Масований удар по Україні

Після відносного затишшя Росія завдала чергового комбінованого удару по Україні.

Ворог атакував дронами-камікадзе й ракетами різного типу, вкриваючи небо від Львова й Мукачева до Києва, Запоріжжя, Сум, Чернігова й Дніпра.

Карта обстрілів говорить сама за себе: масштабність атаки та кількість напрямків засвідчують, що Кремль не відмовився від стратегії терору, а лише накопичував сили для чергової хвилі.

Робота української ППО: щит, що рятує

Попри надзвичайну інтенсивність, система протиповітряної оборони України вкотре довела свою ефективність.

Сьогодні українське небо тримається завдяки унікальному поєднанню: радянських С-300 і «Бук», які ще залишилися у строю, та сучасних західних систем — Patriot, IRIS-T, NASAMS, Crotale, Gepard. Разом вони створюють багаторівневий захист, здатний збивати левову частку ворожих ракет і дронів.

Окремий уклін мобільним групам, які з кулеметами, ЗУ та навіть підручними засобами полюють на «Шахеди» й доводять, що український винахідливий дух не менш грізна зброя, ніж високотехнологічні комплекси.

Але варто визнати: навантаження на цю систему критичне. І кожна нічна атака виснажує не лише техніку, а й людей.

Кремлівська «дипломатія»: мова ракет

Показово, що цей масований обстріл відбувся одразу після дипломатичних реверансів Путіна у бік можливого «мирного діалогу».

Кремль говорить про «переговори», але перекладає свої аргументи на мову «Кинджалів», «Цирконів» і «Калібрів». Це стратегія подвійної гри: на словах – мир, на ділі – терор.

Українські ракети:

обіцянки і реальність

Тут неминуче постає запитання: а чим відповідає Україна?

Президент Зеленський ще у листопаді 2024 року обіцяв: 3000 українських ракет упродовж наступного року.

Міністр оборони оголосив про серійне виробництво «Фламінго» — ракети з дальністю 3000 км і бойовою частиною в тонну.

Раніше анонсували «Паляницю», «Пекло», «Руту», «Трембіту», «Довгий Нептун»… Усі ці проєкти, на слух, виглядають амбітно. Але нічні обстріли ставлять незручне питання: де вони? Чи летять вони на Москву, Бєлгород, Курськ — чи залишаються на рівні красивих презентацій і політичних «завтраків» кремлівських посіпак які досі і безкарно водять українців за носа прямо з Банкової?

Суспільство, яке знову ночує в укриттях, має право на чесну відповідь.

Прецедент існує: «Москва»

Єдиний яскравий приклад — потоплення крейсера «Москва» «Нептунами», розробленими ще за попередньої влади, – Порошенком.

Ця історія довела: українські ракети можуть бути ефективними й здатні змінювати баланс сил. Але чому відтоді, попри сотні заяв, ми не бачимо серійного застосування нових систем?

Політична відповідальність брехунів-диверсантів буде?

Проблема не лише у складності технологій чи дефіциті ресурсів. Відчувається й вплив внутрішніх саботажних факторів, інтегрованих Кремлем в українську політику ще до повномасштабної війни.

Ракетні програми свідомо гальмувалися, стратегічні розробки «заморожували», а натомість суспільству продавали ілюзію поступу. Це теж частина війни — війни за майбутнє технологічної незалежності України.

Масовані обстріли ночі вкотре показали дві правди:

1. Українська оборона тримається і рятує життя.

2. Український наступальний потенціал лишається радше у заявах, ніж у небі над Москвою.

Коли ворог кидає сотні «Шахедів» і десятки ракет, українське суспільство має право питати: де відповідь? Не словесна, а реальна, у вигляді удару, який змусить Кремль не лише рахувати збитки, а й задуматися над ціною терору.

Бо війна виграється не тільки обороною. Вона виграється здатністю бити у відповідь не язиком, – ракетою.