Вулиця Ольги Кобилянської – одна із найстарших у Чернівцях. І бере свій початок з давніших часів, ніж її назвали Панською. Перші будинки тут були ще у ХVІІІ столітті. І називалася тоді вулиця Молодіївською. Напевне, інших ще не було у напрямку села Молодія Глибоцького району. Тоді назвали її так, аби люди напрямок могли визначити. Тобто цією дорогою треба їхати, аби до Молодії дістатися.
А перший мурований будинок на розі сучасних Центральної площі і вулиці Кобилянської був зведений у 1786 році.
Для того, аби його збудувати, довелось багато пеньків викорчовувати. Це означало, що там росли дерева, бігала різна звірина. Майже ціле століття будувалася вулиця Панська. І уже на початку ХХ ст. тут були дво- і триповерхові кам’яниці та вимощена бруківка. Від початку до кінця вулиця мала протяжність 735 метрів.
На розі вулиць Доброго і Кобилянської у будинку №5 тепер розміщена «Панська гуральня».
Раніше було кафе «Європа». Потім його зайняло управління транспорту, об’єднання лісової індустрії «Буковина». На початку ХХ ст., а саме у 1903 році одразу при вході до кафе «Європа» встановили два великих дзеркала з богемського скла на бронзових позолочених кріпленнях. Освітлювалася зала бронзовими люстрами. Дзеркальне оформлення створювало ілюзію простору і світла. Не раз захмелілі відвідувачі кафе «Європа» блукали серед дзеркал, шукаючи виходу.
У часи Хрущова ресторан «Дністер» (так він тоді уже називався) значно збіднів. Дорогі меблі та дзеркала забрали (залишилися тільки два дзеркала при вході), позаяк це вважалося ознакою капіталістичних розкошів. І художниця Ірма Розеншток намалювала п’ятиметровий натюрморт на верхній частині стіни біля кухні. Це був справжній радянський реалізм. Тільки овочі і фрукти збільшені у десятки разів. Вони виглядали дуже грубо. Коли у 80-х роках перепланували зали «Дністра», цей декор замалювали. Цей ресторан був дуже популярним серед чернівчан. Тут співали кращі виконавці, наприклад, Іво Бобул. Тут грав на акордеоні Ян Табачник.
А у часи масового виїзду євреїв до Ізраїлю влаштовувалися великі вечори прощання з «маленьким Парижем».
Зараз у «Панській Гуральні» («Дністрі», «Європі») нічого не нагадує ті часи. Щоправда, добротний фасад тішить око чернівчан та туристів. За це мерія вдячна власникам з фірми «Рома».
Поряд – будинок №7. Раніше там була каварня* з одного боку, а з іншого – магазин готового одягу та громадське товариство «Буковинська лампа». А у 1906 році там був магазин «Мистецтво», де продавали фарби і пензлі фірми «Шмідт і Фонкель». Поряд – магазин квітів (напевне там продавали троянди, якими, за легендою, підмітали Чернівці).
У часи румунської окупації у 1928 році будинок викупив Станіслав Подзудик. Він там відкрив магазин м`ясо-ковбасних виробів і шинок. Смачніших, ніж тут, ковбас і шинок не було у цілій окрузі. Подзудик постачав вироби до двору короля Румунії Карла ІІ. А щоп`ятниці він роздавав біднякам шматки м`яса та кості на борщ. Магазин був оформлений у європейському стилі біло-блакитною облицювальною плиткою. Вона не збереглася.
Зараз у цьому будинку розміщується відділення РАЦСу, адвокат та магазин делікатесів. При вході в арку – український прапор. А під ним – облуплена штукатурка. Аж встид бере. І не тільки мене.
Наш громадський консультант з ремонту фасадів вулиці Ольги Кобилянської Митро з бригади Івана Магалянського каже, що йому аж «лице си лупає від стиду за мера» і за мерію, і за радницю мера Карімову, і за Пушкову, яка доглядає спадщину Чернівців.
– Та мені б відро гіпсу і півгодини роботи, – каже Митро з образою на владу. – Тут роботи мало. Чого вони так не по-газдівськи до своїх будинків ставляться? Агі на них!
Поки пані Карімова з Пушковою Каспрукові піднесуть гіпс на ремонт будинку №7, ми перейдемо вулицю.
Навпроти – будинок №12. Він зведений ще у 1878 році. За Австрії там був магазин порцеляни Красноїльської фабрики гутного скла, власником якого був пан Флемінгер. У 1902 році орендар Моріц Тухлер відкрив там цирюльню.
За румунів тут була закусочна спирттресту «Краус і Ко». У 1926 році пан Памула продає там різні вина та лікери, настоянки лікарських трав і насіння. Реклама над входом: «Свій до свого». Згодом там був ресторан «Лукуліс», потім – філія банку «Гермес». А у 1940 році – фотосалон талановитого портретиста пана Антошка. Фотосалон був оформлений зі смаком. Особливий шарм створювали чотириметрові дзеркала. Це було найкраще фотоательє міста. За радянських часів фотоательє залишилося. Але оздоблення знищили. Знищили дзеркала, дорогі меблі, стіни. Власник виїхав до Німеччини. Частину меблів згодом знайшли. Але радянські ділки швидко їх продали грузинським багатіям. І десь у Грузії вони загубилися. Залишилося тільки одне дзеркало. Бо воно було габаритим і не могли його транспортувати. Навіть робітник, який хотів взяти його собі, не зміг занести до свого помешкання. Тому й продав дзеркало за 60 рублів.
У мансарді будинку №12 поселилися повії. Їх було дві. І вони за Австрії вбили поліцейського, котрий перешкоджав їхньому нічному промислу.
Зараз у цьому будинку є 2 кафе – «Джем» та «Вівальді», магазин коштовностей «Золотий вік».
Цікавою є арка цього будинку, яка веде до внутрішнього дворика. Розпис її зроблений кращими майстрами Європи. На щастя, він зберігся у часи комунізму. Але зараз дуже пошкоджений та облуплений.
На стінах – різні написи. Вони облуплені та обцюнькані.
[/center]
Мер і пані Пушкова, напевне, жодного разу до цієї арки не підходили. Бо інакше вони б не втрималися і змусили б відреставрувати мистецьку цінність та гордість Чернівців.
Майстер Митро тут безсилий.
– Я не зможу реставрувати ці фрески, – зізнається майстер. – Не вчився цьому. Стіни б зміг побілити, заштукатурити. Щоправда, тут роботи трохи буде. І затрат треба більше, і людей. Один я не справлюся. Цей будинок таки трохи пошкоджений.
Але те, що ми побачили на стелі арки будинку №12 по вулиці О. Кобилянської, – то ще півбіди. Біда нагорі. На самому вершечку. Там є два портали з ліпниною. Один, той що справа, зберігся з тих часів.
А ось лівий уже геть облупився. Якби малі діти на нього дивилися, то налякалися би. То якесь опудало, а не скульптура.
Аби привести все до ладу, то ні Пушкова, ні Карімова, ні, тим паче, мер Каспрук не допоможуть. І майстрові Митрові це не під силу. Тому знову і знову виникає проблема Чернівців – це брак реставраційних майстерень. Чому досі жодна влада не спромоглася створити у місті реставраційні майстерні? Наприклад, такі, як у Львові? Адже у нас є потужне вище професійне художнє училище №5. Воно уже десятиліттями готує висококласних майстрів-ліпників, малярів-альфрейників. Серед його випускників – знамениті скульптори, графіки, живописці та червонодеревники.
Викладачі та студенти могли б із великим задоволенням проводити реставраційні роботи у місті, відновлювати красу Чернівців…
Останніми роками ще й у ЧНУ створено факультет архітектури. Майбутні архітектори, дизайнери, художники також долучилися б до того, аби повернути місту колишні велич і красу.
Невже у Чернівцях нема кому взятися до цієї потрібної та благородної справи?
Якщо нема, то навіщо нам ці пушкови, карімови і навіть каспруки?..
(Далі буде)
Петро Кобевко
*Каварня (укр.) – місце, де варять і п’ють каву.
Кав’ярня – місце, де їдять кав’яр (ікру)
peredplata
