Сьогодні модно апелювати до досвіду УНР та її квазіпарламенту – Центральної Ради, які у 1917–1918 роках протистояли Росії й здобули перемогу у війні. Проте згодом, нібито демобілізувавши стотисячну армію, УНР втратила незалежність.
Недобросовісні інтерпретатори часто замовчують, що перемога УНР була досягнута завдяки прямій підтримці німецьких військ, а втрата формальної незалежності сталася не через розпуск армії, а через внутрішні чвари серед українських еліт. Зокрема, повстання Директорії УНР проти Української Держави на чолі з гетьманом Скоропадським відіграло ключову роль.
Насправді не демобілізація, а неспроможність українського уряду – ні правого, ні лівого – організувати ротацію українізованих підрозділів колишньої царської армії після чотирьох років Першої світової війни та майже року повоєнної трансформації імперії призвели до національної катастрофи.
На відміну від російських більшовиків, які використовували жорстокі методи, включно з інститутом комісарів та червоним терором, українська влада не змогла створити ефективний механізм поповнення та ротації військ. (Привіт усім критикам ТЦК та жорстких методів мобілізації).
Не демобілізація, а стратегія уникнення проблем у сподіванні, що вони вирішаться самі собою, стала однією з причин падіння української держави понад сто років тому.
Юрій Чорней, офіцер ЗСУ, історик
peredplata
