Сумні свята для родини загиблого

У свої юні квітучі 26 років садгірський хлопець Юра Мізунський полинув до Бога. Захищаючи нас усіх і Україну. Залишивши на цій землі своїх неньку, батька, сестричку та всіх друзів. І зараз, напередодні величних Різдвяних свят, родина, пройнята невимовним горем, не в змозі відчувати найменших радощів – важкий біль втрати не вщухає у серцях близьких загиблого героя.

Сумні свята для родини загиблого

– Юра був цікавою дитиною, доброю людиною, – розповідає про сина Іван Іванович. – Закінчив радіотехнікум, згодом – університет. Займався боротьбою, захоплювався молодіжним брейком. Поки навчався, до армії не брали…

Взагалі батько, ніби відчуваючи щось недобре, навіть у мирний час тривожився, аби Юрія не призвали до війська.
…Отримав повістку до військкомату в квітні. Додому не повернувся – одразу залишили, як і всіх, на території колишнього 300-го полку.
Напередодні Юра, ніби прощаючись з минулим, продав комп’ютер і навернувся душею до Бога. Облаштував удома своєрідну капличку, яку рідні тепер дбайливо доглядають і трепетно бережуть.

…Коли батько поїхав його провідати, Юра похизувався військовим квитком. Серце стиснулося – там було написано, що син прийняв Присягу ще рік тому. Іван Іванович вимагав у військкоматі пояснення, що все це означає. Там пообіцяли залишити Юру при штабі. Сказали, що на Схід його не братимуть – мовляв, він же автомата в руках ніколи не тримав. Попри те, далі були навчання у Сторожинці та останнє побачення з рідними – на Пасху. Відпустили на 2-3 дні, та їхати довелося усього через добу – наказали з’явитися «по тривозі». Повезли до Луганська. В тих краях разом з побратимами Юра охороняв блокпости.

…Вбили сина 17 червня, за іронією долі, під Щастям. Батько не в змозі розповідати детально, ба й сам мало що знає: хлопці їхали в БТРі і натрапили на засідку. Двоє Юриних товаришів згоріли, а він, рятуючись, вистрибнув з бойової машини. Ворожі кулі прошили ноги і голову…
Батько з жахом згадує мить, коли до родини надійшла тривожна звістка про трагедію. Обурюється, що військовий комісар не одразу сказав про те, що Юри більше немає. Хоч як сподівався Іван Іванович на диво – його не сталося, і за тим, як видавали у військовій частині документи, зрозумів, що втратив свою єдину надію на щасливу старість.

Він відкривав домовину – впізнавав сина. Він його бачив і щасливий вже з того, що того спекотного червня, коли Буковина вперше прийняла «вантаж-200», поховав не когось чужого…

А люди казали, що Юра живий. Що був два місяці в полоні у сепаратистів. Дехто й зараз так говорить, особливо у рідному селі Івана Івановича – Чунькові, що на Заставнівщині. Такі припущення найбільше крають серця батьків – вони б усе віддали, лиш би це було правдою. Бо ж не за Божими законами матері й батькові ховати власну дитину… Але – на превеликий жаль і страшне нещастя – надії на повернення сина живим вони більше не мають.
Після цієї жахливої втрати життя родини поділилося навпіл: до і після.

– Думки в голові погані, – каже Іван Іванович, – не такі, як треба. Думаю, що ця війна ні до чого. Я би сказав про Януковича – ні, не розстріляти, а прикувати його кайданками на Майдані, і нехай би усі плювали у нього.

На порозі свята. Але як їх зустрічати без Юри? Ще минулого року син ходив колядувати. Напередодні за власні кошти накупив маленьких образків і давав у кожній хаті, куди заходили колядники. Мабуть, щось таки вже тоді відчував…

Держава визнала Юру загиблим учасником АТО, а батька та матір – сім’єю загиблого. У посвідці йдеться про пільги на законодавчому рівні, як для сімей загиблих (померлих) ветеранів війни. Дали кошти за втрату сина. Суму поділили на батька та матір, довелося ще й з банками мати проблеми. Дали також машину дров. Але вони ладні нічого того не мати, лишень би увесь цей жах виявився неправдою. Син сниться, частіше – матері Марії Георгіївні. Його поминають, навіть маленька племінниця Анечка ходить на могилу та запалює свічечку за його світлу душу. Ця втрата болить усім. І рана, без сумніву, кровоточитиме вічно…

Тому й усі ми, перебуваючи під мирним небом, не маємо права забувати: у країні йде жахлива війна, котра несе з собою невимовно болючі втрати. І в цей Різдвяний час помолімося за душі загиблих героїв та просімо Бога захистити наших мужніх воїнів від ворожих куль.
Наталія БРЯНСЬКА

0 thoughts on “Сумні свята для родини загиблого

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.