Як ми дізнаємось, що почалась війна

Усі намагаються вгадати наміри Володимира Путіна щодо України. Посольства евакуюють своїх співробітників, побоюючись, що назріває конфлікт. Але, на думку експерта з безпеки та оборони Джонатана Маркуса, він вже розпочався.

Ризик повномасштабної війни між Росією та Україною домінує у заголовках.

Постають очевидні питання. Чи нападе Росія? Чи налаштований Путін на війну за будь-яких обставин? Чи зможе дипломатія забезпечити мир?

Зазирнути в думки президента Росії ми не можемо. Але як ми дізнаємося, що війна почалася?

Їдуть танки, стріляють ракети

Відповідь здається очевидною.

Якщо колони танків перетнуть кордони України, відбудеться масований ракетний обстріл або авіаудари по українських позиціях, буде зрозуміло, що почалося різке загострення кризи та перехід до нової фази конфлікту.

Перші повідомлення надійдуть від українських військових, але підготовку до безпосереднього наступу помітять і західні розвідувальні супутники та літаки.

Вочевидь, будуть явні ознаки нападу, каже Майкл Кофман, експерт з російських військових з американського Центру аналізу військово-морських сил.

Серед них – “комплектування формувань”, як каже він, оскільки багато з того, що розгорнуто, – це важка техніка, а не самі війська. Іншими ознаками може бути “розподіл сил, прибуття матеріально-технічних та допоміжних елементів, а також ротація авіації”.

Але на це питання можна відповісти й інакше, а для цього потрібно відсторонитися і зробити загальний огляд російської кампанії проти України.

Потрібно розглянути повний набір інструментів, доступний Москві, і оцінити, як його використовують. З цієї точки зору відповідь на питання, як ми дізнаємося, чи почався конфлікт, може бути – він вже почався.

Військовий тиск

Що вже відбувається?

Росія окупувала Крим – частину України – і підтримує бойовиків на Донбасі.

Власне втручання російських бронетанкових і механізованих підрозділів у бойові дії на Донбасі у 2014 році запобігло поразці проросійських сил.

З того часу на сході України тривають окремі бої. Сторони нібито підтримують міжнародні зусилля щодо миру, але прогрес досягнуто незначний.

Загроза силою

Крім цього тиску, існує також загроза застосування значної військової сили.

Нарощування російських бойових формувань біля кордонів України є безпрецедентним. Зокрема, відбулося значне розгортання збройних сил у Білорусі, яка має спільний кордон з Україною й може стати найближчою точкою для наступу на українську столицю – Київ.

Російські війська

Росія називає це нарощування навчанням і наполягає, що воно не є загрозливим. Але його масштаб, характер розгорнутих підрозділів і поступове прибуття припасів та інших “засобів підтримки” свідчать про те, що це набагато більше за звичайні маневри.

Аналітики стежать за нарощуванням сил за допомогою цивільних супутникових фото. У мережі викладають численні відео з телефонів, на яких видно, як потяги техніки прямують до України чи Білорусі. Аналіз публікацій у соціальних мережах разом із даними про переміщення військових підрозділів дають чудове уявлення про те, що відбувається.

Що б не казала Москва, Україна та її друзі на Заході мають усі підстави для занепокоєння.

Наративи Москви

Наступним інструментом, доступним Москві, є спроба вплинути на наратив.

З одного боку, Росія каже, що не готується до війни попри наявність усіх ознак того, що це відбувається.

Але вона також активно створює свою версію подій, в якій жертвою є не Україна, а сама Росія.

Це – головний сенс документів, переданих США, які мають на меті зупинити і певним чином повернути назад розширення НАТО, створивши нову сферу впливу для Москви.

Хоча деякі аспекти занепокоєння Росії, такі як переговори про стратегічні та інші системи озброєнь, вважають хорошою ідеєю, плани щодо розширення НАТО навряд чи зміняться – і Росія, вочевидь, це знає.

Але наратив Москви має й іншу мету. Такими історіями Росія намагається вплинути не лише на сприйняття української кризи західними урядами чи власними громадянами, але й на думку всіх, хто читає й обговорює ці події.

Об’єктивний і незалежний аналіз свідчить про те, що Росія готується до війни з Україною, хоч би що казали її офіційні речники.

Підривна діяльність

Російський набір інструментів впливу містить й інші можливості. Наприклад, кібератаки та підривні дії, об’єктом яких є Україна. Понад тиждень тому сайти українського уряду зазнали хакерських атак, хоча їхнє джерело так і залишилося невідомим.

Зовсім нещодавно уряд Великої Британії заявив про докази того, що Москва планує створення маріонеткового уряду в Києві на чолі з проросійським політиком Євгеном Мураєвим. Хоча переконливих публічних доказів, які б підтвердили участь Москви у такій діяльності, не було.

Майкл Кофман зазначає, що кібератаки є важливою частиною будь-якої російської агресії, оскільки вони здатні пошкодити критичну інфраструктуру та порушити здатність України координувати військові зусилля.

Розмита межа між війною та миром

Коли Росія анексувала Крим, ми чули багато розмов про “гібридну війну” та “війну у сірій зоні”. Росія заперечувала свою участь у подіях в Криму та на Сході, а військові не мали знаків розрізнення на своїй уніформі.

Але сумніву у тому, кому належали ці війська, не було. Крим захопили звичайними військовими силами, а не якимось езотеричним обманом.

Те, що відбувається зараз, це суть “війни у сірій зоні” – розмивання кордону між миром і війною.

Російські військові сформулювали витончену доктрину, яка розглядає війну і мир як континуум, де різні інструменти застосовують на різних етапах, іноді послідовно, іноді водночас – але стратегічна мета завжди та сама.

Саме й це означає, що конфлікт уже розпочався.

Питання лише у тому, як далеко президент Путін готовий зайти у цьому континуумі “сірої зони”.

Джонатан Маркус – колишній кореспондент BBC з питань оборони і дипломатії, а також почесний професор Інституту стратегії та безпеки Ексетерського університету.

Джерело: ВВС