Ілліч Рамірес Санчес — міжнародний терорист родом з Венесуели. Він здійснював теракти в інтересах ліворадикальних марксистських організацій — «Народного фронту звільнення Палестини» (НФОП), Організації визволення Палестини (ООП), італійських «Червоних бригад» та «Червоної армії Японії».

Батько-ленінець та навчання у Москві

Ілліч Рамірес Санчес народився у 1949 році в Каракасі у багатій сім’ї. Його мати, Ельба Марія Санчес, була глибоко релігійною католичкою, а батько-адвокат, Хосе Альтагарсія Рамірес-Навас, — навпаки атеїстом, марксистом і фанатом Леніна: тому трьох синів він назвав на честь лідера більшовиків Володимир, Ілліч та Ленін. 

У 1966 році сім’я Санчес переїздить до Лондона, а ще за два роки — до Москви. У столиці СРСР Ілліч вчиться в університеті імені Патріса Лумумби: там майбутній терорист і подружився з представниками НФОП — марксистської організації, яка виступала за визволення Палестини будь-якими, хай і терористичними методами. Та у 1969 році на вимогу Венесуельської компартії Санчеса виключили з університету: він погано вчився, та ще й був помічений на антиізраїльській демонстрації.

Перші теракти

У 1970 Ілліч переїздить на Близький Схід, де проходить вишкіл у тренувальних таборах — там з огляду на його латиноамериканське походження він отримав прізвисько Карлос. Шакалом пізніше назвали терориста журналісти: під час обшуку у квартирі його друга в його одязі знайшли книгу «День Шакала».   

У 1971 молодик повертається до Лондону: спочатку збирає список з 500 потенційних мішеней НФОП, а згодом, наприкінці 1973, скоює замах на єврейського бізнесмена, президента компанії Marks & Spencer і почесного віцепрезидента Британської сіоністської федерації Джозефа Шиффа. Санчес увірвався до будинку Шиффа та вистрілив йому в голову. Бізнесмен дивом вижив. 

У серпні наступного року Карлос став одним з організаторів теракту в Парижі: вони зі спільником заклали бомби біля чотирьох інформагентств, які у своїх публікаціях симпатизували Ізраїлю. Рівно о 14:00 сталося три вибухи (одна бомба не розірвалась) — на щастя, постраждалих не було.

Теракт в Парижі та напад на літаки

Протягом 1974-1975 років за порадою лідерів НФОП Карлос діє в інтересах «Червоної армії Японії». У вересні 1974 члени цієї організації захопили посольство Франції в Гаазі, взявши у заручники 11 людей — вони прагнули звільнити з французької в’язниці екстреміста-члена організації, та перемови з урядом зайшли у глухий кут.

Тоді Карлос увірвався в кафе у жвавому торговому районі Парижа і кинув ручну гранату в натовп з балкона другого поверху — двоє людей загинули, 34 отримали поранення: після цього уряд прийняв вимоги «Червоної армії Японії».  

У січні 1975 Карлос зі спільниками-палестинцями намагалися збити з гранатомета два ізраїльські літаки у паризькому аеропорті «Орлі». Вперше вони промахнулись та снаряд попав у югославський літак й адміністративну будівлю, наступного разу зробили лише один постріл, та поліція відкрила по них вогонь — втім, терористи кинули кілька гранат у будівлю аеропорту, внаслідок чого 23 людини отримали поранення. 

Під час сутички палестинці сховалися в одному з туалетів, захопивши заручників, а Карлос вислизнув непоміченим. Пізніше заручників звільнили, а палестинцям дали можливість вилетіти до Багдада.

Вбивство поліціянтів та захоплення ОПЕК

У 1975 про терориста дізнаються правоохоронці: один зі спільників Раміреса Санчеса здав конспіративну квартиру його подруги. Шакал відкрив двері поліціянтам, чемно привітався, запросив до оселі, а потім вбив двох правоохоронців та свого спільника, а третього поліціянта поранив.  

Того ж року, у грудні, Шакал здійснив операцію, через яку про нього дізнався весь світ, — захоплення учасників саміту ОПЕК у Відні. Він та його спільники увірвалися до будівлі, де проходив саміт, вбили трьох людей та взяли у заручники 11 міністрів та ще 80 учасників зустрічі.

Терористи вимагали від влади Австрії надати літак та щодві години проголошувати маніфест на підтримку «Народного фронту визволення Палестини» на державних радіостанціях і телеканалах.

Після виконання вимог Ілліч звільнив кілька десятків заручників, залишивши лише міністрів та їхніх помічників. Потім з ними сів на борт Austrian Airlines і вилетів до Алжиру, де відпустив і тих заручників, що залишились. Планувалося, що він стратить двох міністрів — ОАЕ та Ірану, що ослабить ОПЕК. Та Ілліч цього не зробив: згодом з’явилася інформація, що Саудівська Аравія заплатила йому від 20 до 50 мільйонів доларів. 

Це була остання місія Карлоса, де він особисто брав участь. 

Після 1975

У 1978 році Карлос відійшов від НФОП та створив власне терористичне угруповання — «Організацію збройної арабської боротьби». Вона базувалася у Східному Берліні та складалася з лівійських, сирійських і німецьких повстанців. Цікаво, що у той час він співпрацював із спецслужбою НДР. Штазі (нім. — Stasi абревіатура від нім. Staatssicherheit, укр. Держбезпека — Ред.) надала Іллічу кілька конспіративних квартир, понад 70 помічників і дозволяла  носити пістолет. Крім того, Санчесу приписували також зв’язки з російським КДБ.

Вважається, що саме з Берліну він керував закладкою бомби в офісі «Радіо Свобода» в Мюнхені у 1981: теракт підтримав румунський уряд Чаушеску, надавши терористам зброю та паспорти. Вважається що Чаушеску на такий крок спонукало те, що румуни не хотіли слухати держЗМІ та віддавали перевагу «Радіо Свободі». В результаті атаки шестеро людей були поранені, а терорист нібито отримав за замовлення два мільйони доларів.

У лютому двоє членів угруповання — швейцарський терорист Бруно Бреге і наречена Карлоса Магдалена Копп — були заарештовані в Парижі: в їх автомобілі знайшли вибухівку. Після їх арешту Ремендес Санчес надіслав листа до посольства Франції в Гаазі з вимогою їх негайного звільнення. 

Намагаючись звільнити наречену та спільника, Санчес організував серію терористичних атак, серед яких вибух у потязі Париж — Тулуза у березні 1982 (5 загиблих, 77 поранених), вибух авто біля редакції газети «Аль-Ватан аль-Арабі» в Парижі 22 квітня (1 загиблий, 63 поранених); а 31 серпня 1983 він скоїв два теракти — вибух та вокзалі Сен-Шарль у Марселі (2 загиблих, 33 поранених) і в поїзді Марсель-Париж (3 загиблих, 12 поранених). В останньому, до речі, перебував на той час мер французької столиці Жак Ширак. Він не постраждав.

Розшук, суд та звернення до Путіна

На терориста полювали ЦРУ, Моссад та Інтерпол. Тиск міжнародного співтовариства змусив країни, де раніше ховався Ілліч, забороняти йому в’їзд. Спершу це зробила Угорщина, потім НДР, Лівія і зрештою Сирія. У 1991 він відбув звідти до Судану. 

У 1993 Карлоса знайшло ЦРУ, а потім поінформувало про його місцеперебування французів. Вони довго вели перемовини із суданською владою, і зрештою та погодилася видати терориста

У 1994 році Карлоса в Хартумі заарештувала французька поліція. Його екстрадували до Франції, де у 1997-му засудили до довічного ув’язнення. Суд повторно розглядав його справу у 2017: йому присудили ще два довічні терміни. Шакал взяв на себе відповідальність за 80 смертей. 

Зараз Ілліч відбуває покарання у в’язниці французького міста Пуассі.

Терорист каже, що ні про що не шкодує: називає себе «професійним революціонером» і каже, що всі вбивства були в ім’я революції та звільнення Палестини.

У травні 2017 року шість російських письменників написали відкритого листа президенту Франції Еммануелю Макрону з проханням помилувати Карлоса. До серпня кількість підписантів становила 20 осіб. Париж не відреагував на лист. 

У березні 2018 року Ілліч Рамірес Санчес звернувся до президента Росії Володимира Путіна з проханням вплинути на його звільнення. Зокрема, Карлос просив надати йому російське громадянство, щоб обміняти його на шпигуна.