Поталанило нам замість державних мужів мати чи то представників найдавнішої професії, чи нетрадиційної орієнтації. Понад двадцять років вони наче б то розбудовують незалежну державу, очільники змінюються, а ми і далі тупцюємо на місці. Прибалтика вже у Євросоюзі, (маленькі держави без ресурсів) приєдналися до євро спільноти. Лише нашим мужам здається подобається, аби їх постійно ґвалтували північні моголи. Яке вони від того отримують задоволення? Пояснення можна віднайти лише одне. Ніякого державотворення не існувало у принципі, можновладці виключно займалися родинним збагачення під маскою атрибутів державної влади. От і нині усе вперлося не у цивілізаційний вибір долі народу, а у намагання продати свій зад якомога дорожче. Бідкаються, що у держави немає коштів і це при тому, що два-три річних бюджети держави перебувають в офшорах від наших олігархів. Щорік мільярди бюджетних коштів ідуть на відкати. Жодної закупівлі навіть у найбільш глухому районі не проходить без намагання покласти і собі у кишеню третину коштів. Плачуться, що Європа вимагає підняття тарифів на світло та газ. Але ж не за бідних вони турбуються, бо найбільшими споживачами світла та газу є їхні палаци на тисячі квадратних метрів. Одна така «віллочка» споживає енергоносіїв як маленьке село чи містечко. Людям із малими доходами у світі давно відпрацьовані механізми адресної допомоги, але не на рахунки олігархів, які володіють енергокомпаніями, а безпосередньо на руки людям. Так нещодавно телебачення показало сюжет, як у Вашингтоні влада, аби не платити афроамериканцю субсидію поставила йому сонячні батареї, за які він поверне владі кошти протягом двадцяти років. Ця людина почала заощаджувати витрати енергоносіїв та надлишок продавати у енергомережу по зеленому тарифу. Усього цього року наш уряд «сильна команда» виділив 24 мільярди коштів на субсидії, які підуть безпосередньо на рахунки власників енергокомпаній (Фірташам та іншим іже з ним), а скільки за ці кошти можна було поставити економних котлів, грубок, сонячних батарей чи міні-вітряків! За декілька років таких інвестицій ми взагалі б не потребували російського газу.
Непродуманими штрафами та податками сотні тисяч підприємств доведені до банкрутства. Мільйони людей без роботи і кинуті на самовиживання. Молодь та кваліфіковані працівники передпенсійного віку не можуть працевлаштуватись – все це цинічно називається покращенням, “жити по новому”. Під прикриттям війни олігархи знову наживають собі нові статки на торгівлі із окупантами вже сьогодні. Не випадково саме молодь — основний каталізатор євромайданів. Поєднані загальним інформаційним простором вони добре поінформовані про рівень життя та цивілізаційні цінності Заходу і Сходу. Не вельми прихильні вони і до колишніх опозиційних політиків, бо добре бачать, що і ті не дуже відрізняються від колишньої влади, бо спосіб життя і у тих – і в інших – однаковий. Адже у місцевих органах влади на західній Україні вони перебувають у більшості вже багато років але кроків до зміни чиновницького свавілля чомусь немає. Жодних проривів у методах керування, формування бюджетів та фінансування освіти, культури, охорони здоров’я не помічено. Опозиційні політики лише на словах за європейські соціальні цінності, та не поспішають до прозорості у висвітленні своєї діяльності. Тож цілком можливий на цій хвилі європейської мрії і приходу нових політиків не забруднених минулим сепаратно-компромісним брудом.
Погляньте на сьогоднішні списки старих партій, що ідуть до місцевих рад, — знову ті самі обличчя. Чиновники та депутати, із елементами нового (діти лейтенанта Шмідта). Якщо ми хочемо хоч якось покращити наше життя, наш вибір має бути простий – ні одного колишнього чиновника та депутата. Найкраще, якби на законодавчому рівні обмежили можливість обирання двома термінами, але цього не станеться. Тож ми самі повинні провести люстрацію
і дати шанс новим людям із не забрудненими компромісами та корупцією обличчями. Потрібно призупинити це мазохістсько-патологічне бажання українського народу до страждання. Спочатку обирати негідну владу, а потім скаржитися, чого це ми так погано живемо?
Головною причиною всіх наших негараздів є відсутність почуття власної гідності у переважної більшості населення. Останні вибори знову довели його готовність продатися за копійки. Біда, що продаються не лише від бідності, адже на таких факультетах, що у Чернівецькому університеті вчаться діти не бідних людей. Набагато страшнішим є і те, що політична еліта готова купляти собі голоси та дориватися до влади нечесним шляхом.
Ярослав Волощук.
peredplata
