Валерій Євдокименко: \”Вперед, подалі від ділової мастурбації!\”

На таких завжди, при всіх владах, крім нинішньої, був гострий попит. Його нікуди не випускали з “партобійм”, тримали в Чернівцях. Багато разів використовували. Просто як таран, людину, що може довести будь-яку справу до кінця.
Він фактично очолював розбудову радянських Чернівців. Хто б і що б тепер про це не базікав. На власний розсуд, так як вважав за можливе, вирішив безліч серйозних та забутих вже міських проблем – масове безробіття, забезпечення городян житлом замість підвалів, газифікація, тверде чи асфальтове покриття, телефонізація, будівництво надсучасних підприємств, підготовка Чернівців до Олімпіади 1980 року тощо.
Коли настав час, він сам позбавив себе влади, ініціювавши ліквідацію міського комітету партії. Не побоявся податися проти партійних бонз в Москві, Києві та в Чернівцях, які не зрозуміли що відбувається в країні.
Самогубець? Ні! Просто тверезо мисляча людина. Людина справи. Професор економіки, який знає економіку та розуміється на ній. Рідкість нині.
Ми говорили про всі ці речі довго, декілька місяців. Під час вранішніх прогулянок парком. Ці розмови ніби підсумовували наше багатолітнє особисте знайомство та роки спільної праці в Чернівцях. Вийшло доволі відверте інтерв’ю.
Про минуле, з якого не зроблено висновки.
Про сьогодення, яке ніяк не вдається.
І про майбутнє. Яким воно вийде?
– Як взагалі справи, Валерію Кириловичу?
-Останнім часом все частіше замислююся над прожитим. Шмарки не жували, справи не розтягували, воду не лили, пустомельством не захоплювалися, але сталося не так, як гадалося.
-Тоді виникає питання щодо визначень. В даному разі з приводу Вашої очевидної характеристики діловитості, яка випливає з початку нашої розмови. Що мається на увазі?
– Сталося так, що нам не вдалося уникнути ситуацій, коли в керівні, колегіально-дорадчі органи, компетентні мережі, на діалогові майданчики просочилися представники еліти підпаркання, вершки підворіття, примітивні популісти, які, відсидівши собі сідницю, приймають збудження відсидженої сліпої кишки за талант. Не хочу наводити прізвищ. Вони добре відомі. Їхні поради і рекомендації «потопають» у безкрайній лексичній воді. Глибоко потопають, без виходу на поверхню, тобто на практику, яка мала б вивірити пропоноване ними. Натовпи їхніх слів виплескуються у простір і в муках рачкують у пошуках логічної думки. За піклування про людей, про модернізацію нашого суспільства видається імітаційна, навіть манієподібна діяльність, ходіння або біготня на місці, коли, за виразом Гегеля, збудження приймається за натхнення, суєта за діяльність, а втома за результат. Ухопивши такого «рекомендатора» за рукав, викриваючи його пустомельство, ви забруднюєте собі руки. Саме тому, аби їхня «чиста» правда не бруднилася, вони старанно загортають її у брехню. Це і є, як на мене, хибна «ділова» практика. Так завжди буває у буремні роки. Золото ж не спливає у бурхливому потоці, спливає тріска або ….

– Хотів би почути Вашу думку вченого-економіста щодо ситуації в нашому домі – Україні і Буковині.
Спонукало мене до цього ознайомлення з Вашими публіцистично-науково-популярним виданням «Такими ми не будемо», зі статтями в «Scientific Annals of Economics and Business», «International Journal of Business Quantitative Economics and Applied Management Research», «MEST journal», з іншими публікаціями.
– Вибачте, не можу відразу не поділитися сумнівом, який давно не спроможний здолати. Ще Й.Шумпетер у своїй класичній «Історії економічного аналізу» зауважив, що вже кілька століть (принаймні з ХVIII ст.) громадськість і фахівці порушують, як виявилося, складне питання: чи є економіка (економічна теорія) наукою? Повертаюся до цього сумніву завжди, коли знахожусь у середовищі професорів і доцентів, які й не «нюхали» реальної економіки. Ви уявляєте собі професора-медика, котрий жодного разу не спілкувався з хворим?!
– Що ж, тоді прошу дати відповідь з позиції людини, яка не пропустила жодного щабелю в соціальній ієрархії від рядового робітника до в.о.губернатора.
-Добре. Складна задача. Адже все, що діється в нашій країні, в усіх сферах її економічного, соціального і духовного буття, лавинним чином коментується уніфікованими загальнодоступними інформаційними потоками. Порад і рецептів – океан. Нерівність у доступі до інформації та у розумінні її освіченими і малоосвіченими верствами населення призводить до збільшення розриву між ними, різнобою, хитань, хибних тлумачень тощо. Послухайте, про що балакають у тролейбусі. Та й сама еліта (справжня, а не самозвана) неоднорідна, суперечлива і незгуртована. Попри вживані нині в країні заходи, консолідувати зусилля членів суспільства, ввести їх в єдиний цілеспрямований потік діяльності щодо суспільного розвитку поки що не вдалося. Поточні дискусії політиків, економістів, приватні розмови «на кухні» і в бізнес-середовищі обертаються навколо тем зловживань, політичної та економічної боротьби без правил, корупційних скандалів, кризи можливостей цивілізованої реалізації особистості. У результаті посилюється соціальне напруження, формується масове відчуття руйнівної стихії глобального і місцевого масштабів. «Наелектризоване» суспільне середовище саме по собі стає генератором негативних процесів. Підвищується ймовірність того, що незначний, скажімо, економічний, шок або інформаційний привід може призвести до соціальних непорозумінь. Мотиваційне середовище економічного зростання руйнується.
– Отже, є необхідність уточняти, в чому причина існуючого стану і як діяти надалі, аби здійснити проривні кроки для подолання складної соціально-економічної ситуації?
– Так. Однак численні публікації багатьох вчених (загалом важко знайти вченого, який не торкався цієї проблематики) хоч постійно і виявляють, що лежить в основі інтересів і дій людей, як активність населення фундує розвиток особистості і громадянського суспільства, аналізують і оцінюють ці процеси, проте ще далеко недостатньо озброюють нас володінням конкретним інструментарієм зосередження населення на зміні суспільства навколо себе, регулювання людської поведінки.

– Чого ж не вистачає конкретно?
– Використовуючи висновки відомого в світі Дж.Е.Стігліца, можна стверджувати, що, сьогодні в нашій країні з усіх обмежень на перший план виходить обмеженість впливу на динаміку і темпи набуття населенням соціального досвіду. Нинішні темпи загрожують ще кількома десятиліттями перебування в хвості соціально-економічного прогресу. Словесне плетиво, скрізь і завжди, будь що і будь як, розхитує соціум, продовжує товкти його довкола безсоромного популізму, відволікаючи від усвідомлення об’єктивних законів розвитку суспільства, всіх сфер його життя, в тому числі і в першу чергу законів розвитку економіки. Але й саме знання законів допомагає нам лише описати траєкторію руху, якщо ми знаємо умови цього руху. Вони неспроможні спричинити будь-який рух. Вони нічого не можуть створити, тому що реалізуються через суб’єктивну діяльність і поведінку людей. Кожен гне свою лінію. Звідси й бедлам, некритичність сприйняття людьми загравань з ними, того, що їм пропонують і обіцяють, а відтак – помилка у виборі вектору соціальної поведінки. До цього додається фактичне ігнорування управлінцями сутності людини як такої. А саме тут приховується вся проблематика.
– Вчені світу вже так дослідили людину, що годі й думати про біля плями, які не дозволяють вести належну управлінську практику. Тут Ви, Валерію Кириловичу, щось дуже «закручуєте»…
– Але ж пригадайте, чи часто Ви були свідком використання на ділі висновків науки. Гадаю, зовсім не були, особливо останнім часом. А щоб уточнити, на якому грунті маємо модернізувати систему цінностей, потреб і дій різних соціальних груп, в першу чергу еліт, трансформувати крізь призму діяльнісного підходу використання суб’єкт-моделей та суб’єкт-орієнтованого підходу колективну свідомість і діяльність громад, слід постійно звертатися до висновків досліджень відомих науковців світу щодо людини як суб’єкту суспільних відносин і об’єкту мотивування, впливу культурних і ментальних важелів, змін інституційного середовища соціально-економічного розвитку тощо.
Перш за все доцільно нагадати ту аксіоматичну іспиту, що універсальними економічні поради і рецепти можуть бути лише для впливу на «homo economicus», який ніде і ніколи не існував. Справжні ж суб’єкти економічної діяльності, стверджує наука, адекватно реагуватимуть тільки на індивідуалізовані відповідно до їх власних ментальних рис (карт, матриць тощо) впливи.
Професори Девід Гудінг і Джон Леннокс стверджують: «Ми не подібні до відлагодженого комп’ютера, в який достатньо вставити диск з моральними законами і принципами, щоб потім отримати їх бездоганне виконання. Ми егоїстичні за своєю натурою, сповнені пихи і заздрощів, ревниві і скупі, лукаві тощо. Тому нам недостатньо розуму, позбавленого підтримки, аби жити так, як належиться».
– Мало що можуть стверджувати окремі вчені чи фахівці!?
– Та ні! Це сталий висновок дуже багатьох вчених. Добавлю аргументів. Ось висновки професора Пола Курца. «На жаль, звільнення індивідів від авторитарних соціальних інститутів – чи то церкви, чи держави – не є гарантією усвідомлення ними своєї моральної відповідальності перед іншими. Часто відбувається протилежне. Якісь соціальні інститути регулюють поведінку людей шляхом норм та правил, і на людей покладають певні санкції для максимальності у такому регулюванні. Моральна поведінка часто забезпечується за рахунок страху перед наслідками порушення закону чи моральних норм. Якщо ж ці санкції будуть ігноруватися, нам доведеться мати справу з людиною, котра думає лише про задоволення власних інтересів, амбіцій, влади і є глуха до моральних принципів. На жаль, немає жодних гарантій, що з моменту усунення всіх інституційних санкцій природна доброта людини переважить. Більше того, навіть якби у світі переважали люди з виключно добрими намірами, вони все одно відрізнялися б власним розумінням чи застосуванням моральних принципів, і це у подальшому призводило б до виникнення конфліктів».
Професор Лоренц стверджує, що «агресія – вроджена властивість людини як виду. Такі людські хиби, як егоїзм, лінь, жадоба, помста, ненависть, гординя, заздрість, настільки розповсюдженні в поведінці людини, що всі ми часом потрапляємо в тенета цих пороків. Імовірно, гуманісти були надто оптимістичні щодо того, як може повести себе людина [в умовах свободи від інституційних норм. – В.Є.]».
– Але ж в царині економіки діють об’єктивні закони, які примушують нас діяти так, а не інакше.
– Це лише на перший погляд. Скажімо, свого часу, Джон Кейнс зазначив, що реальні інвестиції визначаються коливаннями котирувань, останні – загально прийнятою думкою про можливі зміни, а сама ця думка – очікуваннями. Тоді гранична ефективність капіталу визначається не думкою найбільш обізнаних людей, а ринковою оцінкою, залежною від масової психології. А А.Гейм офіційно висловився нещодавно наступним чином: «натовп знаменитостей, котрий зібрався в цьому році в Давосі, займався встановленням контактів, саморекламою і всім тим, що зазвичай роблять тут політики і фінансисти, включаючи катання – ковзання на гірських лижах. В проміжках гості міркували щодо слабкого здоров\’я світової економіки. Досвід Давосу переконує мене в тому, що сподівання на зміну ситуації мізерна, оскільки має передумовою зміну людської натури».
– В цілому так. Адже до подібних переконань і поведінки нас призводить теорія суспільного вибору. Йдеться про наступне. Якщо вважати доведеним (а я саме так вважаю) твердження, що егоїзм є тривалою, невід\’ємною ознакою людської природи, то слід визнати, що природа людського індивіда не піддається трансформації у процесі виконання нею приватної, ринкової, політичної або інших публічних ролей. Це означає, що імітуючи кожну з цих ролей, індивід прагне до максималізації власної вигоди у межах існуючих обмежень. Оскільки ми можемо бути впевнені лише в тому, що найпоширенішим і найсильнішим мотивом людської активності є егоїзм, то на ньому повинні ґрунтуватися механізми координації економічності й справедливості та основи організації суспільства.
Я все життя спираюся на використання саме таких механізмів управління. Вони мене жодного разу не підвели.
– Валерію Кириловичу! З поля Вашого зору випадають неекономічні чинники! А це, безперечно, великий мінус.
– Ваша правда, якби це було так у моєму випадку. Дійсно, не менш важливо враховувати пізнавальні, інформаційні та емоційні тощо чинники. Адже люди в умовах політичних, соціальних, морально-етичних, пізнавальних, інформаційних та емоційних обмежень роблять помилки, наслідком яких є нагромадження явищ і дій, що спричиняє неабиякі коливання процесів розвитку в широкому розумінні, в тому числі і в економічному зростанні. Люди вчаться на своїх помилках, тому й виникає мінливість обставин розвитку, котрі генеруються діями людей. Саме ця мінливість у часі разом з випадковими потрясіннями, що виникають унаслідок навколоекономічних процесів (кліматичні зміни, раптовий вибух суспільних конфліктів, нові технології тощо), надзвичайно ускладнює прогнозування суспільних процесів, у т.ч. перебігу економічної кон\’юнктури. Тому ділова людина повинна озброюватись поліфункціональним, диверсифікованим арсеналом управлінських прийомів.

– То що? Вам все зрозуміло. Вас ніщо не вибиває з колії?
– Навпаки. Душа болить. Наші люди, без перебільшення, шарахаються від усього, що пов’язане з самоосвітою, самовдосконаленням, самопізнанням, самоаналізом, самореалізацією тощо. Довкола патерналізм, патерналізм, патерналізм …Годі тоді мріяти про потужні самодостатні громади, про консолідацію, про все новітнє і прогресивне. Не нагадую вже про те, що це мова якраз про ноосферний сценарій розвитку.
Щоправда ця гілка проблематики є малорозроблено і в економічній теорії. А вона складна!
Добавлю ще: суб’єктивний чинник, суб’єктивне світобачення характерне і для світу науковців. Генетик зі світовим іменем Річард Левонтин писав: «Учені, як і люди інших творчих професій, приступають до роботи, маючи певний світогляд, численні забобони, що становлять основу аналізу світу». Альберт Ейнштейн зазначив: «Основою усієї наукової роботи служить переконання, що світ являє собою впорядковану і доступну для пізнання сутність».
– Ми з Вами забуваємо про культуру!
– Ні, не забудемо. Шкода лише, що перевантажуємо нашу бесіду. Але, власне, саме через такого роду перестороги і випадають з поля зору важливі речі.
Так щодо культури. Автор всесвітньо відомої піраміди потреб психолог Абрахам Маслоу наголошує: «Хворих людей породжує хвора культура; здорових людей може породжувати здорова культура». А благородні спонукання та інстинкти, закладені в людях, «легко зодягаються у форми існуючої культури – ви ніколи не знайдете їх у чистому вигляді. Люди в рамках певної культури можуть глибоко в собі нести універсальну константу справедливості. У рамках поганої культури вона легко може бути перетворена в інструмент зла».
Нині в умовах глобальної відкритості визрівають і дедалі більше утверджуються висновки про цінності культури як про вирішальні фактори міжнародної конкурентоздатності. У глобалізованому світі все частіше саме ціннісні фактори, тобто фактори культури і життєвих сенсів, визначають результат конкуренції. Візьмемо за приклад Китай, де реформування аж ніяк не обмежувалось економікою і державною сферою. Проводилося і цілеспрямоване реформування духовності, а також «щеплення» нових цінностей і у найкращий спосіб культивувалася націленість на інновації. На ринкові відносини, розблоковані в Китаї саме до потрібної (а не до безмежної) міри, вдало накрались і ренесанс конфуціанських цінностей, і ідеали соціальної справедливості, що дісталися в спадщину від недавнього минулого, і плановий приціл на довгострокове майбутнє. Масова свідомість і ентузіазм стали в Китаї фактором конкурентоздатності.
– Тоді переходимо ще ближче до конкретики.
– Гаразд. Почну з такого прикладу. Ми з Вами є свідками напруженої роботи по реалізації Закону України «Про добровільне об\’єднання територіальних громад». Раніше були прийняті розпорядження Кабінету Міністрів «Про схвалення Концепції формування місцевого самоврядування та територіальної організації влади в Україні» та «Про затвердження Методики формування спроможних територіальних громад». Звертаю увагу на слово «спроможних».
А тепер скажіть, чи є можливість зробити громаду спроможною, не маючи комплексного природно-ресурсного кадастру її території? І друге питання. Чи є можливість створити такий кадастр, не залучивши до цього справжніх «профі». Звісно, риторичні питання.
– Що має висвітлювати цей кадастр?
– Коротко перерахую. Він має включати спеціалізовану інформацію про наступні об’єкти, системи, явища і можливості території:
– традиційні природні ресурси, тобто компоненти природно-ресурсного потенціалу (ПРП);
– нетрадиційні природні ресурси, пов’язані з корисними властивостями природних процесів, які можуть бути ресурсами розвитку (кліматичні, нетрадиційні енергетичні – енергія течій, сонця, вітру, приливів тощо, – гідрофізичні, біопродуктивні, біохімічні, самоочищення);
– інфраструктурні системи і об’єкти;
– соціально-економічні об’єкти;
– об’єкти рекреаційно-туристичної і особливої охорони – заповідники, природні парки, заказники, парки – пам’ятники, пам’ятники природні і т.і.;
– курортно-оздоровчі території;
– історико-культурні, естетичні та інші соціально і економічно значимі ресурси, привабливі для бізнесу;
– можливі зони ризику, форс-мажорних обставин і т.п. для екстремалів, скажімо;
– звод відомостей про конкурентне середовище і ринки збуту;
– нарешті, головне, про трудові ресурси, які мають все це «оживляти».

– До чого ведете?
-А ось до чого. Справжній рух уперед можуть розпочати лише потужні, монолітні громади. Стає все очевидніше: головна причина слабкої динаміки нашого розвитку в тому, що досі немає дієвого контролю верхів з низів, з боку мас, по-справжньому об’єднаних у громади. Все, чого потребує громада, про що вона думає, вболіває і висловлюється, може бути реалізоване лише тоді, коли вистачає професіоналізму тим, хто очолює керівні органи громад. Недосвідченому здається, що завдання може бути реалізоване класичними функціями управління – плануванням, організацією, мотивацією, контролем. Та попри те, що мало хто володіє здібностями виконувати навіть традиційне, тривіальне, забувається, що змістове наповнення перелічених функцій не залишається незмінним в умовах інформ-глобалізації. Потрібні сучасні економічні інструменти-територіальний маркетинг; проектне управління; управління інтеграційними процесами та пошуком синергетики; управління ризиками і т.д., і т.п. І все це – на базі сучасних інформаційних технологій! Отже, незаперечним є одне: люди мають навчитися обирати собі професійні штаби. Потрібно переконати людей щодо того, хто має бути їхнім обранцем.
– Що саме слід зробити?
– Стає все очевиднішим, що сучасний підхід до нашого соціально-економічного розвитку повинен охоплювати не тільки сферу економічної політики і практики, але й конкретні і різноманітні інструменти регулювання людської поведінки з боку держави, громадянського суспільства, усіх існуючих інститутів, не чекаючи дозрівання інституційного середовища, громадського суспільства. Така постановка надзвичайно актуалізується необхідністю переходу для виживання в конкуренції до поліфункціональної і диверсифікованої моделі економіки. Йдеться про те, що настала пора невідкладно долати прірву (за академіком І. Дзюбом) між рівнем наукової, філософської, естетичної думки, новаціями у сфері технологій, мистецтва, літератури – і рівнем масової свідомості, яка здебільшого залишається у полоні хаотичних критеріїв і нерозвиненого смаку, використовуючи вже, можливо, ментально-психологічні та інформаційно-комунікативні інтервенції. В контексті усталення економічного розвитку доцільно невідкладно вживати заходів щодо людської поведінки, метою яких є зміна та вдосконалення поглядів населення, спрямованих на втілення положень соціальної відповідальності перед суспільством в інтересах його розбудови, підвищення індивідуальної конкурентоспроможності громадян заради вдосконалення національного інтелектуального середовища, зростання продуктивності праці для досягнення експоненціальних темпів соціально-економічного зростання, піднесення громадської активності з метою розвитку суспільного потенціалу й добробуту. Це, в свою чергу, відкриє можливості дотримання учасниками економічних процесів принципів узгодженості, доцільності, відкритості дій, соціального партнерства, інтеграції соціального простору, пропорційності вигод та комплексності підходів до вживаних заходів.
Українська наука має в цьому відношенні критичну масу напрацювань, що акумулювали в собі інтелектуальний потенціал фахівців різних областей знання – економістів, географів, соціологів, психологів, політологів та ін., найкращий досвід розв’язання обговорюваних проблем за кордоном.
Команди «профі» в штабах зуміють знайти алгоритм реалізації напрацьованих методик.
– Все це так. Та чи маємо ми для цього належний рівень інформаційної культури?
– Слушно. Синхронно слід піднімати і її рівень. Формуючи інформаційну культуру особи (як сукупності інформаційного світогляду, системи знань і навичок, котрі забезпечують цілеспрямовану самостійну діяльності для задоволення індивідуальних інформаційних потреб через використання традиційних і новітніх інформаційних технологій), домагатися, щоб комунікативний процес відбувався за проблемно-прагматичного підходу до інформації: рухатись від наборів символів, які зрозумілі приймачу відповідно до його тезаурусу до символів, сприйняття яких розширює загальний тезаурус приймача, а відтак – до символів, сприйняття яких розширює актуальну частину тезаурусу приймача. Ментально-психологічними та інформаційно-комунікативними тренуваннями слід постійно домагатися, щоб члени нашого суспільства залишалися вільними у своїх, набутих постійними навчаннями і роздумами, переконаннях, що не залежить від нав\’язуваних їм економічних і політичних штампів, умов та ідеологічних чи ситуативних зобов’язань, на яких ґрунтується популізм. А це дозволить водночас виробити у населення імунітет проти дії своєрідних луна – камер. Як відомо, в теорії ЗМІ під луна – камерою розуміють своєрідну закриту систему (партія, субкультура, сукупність користувачів сайту і таке інше), в якій певні переконання посилюються шляхом передачі або повторення всередині неї відповідного повідомлення. При цьому такими меседжами заглушаються інші інформаційна потоки, і ніяка альтернативна інформація в луна – камеру не проникає. Наші люди потребують допомоги у набутті навичок виявлення цих камер та подолання нав\’язуваних ними стереотипів.
Інститути й інструменти здійснення запропонованого в основному напрацьовані і відомі. Проблема полягає в алгоритмах умілого комбінуванні їх, у виборі адекватних ситуаціям і об’єктам вливу технологій дій і дотриманні послідовності професіоналами. Тоді й станеться так, як гадалося. Але все це – предмет спеціального розгляду і пропозицій.

– Ви не надто спрощено підходите до питань, яких ми з вами торкаємося?
– Не мені судити. Але на захист своїх підходів приведу лише два висловлювання ВЕЛИКИХ.
Нікола Тесла: «Сучасні вчені мислять глибоко замість того, щоб мислити ясно. Щоб мислити ясно, треба володіти тверезим глуздом, а мислити глибоко можна і будучи психічно хворим».
Альберт Ейнштейн: «Якщо Ви не можете пояснити це своїй бабусі, то Ви самі того не розумієте».
Отож, вперед, подалі від бескінчених розмов і обіцянок, бо діловитість перевіряється результатами.

Розмовляв Володимир Килинич

ЄВДОКИМЕНКО Валерій Кирилович

Захоплення: автомобілі, джаз.

peredplata