У с. Мамаївцях давні побратими, «Остап» та «Юрась», ймовірно, планували подальшу роботу підпілля.
Близько 5-ї години вечора прибула до села каральна група – десь близько 25 військових. Потиху будинок було оточено. Повстанці помітили небезпеку, але було вже пізно. Та вирішили не здаватися і дати бій. Повстанці раптово відкрили вогонь, коли ворог ще не сподівався і вважав, що ще не виказав себе. Вони намагались проникнути до хати, та повстанці, що ховалися у стодолі, відкрили автоматний вогонь, далі викинули дві гранати і під прикриттям вибухів гранат та автоматного вогню спробували вирватись з оточення.
Наведемо дані повстанського звіту щодо цих подій:
«8.3.48 р. в с. Старосілля Кіцманського р-ну впав геройською смертю рай[онний] провідник Садгірщини Юрась-Євшан (Майданський Кость, нар. 1923 р. в с. Рогізна Садгірського р-ну), кущовий Майдан (Пилипчук Юрій, нар. 1921 р. в с. Борівці Кіцманського р-ну) [насправді загинув кущовий «Борець», Федоряк Георгій Степанович, нар. 1918 р. в с. Борівці] і бойовик “Мирон” (нар. 1910 р. в с.Шишківці Кіцманського р-ну). Оточені зо всіх сторін большевиками, відстрілювались до останнього, аж поки їх не стало в живих. Рай[онний] провідник Кіцманщини Остап-Денис (Кантемір Василь, нар. 1923 р. в с. Шубранець Садгірського р-ну) знаходився разом з упавшими повстанцями. В бою важко поранений і забраний до чернівецького шпиталю, де й помер.
Згадані повстанці заквартирували в одного господаря на стайні. Другого дня до села з області прибуло військо, що ніччю на переходах робило засідки. Перед вечором це військо з сільськими істребітелями оточили господарство, де квартирували повстанці, і відкрили сильний вогонь по стайні. Повстанці вибігли на город і хотіли прорватися з оточення, де і впали від ворожих куль. Зі сторони большевиків теж були вбиті. Тіла повстанців Євшана, Майдана і Мирона закопали на кінському цвинтарі, де з промовою виступав перед великою масою людей член КП(б)У Ілюк. Він всіляко очорню- вав наш рух і сказав: «Ці бандити не гідні, щоб їх закопати, їх треба залишити на верху, щоб собаки розтягали їхні тіла». Населення, що дивилось на повстанців, між собою говорили: «От, які гарні хлопці, яка шкода». Інші зі слізьми на очах тільки важко зітхали» [1].
У щоденному звіті відділу 2-Н УМДБ про проведені операції зазначалося:
«8 березня 1948 року о 12.00 від агента відділу 2-Н «Сивого» – на зв’язку у Геркулесова, завербований у лютому, отримано дані, що в селі Старі Мамаївці в домі місцевого жителя М. переховуються 4 бандити, в числі яких упізнаний «Остап». В Мамаївці скерована опергрупа – 8 оперпрацівників відділу 2Н УМДБ і 16 бійців ВВ МДБ. Прибувши в село, опергрупа заблокувала двір М. і, не встигнувши приступити до огляду приміщення, була обстріляна автоматним вогнем бандитів, котрі знаходилися в сараї. При цьому бандитами були викинуті дві гранати Ф-1. Під прикриттям вибухів гранат та автоматного вогню вони спробували вирватись із оточення, але вогнем опергрупи троє з них були вбиті, 1 поранений» [2].
Радянський «Акт про проведення чекістсько-військової операції в с. Старі Мамаївці Кіцманського району з розгрому озброєного націоналістичного підпілля ОУН» зазначає, що при проведенні операції у бандитів вилучено: автоматів – 3, гвинтівок АВТ – 1, пістолетів – 4, гранат – 2, патронів – 280 шт., шинель – 3, польові сумки з оунівськими документами – 3 [3]
У загиблих вилучено наступні документи:
- «Програма навчання і вишколу кадрів ОУН»;
- Протокол допиту Федорюк Штефанії;
- Агентурно-оперативні джерела органів;
- Вказівка надрайонного керівника ОУН «Остапу» від листопада 1947 року про посилення оунівської роботи на території району;
- Програма навчання в ОУН;
- Розподіл сіл Кіцманського району за оунівським поділом;
- Особиста переписка «Остапа» [4].
Інший радянський звіт додає, що: «Тіла вбитих бандитів на місці упізнані легалізованими бандитами ОУН «Хмарою» та «Славком», після чого відправлені в Кіцманський РВ УМДБ» [5].
Як бачимо, певний час повстанці вважали «Остапа» загиблим. Надто важке було поранення.
Після цього МДБ розробило ще один підступний план використання агента «Сивого». Документи радянського МДБ зазначають:
«Враховуючи, що агент відділу 2-Н «Сивий», котрий підвів під ліквідацію в березні п. р. керівників районних проводів ОУН – «Юрася» і «Остапа», буде перевірений референтом СБ «Запрутського» надрайонного «проводу» ОУН – «Макаром», агенту «Сивому» поставити завдання ліквідувати «Макара» при його приході до нього. «Сивий» озброєний і проінструктований» [6].
Проте не судилося – наразі не відомо, чи перевіряло СБ безпосередньо Миколу Кокоячука і за яких обставин. Проте слідство проведене було – свідченням цьому є хоча б доволі детальний опис у повстанських звітах останнього бою «Юрася», «Остапа», «Борця» та «Мирона».
Попри важке поранення – куля влучила у потилицю та вийшла біля носа – з перших ж днів почалися допити «Остапа». Одразу на наступний день до нього підіслали колишнього повстанця – агента МДБ під псевдом «Веселий». Проте «Остапа» цікавило одне – скільки військових брало участь при проведенні операції, чи був особисто «Веселий» під час бою, скільки було вбито повстанців, хто взятий живим, і хто доніс органам МДБ про їхнє перебування у цій хаті. «Веселий», звичайно, інформував його лише про те, що було потрібно органам. Зокрема, «Остапові» сказали, що пораненими і заарештованими є двоє повстанців, не уточнюючи, хто саме[7]. Це давало радянським слідчим їхнього улюбленого козиря – вимогу давати правдиві свідчення, оскільки інший повстанець все розповідає, і органам все відомо. «Веселий» заявив «Остапу», що потрібно говорити всю правду, і тоді він буде жити, як «Вітер», «Славко» чи «Чумак».
Найбільше цікавило органи – свідчення про заплановані зустрічі зі зверхниками та підлеглими, щоб якомога скоріше знищити оунівську мережу. Перш за все їх цікавили «Кобзар» та «Макар», а також кущові у Кіцманському районі. Проте, найближчі зустрічі були заплановані аж на кінець березня, за цей час повстанці встигали вжити необхідних заходів, характерних у випадку арештів побратимів. Як правило, усі будинки, про котрі відомо, що їх відвідував заарештований, більше не відвідувались, користувались лише власними перевіреними зв’язками і намагалися здобути нові зв’язки та по-новому розбудувати мережу. Звісно, скасовувались усі призначені зустрічі та вишукувались нові зручні місця. Внаслідок цього, допити «Остапа» не призвели до подальшого руйнування мережі ОУН. Одного разу той, хто проводив допит, навіть з розпачу запитав: «У зв’язку з чим так рідко відбуваються зустрічі?» «Остап» відповів, що немає необхідності часто зустрічатись, і що при частих зустрічах вони ризикують потрапити в засідку[8].
Один з перших типових допитів від 13 березня та відповідей на питання слідчих доволі характерний:
– Де перебувають «Кобзар» і «Макар»?
– «Кобзар» пішов у гори, а «Макар» зараз у Заставнівському районі, де саме, я не знаю.
– Де знаходяться кущові «Матрос» і «Вишня»?
– Я не знаю, коли я їм потрібен був, чи вони мені, «Матрос» і «Вишня» самі знаходили мене, а тому я не знаю, де вони переховуються.
– Де знаходяться ваші схрони і де ви переховувались?
– Я схронів не мав, а переховувався в Борівському лісі і в полі.
– Де зброя, яку відбирали в істребків у 1947 році?
– Вся зброя роздана моїм бойовикам.
– Назвіть ваші явочні квартири.
– Явочних квартир я не мав і зустрічі відбувались в полі в умовах місцевості, кожен раз місце призначав нове[9].
Погодьмося, що з таких відповідей небагато користі було для слідчих.
Зберігся і опис стану здоров’я «Остапа» на 15.03.1948 р.: «Стан досить задовільний, температура 37 градусів, нормальна, розмовляти став краще, їжу приймає лише в рідкому стані, є набряк обличчя, перевертається з боку на бік і стає, не спускаючи ніг з ліжка, сам полоскає рот»[10].
Повномірне слідство відновилося лише 24 березня 1948 р., через 16 днів після арешту, коли повстанці вже встигли вжити максимальних заходів перестороги. Слідчі визнали, що Кантемір пройшов курс лікування в 1-й міській лікарні і став почувати себе достатньо добре «для проведення подальшого слідства у справі його злочинної діяльності»[11].
Головне, що цікавило слідчих – чи не можна через інформацію «Остапа» вийти на керівників інших районів чи Запрутського надрайону, а також – як знищити інших повстанців, підпорядкованих «Остапові». Не отримавши інформації, яка їх цікавила, далі вже слідчі цікавилися підпільною мережею ОУН в Кіцманщині, зв’язками «Остапа», котрі йому сприяли у підпільній роботі, і вже врешті безпосередній його участі в організації, за термінологією МДБ, «терактів та диверсій проти радянсько-партійного активу».
«Остап» як міг затягував слідство. Давав розлогі покази на осіб, котрі вже були виявлені і засуджені МДБ, розповідав про відомі обставини вчинення відплатних акцій, або ж свідчив про осіб, котрі вже були виявлені і навіть залучені до співпраці з МДБ. Водночас МДБ, маючи низку власних інформаторів, ставило «Остапа» перед фактом значної своєї обізнаності щодо його конкретних дій, виявляючи його у приховуванні від слідства повної інформації.
Наприкінці березня 1948 р. до протоколу навіть занесли розлогий коментар «перелому» у його свідченнях:
«Протокол допиту від 31 березня 1948 року.
– Ви на попередніх допитах приховали ряд оунівських зв’язків у селах Кіцманського району, про які слідчі органи мають перевірені і точні дані. Пропонуємо дати більш точні і правдиві дані про зв’язки, які ви продовжуєте приховувати.
– Так, дійсно, я до нинішнього часу продовжую приховувати свої організаційні зв’язки в основному у селах Нові і Старі Мамаївці Кіцманського району, а також у інших. На даний час я бачу, що органи МДБ про місця мого відвідування і відвідування учасниками мого «проводу» можна сказати, абсолютно все знають, я змушений дати правдиві покази.
Що стосується того, що я приховував до даного часу свої організаційні зв’язки, то це поясню. Я думав, що, скриваючи зв’язки, мені буде менше покарання, і швидше буде завершено слідство.
Після того, як мені все роз’яснили, я змушений розповідати правду»[12].
Проте слідчі і далі залишалися незадоволені свідченнями, які давав Кантемір. Зокрема, 6 травня 1948 року слідчий у його справі просить продовжити термін слідства ще на місяць.
«Постанова від 6 травня 1948 року про продовження строку слідства у справі і утримання звинуваченого під вартою.
… 24 березня п. р. слідство у справі Кантеміра, після його одужання було поновлено…, але [інформації щодо] всього підпілля ОУН, відомого йому, як керівнику районного проводу ОУН, ще не дав.
Враховуючи ту обставину, що у справі Кантеміра В. М. необхідно провести ще низку слідчих дій для повного його розвінчання і викриття його практичної діяльності в ОУН, де він перебував упродовж чотирьох років, а також для виявлення підпілля ОУН, керуючись ст. 113 КПК УРСР
Постановив:
Клопотати про продовження строку слідства і утримання під вартою обвинуваченого Кантеміра на один місяць, до 10 червня 1948 року»[13].
Проте, і після того Кантемір основні свої організаційні зв’язки зберіг від слідства у таємниці. Це видно навіть з того, що пізніше низка арештованих МГБ за показами інших підпільників або ж у процесі «розрозробки» радянськими каральними органами заявляли про свої зв’язки з «Остапом». Пізніше також виявлені кілька осередків, де виготовлялися листівки, та склади зі зброєю, закладені ще проводом «Остапа», про які він добре знав, проте не видав на слідстві.
12 червня 1948 року вже був підготовлений обвинувальний висновок, котрий об’єднав усе, що більшовики інкримінували «Остапові»:
«Будучи керівником районного проводу, Кантемір очолював усю підривну діяльність в Кіцманському районі, де під його керівництвом діяли три оунівські кущі, на чолі із «Вишнею», «Матросом» (переховуються) і «Борцем» (вбитий), здійснюючи теракти над представниками органів радянської влади і місцевим сільським активом, а також здійснюючи диверсійні акти шляхом підпалу установ, органів влади та підприємств місцевої промисловості.
Як районний керівник ОУН Кантемір очолював, а також безпосередньо брав участь у більше ніж 20-ти терактах. Брав участь особисто у вбивстві 32-х радянських активістів, а ще 10 осіб вбиті за його наказом.
Крім того, Кантемір за час свого перебування в банді залучив до націоналістичної ворожої діяльності велику кількість пособників ОУН, серед яких вів антирадянську націоналістичну пропаганду і поширював націоналістичні листівки.
Перебуваючи на нелегальному становищі, був озброєний автоматом, пістолетом і гранатами, а при затриманні чинив збройний опір»[14].
25 червня 1948 року відбувся суд, котрий виніс Василеві Кантеміру вирок: Кантеміра Василя Миколайовича на основі ст. 54-1«а» КК УРСР у відповідності з указом президії Верховної ради СРСР від 26 травня 1947 року «про скасування смертної кари» позбавити волі у виправно-трудових таборах терміном на 25 років з позбавленням прав по п.п. «а» «б» і «в» ст. 29 КК УРСР терміном на 5 років без конфіскації майна за відсутністю такого у засудженого [15].
peredplata
