Не дозволимо такому повторитися ніде і ніколи.
Журналісти побували у приміщенні, де сепаратисти тримали заручників, і поспілкувалися з колишніми в\’язнями.
В\’язниця та одночасно катівня бойовиків під час окупації Дружківки розташовувалася у підвалі одноповерхового приміщення за декілька кроків від міськвиконкому. Будівлю місцеві активісти показали журналісту видання ЛІГА.net.
Місто було звільнено 5 липня 2014 року, до підземелля так званого \”відділу державної служби охорони\” активісти змогли потрапити тільки за рік після звільнення. Камери там маленькі, дуже брудні, без меблів і туалетів. Фарба на стінах потріскалася і обвалилася. Вікна крихітні, з ґратами, і виходять у двір. Коли активісти вперше зайшли в підвали – побачили шар запеченої крові на стінах.
\”Закривавлені ганчірки і шматки газет, пучок довгого чорного жіночого волосся – як частина скальпа. Я коли туди зайшла, там стара підлога вся була у темних плямах, як ніби в олійних, так мені тоді здалося. А потім, коли підсвітили – ми були в шоці. Це плями крові, які ввібрало дерево. Це страшно, я не можу згадувати\”, – розповіла мешканка Дружківки Ірина Kірікова.
Кількість людей, які пройшли через підвали, піддавалися тортурам або були вбиті, досі не розголошується. Потрапляли в підвали за різні \”провини\”: одного пенсіонера схопили з українським прапором біля пам\’ятника Леніну, іншого – за те, що не подав руки знайомому зі словами \”Я з сепаратистами не вітаюся\”. За це чоловіка били кілька днів, пробили ногу, він двічі потрапляв до лікарні.
Вдова дружківського підприємця Ольга Меренкова, чий чоловік був звільнений, але за рік помер від хвороби, поділилася спогадами зі слів чоловіка. Перед \”арештом\” квартиру сім\’ї підприємця пограбували – забрали цінні речі, техніку, машину. Його утримували в \”розстрільній\” камері, чоловік надряпав своє прізвище на стіні, щоб можна було дізнатися, де його утримували. Знайомі Миколи Меренкова стверджують, що в камеру смертників його посадили вже з міткою на лобі, зробленою зеленкою. Періодично до нього кидали людей, яких потім кудись вели.
\”В цій камері він був п\’ять діб без їжі, без води, без туалету. Ця камера в них вважалася розстрільною – з камери смертників ніхто живим не виходив. Він тут просидів аж до 5 липня 2014 року. І коли сепаратисти втекли з міста, то всіх з камер випустили, а його як розстрільного – ні. Волею долі сюди повернувся якийсь завгосп, який працював на сепаратистів, почув, як чоловік б\’є в двері і просить відкрити, і відкрив… Звичайно, за ці п\’ять діб вони його знищили як людину. Він був як загнаний звір\”, – зі сльозами розповідає Ольга.
У січні журналісти ТСН.Тиждень розслідували, як Дружківка живе після окупації: мером міста залишалася людина, яка допомагала бойовикам, а проукраїнські активісти зустрічалися мало не підпільно.
peredplata
