Староста села Валя Кузьмина Глибоцького району Олександр Костянтинович Джуряк – сьогодні військовий

Староста села Валя Кузьмина Глибоцького району Олександр Костянтинович Джуряк – сьогодні військовий.  А вся його трудова біографія була пов’язана з органами внутрішніх справ. Захищав правопорядок спочатку  в районних відділах тодішньої міліції, згодом чимало часу віддав праці в обласному управлінні внутрішніх справ у Чернівцях, завершивши службу офіцером, ветераном МВС.

Кілька років тому пішов у відставку за вислугою років. Проте відпочивав недовго. У 2017 році був призваний  на військову службу з оперативного  резерву №1. Коли відправився на полігон, довелося  згадати все, що потребно бійцеві.  Треба було заново звикати до польових умов, незважаючи на свої „за 45”. Але ж, як сам Олександр пригадує, головне – бажання, впевненість у тому, що робиш. А  саме цього йому було не позичати.

Наступного року знову довелося знову вирушати на полігон з того ж таки резерву №1. І хоча поряд були, переважно, молодші колеги, Олександр не поступався їм у вправності та наполегливості. На той момент йому запропонували продовжити військову службу за контрактом.  Спочатку, були певні сумніви. Їх причиною постала робота. Вірніше, обов’язки старости села, які йому доручила громада. Люди виявили довіру своєму шанованому односельцю на виборах до ОТГ у 2016 році. Отже, прийнявши управління справами громади, занурився в проблеми й турботи людей. Саме через це й сумнівався, чи вправі залишити напризволяще все, що розпочато.

Минали в роздумах дні. І все ж сильнішими виявилися патріотичні й громадянські почуття. Олександр Джуряк не афішував їх. Подумки гортав сторінки власного життя. Ось він закінчив київський національний університет внутрішніх справ(Академія МВС). Ось перший робочий день… 1993 року створив сім’ю. З дружиною Оленою, яка працює в місцевій школі, виховують двох синів-легінів.

Старший  Іван – офіцер Збройних Сил України, служить у Чернівцях, вже сам створив сім’ю, з дружиною Людмилою живуть поруч із батьками. Молодший, Олександр – восьмикласник., його життєвий вибір ще попереду.

Отож, має кого боронити від лиха. І ця обставина також мала неабияку вагу. Твердо переконаний Олександр, що зробив єдино правильний вибір і пішов на контрактну службу до особливого періоду.

  • Служити буду стільки, скільки потрібно, – говорить Олександр. – Якщо буде потреба, зі зброєю захищатиму свою землю, рідних, Вітчизну. Якщо треба, – життя віддам. Ми не маємо права розмірковувати – йти на захист своєї країни чи ні. Якщо я не піду, інший відмовиться, хто ж тоді буде край боронити?.. Кивати на когось – це надто просто. А жити спокійно, знаючи, що на сході молоді юнаки мужньо захищають, відстоюють нашу землю від російського окупанта, – ось що для мене набагато складніше…

Здавалося б, прості слова. Але вимовити їх наважиться не кожен. А тим паче – зробити як сказав.

Нині Олександр Джуряк у складі 44-ї Тернопільської артилерійської бригади  майже три місяці перебуває на сході України, в Донецькій області. Хоч за віком він – не молодий юнак, проте виконує завдання на рівні. Зізнався, що навіть гордий за те, що гідно справляється з випробуваннями.  Безперечно, що така робота – складна, не вельми безпечна. В польових умовах треба бути сильним, витривалим, терплячим і сміливим.

Сьогодні, за словами Олександра Костянтиновича, держава приділяє пильну увагу Збройним силам. Воїни забезпечені всім необхідним, від харчування – до зброї та техніки.

На повернення О. Джуряка сьогодні чекає громада села, яку він очолює. Вдома його приїзду жадають дружина з дітьми. В рідному Буденці не можуть діждатися  сина батьки , Марія Костянтинівна та Костянтин Олексійович. Сподіваються всі разом, що зрештою все в нашій державі буде добре.

А нині за наше мирне буковинське сьогодення ми неабияк вдячні Олександрові Джуряку і сотням, тисячам таких, як він, мужніх і стійких українських   воїнів.

Слава їм і безмежна пошана!

Тетяна Кратко

peredplata