В ніч із 1 на 2 листопада 1708 року військо російського царя Петра І увірвалося в український Батурин. На той час місто було гетьманською столицею. Російські історики досі намагаються інтерпретувати події того часу, виправдовуючи дії Москви, але свідчення, що залишилися, зокрема, в народній пам’яті, вказують на непомірну жорстокість нападників.
БАТУРИН: НАПЕРЕДОДНІ ТРАГЕДІЇ
Під час Великої Північної війни між Московським царством і Швецією (1700-1721 рр.) гетьман Іван Мазепа спробував скористатися шансом і позбутися впливу Московії.
Український гетьман пішов на відрив від Москви, обравши в союзники молодого й амбітного короля Швеції Карла ХII. За Мазепою також пішло українське козацтво на чолі з кошовим отаманом Костем Гордієнком, а також провідні члени старшини Гетьманщини.
Наприкінці жовтня 1708 р. гетьман відправив Стародубському полковнику Скоропадському грамоту з викладом причин, що спонукали його до укладення україно-шведського союзу:
“Москва вже давно має всілякі наміри проти нас, а останнім часом почала відбирати українські міста, виганяти з них пограбованих і доведених до убогості жителів і заселяти своїми військами. Я мав від приятелів таємне застереження, та й сам ясно бачу, що ворог хоче нас – гетьмана, усю старшину, полковників і усе військове начальство – прибрати до рук у свою тиранську неволю, викорінити ім’я запорізьке і звернути усіх у драгуни і солдати, а весь український народ піддати вічному рабству. Я дізнався про це і зрозумів, що Москва вступила до нас не заради того, щоб нас захистити від шведів, а щоб вогнем, пограбуваннями і вбивством винищувати нас. І от, за згодою всієї старшини, ми зважилися віддатися в протекцію шведського короля в надії, що він оборонить нас від московського тиранського ярма і поверне нам права нашої вільності…”
Дізнавшись про наміри Івана Мазепи, російський цар віддав наказ командувачу російськими військами Олександру Меншикову захопити гетьманську столицю Батурин і покарати всіх, хто підтримав Мазепу.
ЯК УБИВАЛИ ГЕТЬМАНСЬКУ СТОЛИЦЮ
Батурин був добре укріпленою фортецею, оснащеною гарматами. Від капітуляції, запропонованої князем Меншиковим, мешканці відмовилися і тримали оборону кілька днів.
Оборону Батурина очолив козацький полковник Дмитро Чечель. На пропозицію московитів скласти зброю козаки відповіли, що скоріше вмруть, ніж віддадуть місто. Кілька разів Меншиков кидав свої війська на штурм, але гарматно-рушничний вогонь козаків зводив нанівець зусилля окупантів. Батурин, з огляду на запаси провізії і боєприпасів, міг витримати і багатомісячну облогу.
У місто російські солдати проникли через таємний хід, який, за припущенням істориків, показав росіянам сотник прилуцького полку Іван Соломаха у змові з полковником Носом. Іван Ніс послав його до російського табору, адже вважав, що Батурин треба здати – в такому разі росіяни буцімто не заподіють великої шкоди і можна буде уникнути жертв.
Але нападники прийшли не по мир. Російське військо увірвалось у місто і знищувало всіх підряд: різало, стріляло, рубало, спалювало людей. Місто було розграбоване. Керівників оборони катували і стратили, а оборонців розіп’яли на хрестах.
Люди ховались у церквах, але озлоблені стрільці розбивали двері та закидали у вікна факели. Разом із мешканцями вигоріло п’ять батуринських церков.
Французькі часописи, отримавши інформацію з України, вийшли із заголовками: “Страшна різня”, “Жінки й діти на вістрях шабель”. “Газет де франс” писала: “Усі мешканці Батурина без огляду на вік і стать вирізані, як наказують нелюдські звичаї москалів… Ціла Україна купається у крові”.
Історик Микола Костомаров писав: “Тоді Батурин був спалений. Жителі від малого до великого були поголовно винищені, виключаючи тих, яких пощадили для страти. Утім багато хто встиг піти заздалегідь і залишись цілими. Це видно з того, що згодом багато людей повернулись до Батурина на свої місця”.
ЖЕРТВИ
Як писав український історик XIX ст. Микола Маркевич, “сердюки були частиною вирізані, частиною пов’язані в одну юрбу мотузками. Меншиков доручив катам стратити їх різноманітними стратами; військо, скрізь і завжди готове до грабунку, розсіялось по домівках обивательським, і, не розбираючи невинних від винних, винищило мирних громадян, не пощадив ні жінок, ні дітей. Сама звичайна смерть була – живих четвертувати, колесувати і на палю садити, а далі вигадані були нові роди мук, саму уяву в жах приводять”.
За даними чернігівського історика, мазепознавця Сергія Павленка, жертвами погрому 2 листопада 1708 р. у Батурині стали 5-7 тис. мирних громадян, 6-7,2 тис. військовиків, а разом – 11-14 тис. батуринців, сердюків, козаків.
Різанина тривала два дні. Потім Меншиков наказав розп’ясти тіла вбитих козаків на плотах і пустити їх річкою Сейм. Цей акт тероризму, за його задумом, мав залякати українців. Окупанти хотіли, щоб населення Гетьманщини побачило долю, яка спіткала Батурин.
Захопленого у бою організатора оборони Дмитра Чечеля привезли до Глухова і колесували перед Петром І.
Один із дослідників українсько-московської війни 1708-1709 рр., історик Олександр Оглоблин трагедію Батурина називає “московським терором”, унаслідок якого були знищені палац гетьмана, 28 збудованих Іваном Мазепою церков, унікальна книгозбірня та “збірка зброї, що їй рівної нелегко було знайти в цілій Європі”.
Факт різанини визнавали й самі його організатори, хоч і нічого злочинного у цьому не бачили. У книзі “Журнал, или Поденная записка, блаженныя и вечнодостойныя памяти государя императора Петра Великого с 1698 года…”, виданій 1770 року в Санкт-Петербурзі, було прямо написано: “И первых воров Полковника Чечеля и Генерального Есаула Кениксека с некоторыми их единомышленники взяли, а прочих всех побили, и тот город со всем сожгли и разорили до основания, где зело много изменника Мазепы богатства взяли”.
РОСІЙСЬКИЙ АГРЕСОР – НЕ СТАВ ІНШИМ
Після спалення Батурина у великих та малих містах, що зайняла російська армія, вивішували царські укази до українського народу, а поруч виставляли голови полонених із гетьманської столиці, наколоті на палю. Залякані городяни не мали вибору і писали чолобитні царю. Ці чолобитні Петро І отримав у день обрання нового гетьмана і вони мали показати провал задуму Мазепи та розвіяти сумніви у тих, хто не визначився зі стороною, пише історик Сергій Павленко.
На його думку, без загибелі Батурина 2 листопада 1708 року важко усвідомити існування Російської держави. Проявлені у військовій кампанії 1708 року приклади нечуваного деспотизму, жорстокості – реакція самозбереження російського самодержавства, до якого не були готові ані учасники боротьби за волю України, ані Карл ХІІ.
1708 року в Батурині було близько 20 тисяч мешканців. У 1726 році, через 18 років після знищення, це місто було безлюдним, а мешканці, які вціліли, жили по околицях.
Як Російська Імперія, так і СССР не зупинялися ні перед чим для збереження колоніального статусу України.
Сучасна імперія Путіна теж нічим не гребує у постійних намаганнях підкорити Україну. Знову, уже у ХХІ ст. – агресія проти нашої держави. Знову російсько-українська війна. Знову, як і в добу Мазепи, Москва нищить українські міста і села з мирними жителями – Щастя, Маріуполь, Широкине, Слов’янськ та багато інших міст і сіл сходу України.
Батуринська трагедія нагадує, що російський агресор за останні сторіччя анітрохи не змінився.
Інформація з відкритих джерел
peredplata
