогли сісти за парти. Позбавлені цього, зокрема, діти ватажка специфічного, і понині нікому достеменно не зрозумілого релігійного угруповання під химерною назвою «АТАRVE» з с. Котелеве Новоселицького району Сергія (Олександра) Лисака.
Нагадаємо, що тепер вже майже 50-літній місцевий мешканець свого часу створив секту, до якої залучив окремі родини односельців та мешканців сіл Мамалига і Костичани. Сашика (так називають його у селі) відгородив себе та своїх дітей від усього світу: заборонив їм відвідувати місцеву школу та виходити з дому. Упродовж тривалого часу цей чоловік співмешкав не лише з офіційною дружиною Альбіною, а й з жінкою, котру колись «привіз собі», як стверджують односельці, із Запорізької області, Надією П. Лисакові дружини часто народжували від нього малят, а релігійний ватажок сам приймав пологи та одноосібно вирішував долю кожного з тих, хто з’являвся на світ у незвичній, створеній їхнім батьком, резервації.
Нащадків він не реєстрував, як того вимагають українські закони. Державною допомогою на дітей також нехтував. Уже більше трьох років його домочадцям заборонено виходити за межі оселі – мовляв, світ такий жорстокий. Лисак уявив себе «об’єктом №1» у працівників СБУ, котрі буцімто чатують на нього та на родину вдень і вночі…
На переконання Сашики, СБУ щось підсипала собакам, аби ті втратили нюх та були смиренними, а випарами невідомої речовини було отруєно вірян — у всіх з’явилися розлади зі здоров’ям. Одного разу, за його словами, теж з вини СБУ заледве не трапилася ДТП, у якій міг загинути і він зі своїми дітьми, і родина його найближчого друга й соратника Юрія Черешневського.
Можливо, небезпечні дивацтва релігійного ватажка тривали б і досі без будь-якого стороннього втручання у хід подій (бо, як казав сільський голова Володимир Трипадуш: «Саша нікому не заважає, а живе як хоче»), якби наприкінці минулого року не померла доведена постійними постами до аліментарної дистрофії юна породілля – 20-літня Коріна Черешневська. Тривогу тоді забив дідусь дівчини, батько вже згаданого друга Сашики Юрія Черешневського Віктор. Чоловік мешкає у сусідніх Маршинцях, і його не міг не цікавити стан справ у синовій родині. Тим паче, що це була не перша трагедія в родині Черешневських – 4 роки тому цей світ покинула після 11 пологів невістка пана Віктора Альона. Їй не можна було народжувати, але «плодовитий» глава сімейства на заборону медиків не зважав, підбадьо-рюваний час від часу своїм незаперечним авторитетом Сашикою Лисаком.
Коріна була старшою серед доньок покійної Альони і та, мовчазна й сором’язлива, навчала доньку і пекти, і готувати, і прати, і прибирати.
Сьогодні зі сльозами на очах тільки добрими словами згадує невістку літнє подружжя Віктора та Олени Черешневських. Смерть дружини, гарної господині та дбайливої матері, котрій не було і 40 років, певним чином вплинула на Юрія. Однак лише у тому сенсі, що він просто заборонив своїм батькам провідувати та спілкуватися з їхніми онуками, його дітьми. І, що найбільш вражає та є чи не найстрашнішим з огляду на українські звичаї, у всьому звинуватив… рідну матір, котра іноді давала невістці прихисток після чергового з’ясування з нею стосунків (з кулаками, і не тільки) їхнього сина. Та ще більше наблизився до Сашики, остаточно потрапивши під його вплив. Навіть пообіцяв релігійному фанату змінити своє прізвище на «Лисак». А тепер долю матері повторила юна Коріна… Тіло дівчини після смерті впродовж тижня тримали у морзі, бо ані рідний батько, ані інші «атарвісти» не з’являлися, аби забрати його та поховати як належить.
Віктор Черешневський згадує, як син тоді говорив: «Я спочатку про живих думаю, а не про мертвих». Отож дідусеві довелося брати необхідний дозвіл та самотужки організовувати похорон онуки. Людей було багато, але ні рідний батько покійної, ні її брати і сестри не брали участі у траурній процесії. Не прийшов на похорон і колишній співмеш-канець дівчини – 18-літній хлопець із села Костичани. Люди стали подейкувати, що він був лише своєрідною ширмою, а з Коріною співмешкав сам Лисак – вони навіть пригадують, як бачили Сашику з дівчиною, коли той витирав їй піт з чола. А такі жести, мовляв, вочевидь є свідченням близьких стосунків…
Після похорону дідусь Коріни звернувся до право-охоронців. Він наполягав на обов’язковому їх втручанні у дії Лисака з його дивакуватими законами. Чоловік боявся повторення долі невістки та онуки Коріни іншими дітьми. Але ні школа, ні сільрада, ні служба у справах дітей, ні райвідділ освіти, ні міліція, ні навіть прокуратура нічого протиправного у діях Лисака тоді не вбачали. «Нема за що зачепитися», — стверджували в один голос, хоча про кепські справи дітей і жінок у релігійному угрупованні волали чи не всі ЗМІ не лише Буковини…
Вочевидь, відчуваючи абсолютну безкарність та манію власної величі, Сашика остаточно переступив межі пристойного поводження, зневажливо ставлячись до людей, особливо до журналістів та до будь-кого, хто намагався втрутитися у ситуацію. Категорично відмовляючись від інтерв’ю, від змушував своїх дітей знімати на відео усіх, хто приходив. Як посміли? Це його світ, його віра. Його влада. Його закони. Його хата, діти, жінки.
До речі, довго сумувати за втратою дружини своєму другові Черешневському Сашика не дав – знайшов тому неповнолітню «кохану» із числа вірян – як же бути без жінки справжньому чоловікові? Навзаєм поставив перед Юрієм вимогу віддати йому 15-літню доньку Табіту: я – тобі, ти – мені. Пізніше дівчина скаже, що вона неабияк покохала (?!) 49-літнього старіючого Казанову, і Юрій це підтвердить – донька, мовляв, закохалася у їхнього «авторитета» ще в 9-річному віці. А який був вибір у дитини, котра вже більше трьох років жила без матері, не ходила до школи, навряд чи щось знала про нормальні взаємини між людьми, зокрема чоловіком і жінкою, не відала про небезпеку для здоров’я ранніх статевих стосунків… Тим паче, коли її несформовану свідомість постійно зомбував рідний батько: «Це велика честь бути йому дружиною, ти будеш царицею»?
Так вона стала «царицею» – могла і їсти, що хотіла, і спати до обіду. Натомість інші діти постійно отримували від Сашики різні завдання. Дружини також – вони прислужували «царю» і «цариці». І це все вважалося владою та охоронцями порядку законним. Вони затято не бачили у діях Лисака криміналу. А Сашика ще й хизувався: «Не втручайтеся в мою сім’ю. Хоч від мене відмовилися і Альбіна, і Надія, зате я маю ще кращу – Табіту. Вона сама мене хоче» (?!). Пригадую, як намагалася тоді я – жінка, мати, захистити це дівчисько від гидкого лисіючого монстра зі засмальцьованим волоссям. Але і мені казали: нема підстав…
Підстави знайшлися. Коли, на вимогу нашої газети і на благання дідуся новітньої «цариці», у ситуацію по-справжньому втрутився народний депутат України. І коли з’ясувалося, що Табіта, котрій наприкінці квітня виповнилося всього 16, носить під серцем свою першу та чергову Лисакову дитину та ось-ось має народити. Служби, що прибули до Лисака, нарешті побачили там багато чого з «підстав». Серед іншого – прикуту ланцюгом до ліжка цивільну дружину Надію П. Її «повелитель» постійно так катував, що вона залишилася без зубів, з розірваним вухом – нелюд «добував» звідти чіп, який буцімто «через супутник» вживили жінці працівники служби безпеки, начебто змусивши Надію до співпраці з ними проти Лисака… Коли ж знесилена, ледь не мертва мати сімох Сашикиних дітей просила допомоги, чоловік вмикав гучну музику, під яку всі «атарвісти» починали завзято веселитися. Він змусив Надію навіть письмово розкаятися у содіяному. Та, будучи філологом за освітою, писала проти себе зізнання, яке він диктував. Сашика читав, а далі наказував порвати аркуш паперу і писати заново, уже інакше. Знесилена Надія сподівалась, що нелюд все ж припинить катування, а той, як пізніше розповість вона сама, лише диким голосом волав: «Як ти могла так вчинити?!» Катування тривали, зізнання нещасної читалися перед «собранієм» – в тому числі й рідними Надіїними дітьми. Не в силі втерпіти такі тортури, жінка навіть вирішила накласти на себе руки, але її врятувала законна дружина Лисака, «подруга по нещастю» Альбіна.
… І ось, нарешті, воля. Підірване здоров’я родини впродовж двох тижнів відновлювали медики центральної лікарні Новосе-лиці. За цей час народила синочка Табіта Черешневська. Поволі оклигує від шокового стану Надія П. У домі Лисака залишилася законна його дружина Альбіна, а сам Сашика перебуває у Львівській психіатричній клініці. Всі очікують закінчення слідства та досудового засідання по справі котелівського «атарвіста». Неповнолітніх дітей, за рішенням органу опіки та піклування, тимчасово передано рідному братові Лисака Юрію. Він мешкає у тому ж селі, має п’ятьох своїх дітей. І хоч родина живе заможно (господар заробляє поїздками до закордоння), люди в Котелевому тривожаться за їхню долю. Бо ж ці діти насправді мешкають у себе вдома, а не у дядька. Там, де вони і жили досі. Хіба зрідка, можливо, й ночують у тимчасового опікуна.
… Школярики до школи так і не прийшли. Директор місцевого навчально-виховного комплексу напередодні Дня знань навіть списків учнів по класах на робочому столі не мала. Світлана Георгіївна не відкидає припущення, що ситуація, котра склалася в родині Лисака, виникла внаслідок надмірного зацікав-лення його персоною правоохоронними структурами, податківцями тощо.
— 1 вересня діти з цієї родини не прийдуть до школи, бо тут у нас будуть музика, пісні. А п’ятого, може, прийдуть. Я навіть сказала, аби їм шкільну форму не купували (?!) – все одно не відвідуватимуть уроків, а форма ж дорога… , — говорила пані Світлана.
І ще повідомила, що є заява від Лисака про переведення його дітей на екстернатну форму навчання. Це коли можна самостійно вивчати навчальні дисципліни, склавши своєрідні іспити – написати завдання за той чи інший клас. Навіть, коли ці завдання будуть виконані не самими учнями, — подумалося мені, коли директор демонструвала роботи окремих з них. Склалося враження, що очільниця місцевого освітян-ського осередку зовсім не засуджує сектанта-терориста: «Діти мають бути у родині, з батьком та матір’ю». «Навіть, коли вони такі, як Сашика?», — запитала я, і почула у відповідь: «Навіть тоді».
А я так не думаю. Я не вірю, що цим дітям було і є там добре. Попри їхні прохання повернути батька та запевнення, що нічому поганому він їх не вчив. Не вважаю правильним подальше проживання цих стражденних, можливо, й зі скаліченою психікою діток з непритаманними буковинцям іменами – Єгошуа, Абнер, Зоробабел, Рухама, Амельхат, Дебора, Еламхат, Єлі, Емануела — у тій же домівці, там, де творилось досі казна що – катування і розпуста, де брама життя була, як правило, зачиненою. Чи не залишиться вона такою для них надалі, дізнаємося невдовзі, коли добіжить кінця слідство у цій справі.
Наталія БРЯНСЬКА
Р.S. Табіта Черешневська з малим синочком, за словами працівників районної служби у справах дітей, зараз перебуває під опікою свого старшого брата. Цивільна дружина Лисака, попередниця «цариці» Надія П. намага-ється все забути та прагне влаштуватися на роботу. Вона мріє, що зможе забрати своїх дітей та виїхати на малу батьківщину – до Енерго-дара. Донечка покійної Коріни Череш-невської досі живе в обласному будинку дитини.
Далі буде…
peredplata
