Болото вітчизняної політики українцям вже остогиділо. Вони не можуть зрозуміти, що ж насправді відбувається на політичному Олімпі: слова і справи правителів відрізняються разюче. На Донбасі щоденно спалахують збройні сутички і ллється кров звичайних громадян, та одночасно іде жвава торгівля з противником, що забезпечує потоки шалених грошей у кишені представників \”еліти\”. Проти такого стану все частіше виступають ті, хто прагне реалізувати вимоги Майдану. Але їм не вистачає лідера. Звільнення з російського полону Надії Савченко викликало у цьому середовищі ейфорію: люди повірили, що безкомпромісність української Жанни д\’Арк дасть поштовх могутньому народному руху за кардинальні зміни.
Реальність і сподівання значно різняться
Незламність путінської бранки під час судилища над нею викликала захопленість мільйонів людей у всьому світі. Надія відкидала будь-які можливості компромісу з катами і готова була померти від голоду і спраги, але не скоритися їм. Така позиція у наш час є надзвичайно рідкісною, і громадськістю сприймалася як подвиг в ім\’я України. На очах жива людина перетворювалася на символ української нескореності агресорові, і у суспільній свідомості набувала ознак нової ікони. Але ж Надія залишалася живою людиною з усіма своїми плюсами і мінусами.
Ворожа пропаганда відразу почала роздмухувати її справжні й вигадані мінуси, щоб дискредитувати героїню. Одні намагалися замастити новітній символ болотом, інші – надати йому ангельського сяйва. Політика є дуже брудною справою, і політики звикли використовувати людей у власних інтересах. Інколи ці інтереси співпадають з проголошеними гуманними цілями, значно частіше – ні. Боротьба української влади за звільнення Надії Савченко відповідала і загальнолюдським цінностям, і національним інтересам України. На щастя, завершилася успіхом. Проте у ворожому полоні ще знаходиться чимало наших співгромадян, звільнення яких вимагає значних зусиль і держави, і громадянського суспільства. Добре, що з\’явилася надія на успіх, і Савченко обіцяє докласти всіх зусиль, щоб визволити бранців.
А вона має для цього чималі повноваження. Надію обрано депутатом Верховної Ради від партії \”Батьківщина\”, крім цього, вона є депутатом Європарламенту. Не зволікаючи, обранець народу обіцяє відправитися за кордон, щоб мобілізувати зарубіжну громадську думку на користь України. Її виступ у Страсбурзі матиме значний резонанс, і означатиме сильний удар по кремлівським катам. Надії доведеться здобувати новий досвід, дуже відмінний від того, що вона мала раніше.
Адже політика, як відомо, є мистецтвом можливого. Без компромісів успішної політики не буває, а наша героїня відрізняється своєю безкомпромісністю. На фоні безхребетних політиканів, що безперервно згинаються перед сильними світу цього, така риса виглядає дуже привабливо. Але у реальних закулісних політичних іграх, що визначають розвиток подій у світі, неминуче доведеться іти на поступки. А цим негайно скористаються політичні противники, щоб підірвати образ незламної героїні, створений у суспільній свідомості.
Якщо на фронті перемагають ті, хто готовий пожертвувати власним життям для порятунку товаришів по зброї, то у політиці навпаки – виграють хитруни і маніпулятори. Тут друзів немає, і заради вигоди можуть підставити і однопартійці, і \”соратники\”. Надії ще доведеться детально вивчати негласні правила виживання у каламутній політичній воді серед жахливих акул та інших ненаситних хижаків. Зберегти внутрішню чистоту в таких умовах дуже непросто.
Не ведемося на маніпуляції
На жаль, політична культура нашого суспільства знаходиться на досить низькому рівні. Озлиднілий і знедолений люд втрачає віру у власні сили, тому намагається шукати чергового \”месію\”, який поведе країну у щасливе майбутнє. Досвід не вчить нічому. У 1917 році повірили більшовикам, і невдовзі опинилися у справжньому пеклі. Після краху совєтської імперії ішли то за одним, то за іншим політиком, який обіцяв швидке процвітання. Здавалося, що після Ющенка і Тимошенко вже повинно прийти протверезіння, але ні – знову чекають якогось \”вождя\”.
Нині образ \”месії\” приміряють на справжню героїню Надію Савченко. Проте займаються цим підступні маніпулятори, які переслідують підлі цілі. Надією дискредитовані політикани хочуть скористатися для зміцнення своїх позицій – недарма так багато всякого люду кинулося фотографуватися з нею останніми днями. Її намагаються використати і для послаблення своїх політичних противників, прагнучи зіштовхнути то з однією, то з іншою сильною фігурою вітчизняного політикуму. Хтось хоче налякати Петра Порошенка президентськими амбіціями Надії Савченко. Інші зіштовхують Надію з Юлією Тимошенко, сподіваючись тим самим розвалити \”Батьківщину\”. А з-за \”поребрика\” закидають в голови українців ідейку про те, що Путін спеціально відпустив Надію, аби з її допомогою викликати всередині України кривавий громадянський конфлікт.
Є відомий вираз, яким характеризують найскладніші випробування: пройти вогонь, воду і мідні труби. Надія Савченко все це випробувала на собі. Нині для неї починається нове коло перевірок на міцність. А відпочити від попереднього не дали, можливо – свідомо. Проте ресурси людського організму не безмежні, після попередніх пекельних кіл навіть найсильніша людина потребує відпочинку і лікування. А їх Надія не отримала. Складається уява, що її намагаються зламати за допомогою нервового виснаження, щоб потім вибити з політики назавжди.
Ажіотаж навколо героїні ще триватиме деякий час, і маніпулятори робитимуть все, щоб вселити у голови наївних простаків нездійснені сподівання на \”месіанську\” роль незламної патріотки. З тим, аби потім люди відчули повне розчарування, коли їхні фантазії не будуть втілені у життя. Щоб не розчаровуватися, не треба зачаровуватися. Змін на краще доб\’ємося лише спільними зусиллями, створивши могутній громадський рух, що охопить всі творчі елементи нашого суспільства. А лідерів руху висуне саме життя, і серед них може бути Надія Савченко. Проте не треба робити з неї ікону – це зашкодить і суспільству, і самій Надії. Її ж треба сприймати такою, як вона є, не ідеалізувати і, тим більше, не давати ворогам принижувати нашу героїню.
Ігор Буркут, політолог
peredplata
