21 квітня я розмістив на сайті текст, в якому сформулював три можливі варіанти розвитку ситуації в Україні і запропонував читачам оцінити їх імовірність. Колективний розум (всупереч моїм особистим прогнозами) вибрав Варіант № 2 (\”тихий злив\”), який був описаний дослівно так:
\”Кремль переходить від установки на пряме повалення київської хунти\” до пошуку компромісу і підбору прийнятних для нього колабораціоністів. Сепаратистський заколот на сході скасовується, Донбас номінально залишається в складі України, але ціною значного збільшення автономності місцевих кримінально-олігархічних\” еліт\”. Про дострокові вибори ВР тихо забувають. Кремль повертається на Україну в якості, щонайменше, одного з найважливіших учасників підкилимної боротьби за черговий переділ власності і влади.
Структури радикальної народної самоорганізації (майдан) послідовно (і не завжди мирно) витісняються на узбіччя політичного життя, а потім тотально руйнуються (все це подається під соусом \”досить мітингувати, прийшов час працювати!\”). Люстрація де-факто згортається, так і не розпочавшись (\”треба зберегти кваліфіковані кадри, час матросів з кулеметом давно відійшов\”), хоча розмови про необхідність розслідувати в залі суду злочини старого режиму все ще в ходу. Загалом до початку 2015 р. ситуація в Україні стає карикатурною копією 2005 року (\”помаранчева революція-2\” з постарілою Юлею без коси) \”.
2. 28 червня можна констатувати, що колективний розум виявився правим. Деякі збіги прогнозу з реальністю просто приголомшують своєю точністю. Прізвище \”ставленика старого олігархату\” визначилося. \”Соус\”, правда, виявився більш гострим: замість \”досить мітингувати, пора працювати\” було нав\’язано \”якщо ви такі патріоти – котіться воювати на Донбас\”. Поки ще не підтвердився прогноз про скасування дострокових виборів Верховної Ради, але й дата виборів все ще (а з моменту перемоги збройного повстання в Києві пройшло більше 4 місяців!)
Що стосується сепаратистського заколоту на Донбасі, то рішення по ньому прийнято і навіть доведено до відома думаючої публіки (маю на увазі повторне одностороннє припинення вогню, багатосторонні \”консультації\” в Донецьку, скасування рішення Ради Федерації РФ про використання військ на території України). Дуже чітко описав прийняте рішення український публіцист Кирило Сазонов:
\”В результаті угоди, яка вже за фактом досягнута, але ще не оприлюднено, Донецька і Луганська область залишаться у складі України. З дуже широкими правами автономії, російською мовою та іншими атрибутами … Бюджетна федералізація, своя міліція, яку напевно сформують на основі нинішнього ополчення, практично всевладдя місцевих вождів … Фактичним господарем регіону стане [кум Путіна] Віктор Медведчук, а от статус місцевих феодалів буде переглянутий на основі виявленої лояльності … Формально це Україна, фактично – незалежна територія.. \”
3. \”Все дійсне розумно\” (Гегель). Прийняті рішення і вчинені дії відповідають інтересам головних учасників подій – хоча й не повною мірою (причому для кожного з них).
3.1. Путін, звичайно ж, хотів набагато більшого; хотілося б забрати всю Україну або хоча б відірвати від неї здоровенний шматок зі східних та південних областей, по дузі від Харкова до Одеси, з головними промисловими районами і узбережжям Чорного та Азовського морів. На жаль, реакція Заходу виявилася різкіше прогнозованої (а ситуація в російській економіці, ймовірно, ще гірше, ніж представляється на наш дилетантський погляд). Проте, прийнятий компроміс дозволяє потішити душу російського обивателя (\”фашистсько-бандерівського геноциду росіян на Донбасі запобігли\”) і, що набагато важливіше, \”керований гнійник\” на Донбасі дає Кремлю серйозні важелі довгострокового впливу на політику центральної української влади.
3.2. Кримінально-олігархічні клани України фактично залишаються при своїх грошах і посадах; змінюється тільки політична вивіска (швидше за все, Партію регіонів замінить \”Український вибір\” Медведчука з потужною електоральною базою на семимільйонному Донбасі). Так, їм доведеться поділитися (і добре поділитися!) з людьми оточення президента Порошенко, але після 21 лютого і за такий компромісний варіант треба дякувати долі.
3.3. Самого Порошенка навряд чи слід відокремлювати від згаданої вище групи (\”старі кримінально-олігархічні клани\”), але і він особисто отримує в обраній схемі солідні \”бонуси\” у вигляді доброзичливого ставлення до нього з боку європейських лідерів. Ну і гроші плюс влада, само собою.
3.4. Євро-бюрократи просто в захваті (вони її і не приховують). Їм страшенно не хотілося переривати свій солодкий сон через проблеми в якійсь незрозумілій країні \”четвертого світу\” (Україна). А вже ворогувати з \”другом Володимиром\”, прекрасним працедавцем (згадаймо трудову біографію Шредера) і щедрим спонсором зовсім нікому не хотілося. А треба – народне море хвилюється, газети кричать, виборець у неприємному подиві. І тут з\’являється чудовий \”друг Петро\”, який дослівно пояснює, що \”нам не потрібні санкції проти Росії заради самих санкцій\”, а його міністр оборони рапортує, що \”російських танків на території України немає, інакше б мені доповіли\”. Мир, дружба, гешефт…
4. В принципі, є ще одна дійова особа. Мільйони виборців, що проголосували 25 травня за Ляшка, Гриценка, Богомолець (сукупно 16% від числа що взяли участь у виборах). Сотні тисяч, що виходили взимку 2013-14 р.р. на демонстрації проти кримінального режиму Януковича. Десятки тисяч, що боролися на Майдані в лютому. Збройні тисячі у складі добровольчих батальйонів, що знаходяться сьогодні на Донбасі. Чого вони хочуть і що вони можуть? Це стане відомо в найближчі дні (навіть не тижні).
Марк Солонин
peredplata
