Війна України з російсько-фашистськими загарбниками у Криму та на Донбасі не тільки згуртувала нашу націю, а й змусила переглянути цінності, котрі вважалися раніше непорушною догмою. Як дружба Росії з будь-якою країною світу. Саме ці російські «дружбани» і «браття» руйнують Донбас, заливають його кров’ю, гноблять українців і татар у загарбаному Криму. Тож які вони нам друзі? Які брати? Друзі і брати так себе не поводять. Тому ми змушені адекватно відповідати. Аби загарбницьким намірам надати більш-менш пристойного забарвлення, фашистська Росія використовує методи, ідеологію та свята Радянського Союзу. Одним із таких методів є святкування Дня Перемоги. Раніше його не відзначали так, як тепер. Більше того, до середини 60-х років ХХ століття 9 травня не було вихідним днем. Тоді не влаштовували пишних застіль, танців і співів. Навіть не брязкали зброєю. Чому?
Бо тоді ще жили мільйони ветеранів. Справжніх. Їх обпалила, обстріляла війна. Там вони втратили здоров’я, стали каліками. Часто через бездарних командирів. А найбільше – через байдужість держави до людських життів. Імперія і Сталін кидали мільйони беззбройних і непідготовлених людей під кулі й снаряди, під гусениці танків. Держава нехтувала людьми. І люди це бачили та знали. Держава іменем Сталіна посилала на смерть своїх громадян. Вони змушені були кричати «За Родіну! За Сталіна!» і йти у наступ. Там чекала на них смерть, у кращому випадку – каліцтво. Повернення назад також не було: там стояли «заградітєльні» загони НКВС, які розстрілювали впритул тих, хто повертав з поля бою.
Тому День перемоги для справжніх ветеранів був Днем скорботи і пам’яті про тих, хто загинув від рук німецького ворога чи від куль російського енкаведиста. А імперія вимагала пишнот, здравниць та прославлянь партій, уряду і особисто Сталіна.
Каліки, поранені й обпалені війною ветерани за 20 років померли. Залишилися енкаведисти, штабісти, інтенданти… Цієї категорії «ветеранів» стало значно більше, ніж справжніх фронтовиків. І тоді імперія засвяткувала. Уже 9 травня 1965 року був неробочим днем. Прислужники більшовицьких фашистів чинили так, як було потрібно імперії та її ідеології.
Подібне триває до сьогоднішнього дня. Тільки ідеологію СССР на себе перебрала Росія. Вона зараз повторює шлях нацистської Німеччини, ідеї якої почала втілювати на Донбасі та у Криму. І даремно Європа та світ сподіваються, що Путін і його головорізи їх обминуть. Якщо російським фашистам вдасться здійснити свій загарбницький план в Україні, то вони не зупиняться ні у Прибалтиці, ні в Фінляндії, ні у Польщі. Озброєного ворога треба бити. Бити треба скрізь: на полі бою, на ідеологічному, на інформаційному, економічному, фінансовому – на всіх фронтах.
Ми змушені відмовитися від святкування 9 травня. Європа і світ відзначають восьме травня як день пам’яті та примирення. І не потрібно ніяких вихідних. Адже нікому не спаде на думку влаштувати танці на могилах солдат. Хоча у радянській, а тепер у російській імперії це роблять залюбки, навіть не задумуючись над тим, що творять.
Одночасно з відмовою святкування 9 травня, робочими днями слід зробити і вихідні 1-2 травня. Адже офіційно першотравень називають «днем Труда». Тож трудімося, а не гуляймо.
Не забудьмо також і про таке свято, як 8 Березня – Міжнародний день жінок. Порядний чоловік, юнак і хлопець щодня своїм матерям, сестрам, подругам і коханим повинен робити свято. У багатьох країнах, де святкують 8 березня, цей день був, є і буде робочим. До нас він, знову ж таки, перейшов з імперського СССР. І вперше став неробочим у 1966 році. Кажуть, що це свято нам дісталося від Клари Цеткін, яка на початку минулого століття вирішила таким чином відзначити день народження своєї подруги Рози Люксембург. Хоча Роза народилася 5-го, а не 8 березня.
За півстоліття до цього 8 березня 1857 року жінки-швачки Нью-Йорка вийшли на маніфестації і добилися створення профспілкової організації. Того ж дня «повстали» американські та європейські повії у припортових містах. Вони вимагали збільшення і вчасних виплат зарплат морякам. Бо ті часто не мали грошей, аби заплатити повіям за послуги. Тому користалися ними безплатно.
А ще за багато століть до того 8 березня розпочалося єврейське свято Пурім, вічне визволення євреїв. Воно пов’язане з іменем Естер, дружини правителя Персії Ксеркса у V столітті до н.е. Естер тоді посприяла повстанню євреїв і винищенню в одну ніч 75 тисяч неєвреїв.
Ось справжня сутність тих свят, які нам дісталися від більшовиків. Їх тепер вміло використовує фашистська Росія. Тож чому нам, українцям, святкувати те, що не є нашими святами?!
Петро Кобевко
P.S. Голова Інституту національної пам’яті Володимир В`ятрович днями повідомив про розробку законопроекту, який має значно зменшити кількість вихідних у травні. Зокрема, зробити робочими днями 2 і 9 травня. Варто би до них додати ще 8 березня і 1 травня.