Оксана Забужко у радіодиктанті згадала легендарну українську співачку Оксану Петрусенко (1900 – 1940). І відразу на багатьох сайтах всі кинулися публікувати відомості про неї.
На думку авторки саме їй була присвячена популярна пісня «Оксано, Оксано, я чую твій голос».
Коли цю пісню заґуґлите, то довідаєтеся, що і слова, і музика народні. Але це не так. Автором слів і музики був поет Борис Бобинський (1929 – 1970), син розстріляного поета і січового стрільця Василя Бобинського (1898 – 1938) з Христинополя.
Коли арештували його батька, а матір вислали в Караганду, Бориса забрали в дитячий будинок у Курську, де він навчився красти, курити, грати в карти. Мати його розшукувала по всіх-усюдах, писала листи, але тільки один лист знайшов його, якраз, коли закінчив сьомий клас. Тепер знаючи, що його мама жива, він утік і без копійки в кишені розпочав мандри, які тривали кілька місяців. Він таки знайшов її в лагері в Казахстані неймовірно виснажену тяжкою працею в копальнях.
Улітку 1945 року вони повернулися на Тернопільщину, а на Свят вечір 1946-го мати померла. Борис оселився у тіток. Писав патріотичні вірші, помагав упівцям. У 1950-му його арештували, вірші конфіскували, і до 1955-го він перебував на Воркуті.
Саме там він і написав цю пісню. Однак, вона не має жодного стосунку до Оксани Петрусенко.
Бо не міг він звертатися на «ти» до незнайомої людини, старшої від нього майже на 30 літ, та ще й померлої понад 10 років тому. Далі цитую авторський текст:
Я чую, Оксано, Твій голос тужливий,
То вітер його з України приніс.
Я чую, як б’ється в нім серце бурхливе,
Я бачу Твій погляд туманний від сліз.
Крім того, наступні слова доволі інтимні і свідчать про особисте знайомство з дівчиною.
Оксано моя, нас давно розлучили,
Повік будеш жити у серці моїм,
Твій погляд далекий, коханий і милий,
Несу я в житті ідеалом своїм.
Я знаю, не раз Ти мене споминаєш
І часто виходиш на беріг Збруча,
І дивишся в даль, де зоря догоряє,
Оксано, Оксано, Ти мріє моя.
Уявити, як покійна Оксана Петрусенко виходить на берег Збруча, можна. Але навіщо?
Оксана, до якої звертався Борис – дівчина з Тернопільщини, яка в час написання пісні вже вийшла заміж.
Доля для Бориса не була милосердною. В Хотині він скочив з берега в річку, вдарився головою в камінь, зламав карк і наступного дня помер, проживши стільки ж, як і його батьки.