Раптовий удар російської армії по Україні 24 лютого 2022 року зовсім несподівано для агресора консолідував українське суспільство, яке піднялося на захист Батьківщини. За зброю взялися десятки тисяч людей, у бій вступили частини ЗСУ, Національної Гвардії, територіальної оборони, навіть добровольці з мисливськими рушницями і пляшками із запальною сумішшю. Відчайдушний опір українців зламав ворожі плани, противник поніс значні втрати. А в українському тилу розгорнувся могутній волонтерський рух, який постачав фронту все необхідне, організовував допомогу біженцям, до того ж волонтери допомагали евакуювати мирне населення з місцевостей, на яких розгорталися бойові дії.
Спільні дії об’єднали людей з різними політичними уподобаннями, але які стояли на патріотичних позиціях. Захист Батьківщини став для них найважливішою справою, а симпатії чи антипатії до того або іншого вітчизняного політичного лідера відійшли на задній план. Така згуртована, єдина Україна показала всьому світові свою силу, і викликала страшенну лють у путінського кодла. Історію України кремлівська шпана знає погано, проте одну важливу річ вона засвоїла чітко: чимало українців можуть сваритися з дрібних приводів, і у запалі суперечки перестають дослухатися до голосу розуму, цілком віддаючись владі найпростіших емоцій. Цією рисою нашого менталітету завжди користувалися вороги України, і замість очікуваної перемоги пересварені українці зазнавали поразки.
Так, невдачею завершилася спроба збереження Української Народної Республіки, лідери якої пересварилися, не зумівши поділити владу. Замість об’єднання перед лицем спільного ворога, вони почали з’ясувати, хто з них більший вождь, і в результаті втратили все. Влада вислизнула з рук і розповзлася між повітовими отаманами і сільськими отаманчиками, яких один за одним розгромили червона армія та чекісти.
Через двадцять років після цієї української трагедії проти новітнього “отаманства” виступила Організація Українських Націоналістів (самостійників-державників). Але совєтські та німецькі спецслужби доклали чималих зусиль, щоб розколоти саму ОУН. Відтак замість спільних дій бандерівці і мельниківці вступили у взаємне поборювання, яке нанесло непоправної шкоди українському національно-визвольному руху. Доклалися до братовбивчої боротьби ще й бульбівці. Результат відомий.
Нині ворог знову хоче нас розколоти. Його замаскована агентура почала пробуджувати заглохле в перші тижні російського наступу протистояння між прибічниками нинішнього президента і симпатиками його попередника – лідера патріотичної парламентської опозиції. Взаємні звинувачення радо підхопили так звані “корисні ідіоти”, які відчувають власну значущість лише тоді, коли мають можливість роздмухати якійсь скандал і опинитися у центрі громадської уваги. А суспільство замість концентрації своїх зусиль на досягненні перемоги, відволікається на взаємне протистояння патріотичних сил, єдність яких є необхідною передумовою нашої перемоги.
Подібна політична боротьба має сенс лише під час демократичних виборів, а вони відбудуться вже у мирній країні. До того необхідно не взаємними нападками займатися, а підтримувати один одного у справі захисту національних інтересів. Українці повинні довести собі й іншим, що вміють робити висновки з уроків історії, і не наступати постійно на одні і ті ж граблі. Переможемо, тоді й будемо з’ясовувати, чий внесок у перемогу був більшим, і хто є справжнім лідером нації. А зараз діятимемо спільно, адже наша сила – в єдності!
Ігор Буркут, політолог
peredplata
