Хроніка крутого піке, версії. Номером раз: між Єрмаком і Зеленським пробігла чорна кішка. Непрямі докази: 1). NYPost пише, що номінальний президент України угоду про копалини підписувати не хотів, але на цьому наполягав чинний, Єрмак. 2). Те саме підтверджує моя розмова нині з Джерелом з табору республіканців (див. двома дописами нижче на цій сторінці). Що з Києва та посольства України в США просили не скасовувати зустріч навіть після того, як у Трампа стало відомо про небажання Зеленського щось підписувати.
Посол О. Маркарова – креатура Єрмака. Дуже засмучена після скандального брифінгу. В підписанні угоди кревно зацікавлена – республіканці мають на неї зуба, була нагода довести хоч трохи свою корисність адміністрації Трампа. І, можливо, заробити якісь поблажки в майбутньому, коли проведуть аудит. Заодно цікавлячись посольськими бізнесами-нерухомостями в США. Та не судилося.
№ 2, версія: Овальним бенефісом “кварталу” можемо завдячувати британським партнерам. Давно й наполегливо ведуть свою гру проти США загалом і Трампа зокрема. Щоб зіпсувати Донові малину, вистачає одного дзвінка з Лондона до Києва напередодні вже епічного візиту.
Справа навіть не в квартирах Зеленських та Шефірів у британській столиці. Й не в тому, що особисту охорону Зеленського тренувала МІ-6. Її працівники й зараз пильнують найдорожче тіло України. Просто дорогі партнери з Об’єднаного Королівства вирішили одним пострілом аж трьох зайців – cваримо Вашингтон з Києвом, отримуємо шанс самим освоїти українські надра, займаємо вакантну нішу стратегічних друзів у війні. Коли це місце звільняє Америка. То вже інше питання, якими чудовими нам друзями є британці. Голосно обіцяли прислати 30 000 своїх миротворців, але тема швидко здулася .
А нині – треба ж, який збіг! – оголосили про виділення тримільярдного кредиту Україну. Його треба буде колись віддавати. Чим?
Ще один збіг – Кір Стармер, британський прем’єр, минулого тижня й собі літав до Вашингтона на зустріч з Трампом.
Нарешті, лейбористи, нині правляча партія на острові – історичні друзі американських “демократів”, по життю разом проти консерваторів США, грошима теж. Гріх було не скористатися вкрай скрутною особистою ситуацією Зеленського. Вони й скористалися.
А Володимира Олександровича, попри все, по-людськи шкода. Якщо вже любий друг Андрій проти, то вангувати дуже похмуро виходить.
Людмила Пустельник
peredplata
