(«цензура визнала, що пісня песимістична і не відображає комуністичної моралі», а пісня, написана восени 1962 року [музика Ярослава Вишиваного, слова Олександра Демиденка – були тоді студентами-другокурсниками у Чернівцях], стала – справді народною)
Плаче захмарене небо,
В роздумах клени сумні…
«Нам зустрічатись не треба» –
Стиха ти мовив мені.
Приспів:
Словом мене не пораниш,
Вірність тобі не згублю; (у народі співається: вірність свою збережу)
Хоч ти мене покидаєш –
Знай, що тебе я люблю.
Сьогодні, 11 серпня 2025-го, – сімнадцять років як відлетіла у небеса душа композитора Ярослава Вишиваного.
Він не лише композитор але й диригент, викладач, кандидат філологічних наук, письменник.
Народився 1 серпня 1935 р., в с. Юстинівка Підгаєцького району ( нині Тернопільського району Тернопільської обл). У 1940 році разом з батьками виселений в Сибір, на річку Єнісей. У 1944 році сім’я переселилася на Донбас, неподалік від Сорокиного. Лише по війні повернувся до рідного краю.
Закінчив дириґентсько-хорове відділення Теребовлянського культосвітнього училища (1958) та факультет української філології Чернівецького державного університету (1966). Після закінчення і до виходу на пенсію (від 1966-го по 1994-й) викладав на кафедрі української мови та літератури і керував студентськими хорами. Вірші та оповідання почав писати ще в шкільні роки. З різножанровими творами виступав у газетах і журналах «Вітчизна», «Зміна», «Тернопіль», у збірниках «Від Дністра до Черемоша», «Сонячний годинник», «Новоліття», «Вокальні ансамблі».
Видав збірки новел «Соловейкове крило» (1998), «Що ти знаєш про любов…» (1999), «Скажи мені правду» (2001), романи «Кардіограма долі» (2000), «Літо цвіту білого» (2002), повість «Абеценики» (2003).
Автор мелодій на слова Михайла Ткача, Степана Будного, Анатолія Добрянського, Богдана Гури, Йосипа Храпка.
Деякий час мешкав у Вінниці. Помер 11 серпня 2008 р. Похований на своїй батьківщині у маленькому селищі на Тернопільщині в Юстинівці.
***
Відомий мистецтвознавець, краєзнавець, журналіст, літератор Михайло Маслій записав Ярослава Григоровича»
– Що відчували, коли слухали свою пісню на весіллях, у ресторанах чи деінде?
– Перш за все неймовірну радість, адже й досі її вважають народною, а це найвища подяка авторам. Подібне вдається одиницям. В нашій співучій історії понад сотні тисяч пісень, більшість з яких сумні. Так, ми не мали особливо з чого тішитися… Тепер «Плаче захмарене небо» існує в десятках своїх варіантів. Хтось чув – недочув, перекрутив по-своєму, місцями видозмінені слова, переставлені куплети… Але мелодія та зміст – ті ж! Я особливо десь не висовувався і не доводив, що є її автором. Хоч було різне. Якось у Стрию почув її у ресторані. Один з моїх друзів підійшов до мікрофона і представив мене як автора. Заскочені почутим, музиканти відразу ж накрили стіл у кращих галицьких традиціях. (Усміхається). Чув її і на Львівщині, Буковині, Волині, Тернопіллі… Хоч себе особливо ніде не афішував, поводився скромно.
Юхим ГУСАР.
peredplata
