Читаю Вікіпедію. І хто б тоді на нас напав?
У 1992 році на території України перебувало 4 повітряні армії, 10 авіаційних дивізій, 49 авіаполків, 11 окремих ескадрилій, навчальні та спеціальні установи і заклади[1]. На базі штабу 24-ї Повітряної армії у м. Вінниця було сформовано Командування ВПС України.
Дивізії дальньої авіації були поєднані в авіаційну групу дальньої авіації. Приблизно 360 важких бортів ракетоносіїв та їхніх повітряних заправників були розташовані на величезній матеріальній базі трьох авіадивізій: 13-ї – в місті Полтава, 15-ї – в смт Озерне, і 106-ї дивізії з місцем дислокації у місті Узин.
Для успішного керівництва полками стратегічної (дальньої) авіації у складі Повітряних Сил ЗС України був створений в Узині штаб Авіаційної Групи Дальньої Авіації (АГДА) на базі 106 вбад. Командиром АГДА був призначений генерал-майор М. М. Башкиров, командир 106 вбад.[2]
У новостворену групу стратегічної авіації України входило 45 військових частин по всій країні.[3]
До складу ВПС України були передані 3 повітряні армії (1100 бойових літаків), серед яких були 30 Ту-16 (ракетоносців), 30 Ту-22КД (ракетоносців), 30 Ту-22Р (розвідників), 36 Ту-22М3, 23 Ту-95МС-16, 19 Ту-160, 21 літак-заправник Іл-78, а також великі арсенали авіаційних крилатих ракет Х-55 (1068 одиниць) і Х-22 (423 одиниці)[1][5][6].
У 1992 році Україна також отримала більшу частину авіації Чорноморського флоту СРСР, в тому числі дивізію (три полки) морських ракетоносців Ту-22М2 і Ту-16К, і розвідувальний полк на Ту-22Р[7].
