Познайомилась недавно у госпіталі з одним іноземцем. Виявилось, що він румун. Коли ж я сказала, що я українка, він заговорив українською, такою українською, якою розмовляли буковинські тьотки і дядьки моєї мами. Також його мова у певні моменти нагадувала сучасну мову наших гуцулів. Мені було дуже приємно його слухати і купатись у автентичній українській мові, не зіпсованій численими англіцизмами, якими наші сучасники наввипередки наводнюють нашу мову, яка ще не мала часу очиститись від русизмів.
Мій новий знайомий до еміграції жив у румунському Сереті. Річка Серет протікає неподалік від хати моїх батьків. Так що ми з цим румунським українцем жили на берегах однієї річки, поділеній кордоном.
Мені хотілось задати цьому чоловікові багато запитань. Чи багато людей в Румунії розмовляє українською? Він відповів, що багато говорять українською тих, кому за 50. Молодь не розмовляє, але розуміє українську. Його дві дочки розуміють, але спілкуються румунською. Правда, чоловік розповів, що останнім часом деякі етнічні українці почали записувати своїх дітей на курси української мови до старших вчителів, які ще знають українську. За часів Союзу, за словами мого співрозмовника, в школах Румунії вчили не українську, а російську.
Коли у 22 році почалась повномасштабна війна з росією і багато українців шукали притулку за межами України, дочка цього чоловіка прийняла у своїй хаті і у його хаті тридцять одного українця, які пізніше поїхали до інших європейських країн.
Мій знайомий все життя пропрацював будівельником. Він навіть приймав участь у будівництві двох церков. На жаль, він, напевно, не дуже освічена людина, і тому він не зміг зробити аналізу про те, як живе і як почувається українська меншина в Румунії. Судячи з того, що покоління яким зараз 30 – 40 років не розмовляє українською, свідчить про те, що Румунія не сприяла тому, щоб українська меншина зберегла свою мову та культуру.
Я почала розпитувати чоловіка про те, чи відомі йому випадки, коли родини буковинців після другої світової були розділені на довгі десятиліття? Чи знав він такі родини в Румунії? Мені були відомі кілька випадків у моєму селі, коли буковинці терміново перевозили фірами своє майно до Румунії у ті дні, коли у 1944 році радянській війська вийшли на кордони з Румунією. І так сталось, що або дитина залишилась вдома на радянській Буковині, або дружина. За ними планували приїхати наступної ночі, але вже не змогли перетнути кордон, так як радянські війська вже нікого не пропускали. Залишені діти і дружини стали сиротами при живих родичах і змушені були жити з вічним болем розлуки у серці.
Мій знайомий таких випадків не знав, але розповів мені чудову історію про те, що коли росіяни поставили на новому кордоні з Румунієї смугасті стовби, чоловіки одного села( назву села я не запам’ятала, ще раз розпитаю пізніше), вночі їх розкопали і перенесли таким чином, що село залишилось у Румунії. Не знаю, чи радянці у тому воєнному хаосі помітили одразу переніс стовбів, але село залишилось в Румунії, і, за словами мого знайомого, тільки жителі цього села отримали від радянців дозвіл вільно переходити кордон, щоб бачитись зі своїми рідними.
Цей випадок мене вразив і ще раз довів мені, що тільки сміливі і відважні чогось у житті досягають. Тільки сміливим і відважним стелеться широкий життєвий шлях .
peredplata
