Художник з Чернівців Андрій Холоменюк зображує сцени битв на великих полотнах. На його картинах достовірно зображені українські воїни – від козаків до сучасних військових ЗСУ та прикордонників. Про те, скільки часу працює над картинами та чому обрав батальну тематику, читайте в інтерв’ю Холоменюка Суспільному.
— Ми перебуваємо у вашій майстрені в Чернівцях, але більшість ваших картин зберігаються в Києві. Чому так?
— Основне місце зберігання картин – це Київ. Це галерея “Екогінтокс”, інститут екогігієни та токсикології імені Медведя. Там є приблизно 200 моїх картин, всі вони військово-історичної тематики. І окремо є такі картини, які зберігаються, наприклад у Литві, у Вільнюсі. У свій час подарував картину президентці Литви Далі Грибаускайте.
— Чи є у Чернівцях умови, щоб зберігати ці картини?
— У мене в майстерні є умови, щоб їх занести. Бо картини великі: 3 на 5 метрів та 2 на 3 метри. Є місце, де зберігати, але якщо їх сюди покласти, то не буде де працювати.
— Яка найбільша картина за розмірами є тут, у вашій майстерні?
— Це козацька Покрова. Її розмір 2 на 2 метри. Картину робив спеціально до Дня захисника України у 2015 році. Вперше картину представив в Українському Народному Домі. Тут зображені козаки з атрибутикою, з прапорами, ну і Покрова-Богородиця, яка покриває. Це козацька свята, служба до неї завжди відправлялася перед битвою.
— Чи планували вивезти свої картини з Києва після повномасштабного нападу Росії на Україну?
— В мене такої думки не було, мені пропонував керівник піклувальної ради Студії військово-історичного мистецтва вивезти картини у Чернівці. Але я відмовився, я думаю, вони мають перебувати там, де вони є.
— Відколи почали займатися зображенням битв?
— Якщо конкретно – з 2004 року. Ми зареєстрували студію військово-історичного мистецтва та почали займатись цим питанням дуже серйозно.
— Чому займаєтесь саме цим? Це складна робота — знайти дані про битву, потім намалювати, адже ви малюєте досить великі картини.
— Мені дуже пощастило в цьому питанні. Мене з дитинства цікавила ця тема.
Коли Радянського союзу не стало, створили Незалежну Україну, я подумав, що це питання має бути дуже серйозно опрацьоване. Тому що нам треба показувати свою військову історію, свою героїчну історію.
Де ми були, що наша держава існувала і раніше, і завжди була. Тому я займаюсь батальним живописом.
— На створення деяких картин йде дуже багато часу. За що живете у той час, коли творите?
— Поки не була створена студія, жив зі своїх творів. Зараз теж живу зі своїх творів, але мені допомагає піклувальна рада студії військово-історичного мистецтва.
— Ви казали, що прагнете, щоб ваші картини були правдивими. Розкажіть, як відбуваються консультації з істориками?
— З 2004 року я співпрацюю з істориком нашого краю буковинцем Андрієм Васильовичем Федоруком. Доцент, кандидат історичних наук, дуже фахова людина. Всі твори, які я створив за цей період, ми робили разом, з його консультацією. Після збору правдивих фактів по історичних матеріалах я займаюсь ще тим, що я їжджу по музеях і збираю матеріал аутентичний: зброю, обладунки, місця де проходили події, який вигляд мали військові начальники. При розкритті теми ми завжди це використовуємо.
— Які речі є у вашій майстерні?
— Це речі з прикордонного загону. Вони надали їх мені для роботи над картиною про острів Зміїний. Це розгрузка, каска, форма і зброя. Це така зброя, що зараз в принципі не використовується, але вона мені підходить, щоб її взяти в руки, відчути її вагу і показати, як людина цілиться. Це гвинтівка Мосіна. Це кінець 19 століття — початок 20 століття.
— Як набратись терпіння, щоб домалювати картину до кінця? Чи було у вас таке, що ви залишали картину намальовану напівдороги?
— Такого не було ніколи. Річ у тому, що чим більше ти працюєш, тим цікавіше тобі, бо ти заглиблюєшся в деталі. Техніка, у якій я працюю, – авторська. Вона дуже цікава і чим більше ти працюєш, тим тобі цікавіше, ти хочеш довести це до кінця. Твори, які я створюю, мають такий стереоефект, ніби 3D-зображення внаслідок техніки. Я працюю в техніці мастихін. Коли глядач дивиться на ці картини, він ніби присутній на події, це дуже цікаво.
— Декілька років тому ви розповідали, що картину “Маршал перемоги” із зображенням Жукова, яку ви домальовували за своїм батьком, колишній президент України Віктор Янукович подарував тодішньому президенту Росії Дмитру Мєдвєдєву. Як ви ставитесь до того, що ваша картина перебуває у нього?
— Я думаю, що вона взагалі зараз не в Росії. Вони подарували її десь в Калмикію, чи звідки той Жуков був? Але питання в тому, що я її домалював, оскільки мій покійний батько попросив мене це зробити. Картина велика — 3 на 4 метри — вона стояла в студії і мала бути довершена, бо не викинеш цю роботу. Картину подарували губернатору і він подарував її нашому втікачу.
До Росієї в мене одне ставлення. Таке, мабуть, як у всіх українців зараз. Вони [росіяни] мене зараз зовсім не цікавлять. Ця країна мене цікавить лиш у тому плані, щоб вона швидше припинила своє існування.
— Яку свою роботу ви вважаєте найбільш знаковою?
— Мені дуже цікаво було працювати над темою битви під Оршею. Це відбулося приблизно 500 років тому. Ця картина цікава тим, що її можна порівняти з сьогоднішнім часом. На тлі тих подій російська армія була розгромлена під Оршею завдяки спільним діям Польщі, Литви і України. Очолював цей похід князь Костянтин Острозький — наш відомий військовий начальник і меценат.
Ця тема була дуже цікава, бо я її опрацьовував разом з литовськими істориками, користувався їхніми матеріалами. Основна виставка картини відбувалась у палаці у місті Вільнюсі. І на виставці був присутній і міністр оборони, і президентка Литви Даля Грибаускайте, яка провела урок мужності. І, мені здається, ця картина на цей час дуже актуальна.
— Скільки часу ви її малювали?
— Якщо рахувати з вивченням матеріалу і всім іншим, я думаю, що приблизно чотири роки.
— А скільки в середньому ви працюєте над однією своєю роботою?
— Десь рік-півтора. Якщо матеріал дуже важко знайти, то може бути і роками. Наприклад, інформацію про Грюнвальдську битву ми шукали 7 років. А потім сама картина створювалася ще півтора роки. Тобто це виходить 8,5 року.
— Як обираєте події та битви, які будете малювати?
— Ми починали з Хотинської битви. Вона цікава, бо відбулась на території нашого краю. Це героїка козацтва, спільні дії військ Литви, Польщі та України. Але потім ми почали над цим питанням працювати більш серйозно, ми вирішили створити хронологічну послідовність. Починаючи з Синіх вод, коли ми з литовцями розбили татаро-монголів на нашій території за 50 років до битви Куликовської. Далі — битва при Грюнвальді, де прославились рицарі з Буковини, Шипинська земля. Далі — битва при Орші, де наш військовий керівник Костянтин Острозький прославив Україну і бойовими діями добився перемоги над Московією. Далі — Хотинська битва, Конотопська битва з Московією, де ми перемогли.
Ми поступово переходимо на сьогоднішні дні. Сьогодні така ситуація, що ми маємо показувати, логічно підковувати наших військових і наше населення.
— Що малюєте про сучасну російсько-українську війну?
— Я тісно співпрацюю з військовими, з прикордонною службою України. Зробив ряд картин на тему прикордонної служби. За тією інформацією, що я мав, про острів Зміїний зробив картину “Нескорений острів”. Зараз вона перебуває в центральному офісі прикордонників у Києві. Також прикордонникам західного регіонального управління подарував “Битву при Грюнвальді”.
Також співпрацюю з військовими, це Генеральний штаб, ми допомагаємо один одному. Вони мені допомагають матеріалами, я їм потім допомагаю картинами.
Але, що характерно, за всі ці картини я не беру гроші. Бо зараз такі часи, що гроші — це не є основне. Треба робити те, що кожен може, щоб підтримати державу.
— Як проходять консультації з військовими?
— Консультації з військовими дуже характерні в тому плані, що вони не можуть розказати все. Про речі, які вони не можуть сказати, вони мене просто підштовхують, де це можна знайти в інтернеті, що є характерне, що є правдиве, що фактично відповідає дійсності.
Що стосується зброї, то вони мені надають, як виглядає зброя. Багато зараз вони просять, щоб на картинах зброя була не радянського зразка, тому що зараз ми отримуємо зброю дуже потужну. Ну і одяг, бронежилети, каски, рації — все це є.
— Ваші картини достатньо нестандартного розміру, чи ускладнює це вам проведення виставок? Транспортування цих картин?
— Дуже ускладнює. У моїй майстерні робилися 5-метрові картини. Я би зробив більші, але немає де. Немає приміщення, яке б відповідало моїм потребам, тому поки роблю 5-метрові, не більші. Щоб винести з цього приміщення картину, її треба зняти з підрамника. Треба зробити барабан. Він має мати діаметр не менше 84 сантиметрів. Цей барабан також робиться вручну. Потім на барабані це все переміщається в Київ. Підрамник я роблю такий, щоб розбирався. Транспортується і потім збирається знову на місці, потім так само у зворотньому порядку.
Коли я робив виставку в Українському домі, то картини заносили в розібраному вигляді і так само виносили в розібраному вигляді.
— Якого розміру картину картину ви б хотіли намалювати?
— Для того, щоб повністю виразити те, що я б хотів виразити на полотні, я б хотів картину зробити не менше як 9-10 метрів. Я б хотів діораму зробити. Але якось не склалося. Ну немає можливості, грошей немає, бо це не тільки моя праця буде.
Хотів би зробити серйозну битву наших збройних сил там на сході або на півдні України. Там, де відбуваються дуже потужні наступальні дії, цілі операції. Це треба буде зробити після війни. Думаю, що я знайду місце. Якщо Бог дасть здоров’я, то я зроблю.
— Які сенси ви вкладаєте у свої картини?
— Я показую героїчну історію. Вона є і трагічною. Це, наприклад, захоплення Чигирина зрадництвом. Але все ж я показую героїчну історію. А нація виховується саме на героїчних подіях.
— Над чим працюєте зараз?
— Я працюю над тематикою сучасної війни України з Росією. Те, що мене дуже вразило – це нескорені міста України, які потерпали від обстрілів. Особливо Маріуполь, який не здався, який тримав 20 тисяч військових Росії, не давав їм переміститися на інші ділянки фронту. Тому я зробив ескіз картини, яка матиме розмір 2 на 3 метри. На ній будуть зображені військові, які перебувають на верхній частині будинку. Позаду них — зруйновану місто, вони тримають пробитий прапор. Але вони не підкорені, вони бойові, вони виконують свій військовий обов’язок. Думаю, що в останньому варіанті, над цією картиною буде Богородиця, а її світло буде досягати міста.
Що відомо
- Андрій Холоменюк — художник-баталіст. Він народився у Чернівцях в 1959 році у родині художників. Впродовж року жив та працював у Сіднеї. Автор понад півтори тисячі картин. Роботи Холоменюка є у праватних колекціях України, Росії, Австрії, Австралії, Болгарії, Ізраїлю, Канади, Німеччини, США, Швеції.
- https://suspilne.media/303280-hocu-zobraziti-bitvu-sucasnoi-vijni-intervu-z-cerniveckim-hudoznikom-batalistom/
peredplata
