Гонорові ґазди і ґаздині села Мамаївці ніяк не можуть дійти згоди у своїх церквах. Одні тягнуть до Москви, інші – до Данила, ще інші – до Онуфрія (Київського патріархату). Чимало тягнуть до Шведа, більше – до різних сект, а найбільше – до Мамони. У сільських церквах навіть у Великий Піст не вщухають різні чвари. Хтось агітує за Москву, хтось – за Київ, а дехто вже і за Нью-Йорк (Бруклін). Складається враження, що вмілий диригент збоку спрямовує у потрібне русло міжконфесійні конфлікти. Йому дуже вигідний колот серед людей. У цьому колоті мамаївські люди розсварені, розділені, тому ними легко керувати.
Уже давно не стихає конфлікт всередині Київського патріархату. Зокрема, нової церкви. Там змінили двадцятку, старосту і священика. Туди на парафіяльні конфлікти виїжджали Митрополит Данило і десятки посланців від Філарета. Владнати сварку не вдалося.
А днями стало відомо, що ця сварка розгорається з новою силою. Її причиною тепер стала попівська хата. Це добротна споруда початку ХХ століття. Там за совєтів навіть клуб сільський був, школа ще зорю незалежності захопила. Потім передали її церковній громаді. Хотіли там відкрити церковну школу. Згодом думали про створення у попівській хаті школи мистецтв. Навіть знаменитого земляка Дмитра Гнатюка просили допомогти відкрити цей заклад. Але нічого не було доведено до кінця. І, як грім серед ясного неба, недавно люди побачили, що у попівській хаті міняють вікна, двері, роблять європейський ремонт. По-бруклінськи. Селом поповзли чутки, що хату православного священика української православної церкви Київського патріархату з потрохами продано п’ятдесятникам.
Хто продав? Мовчать усі.
За які гроші продали хату? Невідомо.
Де ці гроші? Не знають…
Але суть навіть не в тому, хто і за скільки продав хату. Тут копати треба глибше. Якщо сьогодні православні продають хату під дім молитви сектантам і самі собі вирощують конкурентів, то де гарантія, що завтра вони не продадуть церкву під мусульманську мечеть чи іудейську синагогу?
Все залежить від ціни…
(Далі буде)
Петро Кобевко