32 роки тому Україна остаточно стала незалежною, поставивши крапку в процесі свого виходу з СРСР. 1 грудня 1991 року українці взяли участь у доленосному загальнонаціональному референдумі: 90,32% його учасників висловилися на підтримку Акта проголошення незалежності України.
Після того, як 24 серпня 1991-го Верховна Рада затвердила Акт проголошення незалежності України, грудневий референдум того ж року було проведено одночасно з першими виборами президента, на яких переміг Леонід Кравчук.
Через три десятиліття потому Росія відкрито вторглася в Україну, оскільки Кремль в особі Володимира Путіна заперечує саме право українців на самовизначення, а української держави — на існування. Однак попри намагання РФ провести численні квазірефрендуми на окупованих територіях України починаючи з 2014 року, саме всеукраїнський референдум 1 грудня 1991-го переконливо довів, що навіть у складі СРСР Україна не була «штучним формуванням», як доводить Путін, і одностайно скористалася можливістю повернути собі свободу.
NV нагадує найважливіші факти про одну з найбільш визначальних подій в історії української державності.
Колапс СРСР і шлях до грудневого референдуму 1991 року
Проголошення незалежності України, закріплене грудневим референдумом 1991 року, поклало хрест на надіях зберегти Радянський Союз в його колишній формі.
Такі спроби були. Попри те, що ще 16 липня 1990 року Україна проголосила Декларацію про державний суверенітет (що зробили і більшість інших республік), а чотири — Вірменія, Латвія, Литва та Естонія — взагалі заявили про вихід із Радянського Союзу, 17 березня 1991 року у багатьох республіках СРСР було проведено референдум про збереження Союзу.
Винесене на «союзний» референдум запитання було сформульовано так: «Чи вважаєте ви за необхідне збереження Союзу Радянських Соціалістичних Республік як оновленої федерації рівноправних суверенних республік, у якій будуть повною мірою гарантуватися права і свободи людини будь-якої національності». Утім, як нагадує Радіо Свобода, таке формулювання референдуму містило юридичні недосконалості та суперечності: «Наприклад, ніхто не міг пояснити, що означають слова „повною мірою“ і що слід вважати „соціалізмом“. Крім того, „суверенна республіка“ не може бути членом федерації – інакше вона більше не буде суверенною».
Утім, якщо вірити офіційним результатам, загалом 77,85% учасників референдуму відповіли на запитання позитивно (в Україні показник був найнижчим серед усіх республік, що взяли участь у референдумі – 70,2%).
До того ж в Україні – одночасно з березневим референдумом 1991 року — провели паралельне республіканське консультативне опитування, на якому наполіг Народний Рух України за перебудову. 80% його учасників ствердно відповіли на запитання кардинально іншого формулювання: «Чи згодні ви, що Україна має бути у складі Союзу Радянських суверенних держав на засадах Декларації про державний суверенітет України».
Нарешті, після спроби «консервації» СРСР у вигляді державного перевороту ДКНС (рос. ГКЧП) у серпні 1991 року більшість українців остаточно переконалися у неможливості зберегти Союз у будь-якому форматі, який би враховував інтереси України.
Вже 24 серпня 1991 року Верховна Рада проголосувала за Акт проголошення незалежності України, а на 1 грудня 1991 року було призначено всеукраїнський референдум, який мав би закріпити такий вибір українців.
Крім України, більше жодна республіка СРСР не проводила референдумів про підтвердження незалежності, що надало результатам плебісциту ще більшої ваги.
1 грудня 1991 року: бюлетені свободи
На референдум 1 грудня 1991 року було винесене єдине питання: «Чи підтверджуєте Ви Акт проголошення незалежності України?». Текст самого акта, ухвалений Верховною Радою 24 серпня 1991 року, було наведено у виборчому бюлетені.
Відповідь українців була більше ніж однозначною: позначку «Так, підтверджую» обрали 90,32% учасників референдуму (28 804 071 особа). Загалом у референдумі взяли участь 31 891 742 особи — понад 84% усіх українців, які на той момент мали право голосувати (37,88 млн виборців).
Тоді ж українці вперше обрали президента — ним став Леонід Кравчук (керував Україною у 1991−1994 роках). Він набрав 61,59% голосів, друге місце зайняв лідер Народного Руху В’ячеслав Чорновіл (23,27%, але переміг у трьох західних областях України — Львівській, Івано-Франківській, Тернопільській).
Текст Акта проголошення незалежності України, винесений в бюлетені:
«Виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла була над Україною в зв’язку з державним переворотом в СРСР 19 серпня 1991 року,
продовжуючи тисячолітню традицію державотворення в Україні,
виходячи з права на самовизначення, передбаченого Статутом ООН та іншими міжнародно-правовими документами,
здійснюючи Декларацію про державний суверенітет України,
Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки урочисто проголошує незалежність України та створення самостійної української держави — УКРАЇНИ. Територія України є неподільною і недоторканною. Віднині на території України мають чинність виключно Конституція і закони України. Цей акт набирає чинності з моменту його схвалення”.
Як голосували регіони України
За підсумками референдуму найбільший відсоток підтримки незалежності України був у Тернопільській області – 98,67%. На другому місці була Івано-Франківська область — 98,43%, а на третьому — Львівська — 97,46%.
У Києві незалежність України підтримали 92,88% громадян.
У східних українських областях відсоток підтримки був дещо нижчий: 92,61% у Сумській, 86,33% у Харківській, 83,9% у Донецькій та 83,36% у Луганській.
Найменше громадян підтримали незалежність України у Кримській АРСР та Севастополі – 54,19 та 57,07% відповідно.
Утім, не було жодного регіону України, де прихильники незалежності станом на 1 грудня 1991 року опинилися в меншості – Акт проголошення незалежності Україні скрізь набрав підтримку понад 50% мешканців.
Звернення президії Верховної Ради
Напередодні голосування Президія Верховної ради України виступила зі зверненням до народу, в якому були такі слова:
«Сьогодні не підтримати незалежність означає лише одне — підтримати залежність. Але тоді виникає питання: залежність від кого? Де та країна, від якої ми палко бажаємо бути залежними і, таким чином, працювати на неї? Наскільки відомо, жодна з країн-сусідів і жодна з країн світу не претендує на те, щоб оголосити Україну залежною від себе. Це було б безглуздям.
Отже, незалежність. Альтернативи немає“.
Остання крапка після референдуму: Біловезькі угоди
Історичне значення всеукраїнського референдуму 1991 року було підтверджено вже через тиждень після його проведення.
8 грудня 1991 року представники України, Росії та Білорусі підписали Біловезькі угоди, в яких констатувалося припинення існування СРСР.
У ніч на 8 грудня тільки Борис Єльцин, Леонід Кравчук і Станіслав Шушкевич узгодили договір про створення Співдружності незалежних держав (СНД) та констатували, що «СРСР як геополітична реальність та суб’єкт міжнародного права припиняє своє існування». Згодом російський диктатор Володимир Путін назве розпад СРСР «найбільшою геополітичною катастрофою ХХ століття» і безуспішно спробує перевернути історичну реальність, спочатку вторгшись на Донбас й анексувавши Крим, а потім сподіваючись «за три дні» зруйнувати незалежність України.
В інтерв’ю Голосу України у 2016 році Леонід Кравчук, пригадуючи події грудня 1991-го, наголошував, що без всеукраїнського референдуму не було б і Біловезької угоди. А коментуючи подальшу позицію Путіна, зауважував: «Він скрізь розповідає, що цю угоду підписали кілька осіб під випивку і закуску, мало не під кущами. Начебто ми нав’язали цю ідею народові. Але всеукраїнський референдум спростовує такі твердження. Його було проведено дуже вчасно. Одразу після підписання Біловезької угоди комуністи двічі ставили на голосування у Верховній Раді питання про її денонсацію. У відповідь на це з парламентської трибуни я заявляв: «Можете поставити хоч горщик, тільки порадьтеся спочатку з народом, бо за незалежність проголосував народ».
peredplata
