В міждержавних відносинах зазвичай керуються не гуманітарними міркуваннями про «рівність і братерство», а простим законом джунглів – якщо хочеш вижити і бути сильним, то рви кігтями та зубами сусіда, який проявив найменшу слабкість.
В такій ситуації зараз перебуває й Україна – відтоді як чотири роки тому козломорді адепти «руSSкого мира» вторглись на нашу землю, одні наші сусіди уважно спостерігають за війною і допомагають українцям, а інші із блиском голодної гієни в очах намагаються скористатися моментом і урвати собі шмат України.
Відтоді як український парламент прийняв досить таки радикальний закон «Про освіту» пройшов майже рік, що дає можливість робити перші висновки. Пригадується найбільший спротив цьому закону чинило дивовижне тріо наших сусідів – Росія, Угорщина та Румунія. Звісно, кожен із них мав для цього свої міркування. Кремль намагався з користю для себе вкотре розхитати ситуацію, викликати міжнаціональні конфлікти, які б полегшили його чорну справу і дозволили кричати на весь голос про «громадянську війну». Угорські йобіки, орбани та інші фінансовані тим же Кремлем псевдонаціоналісти побачили в закону загрозу примарними ідеям «повернення Закарпаття на історичну батьківщину».
Румунію ж обурило те, що українська влада нібито зібралася проводити примусову українізацію румун. Відтак в Бухаресті спочатку спробували домогтися відміни «мовної» статті закону дипломатичними шляхами – слали ноти, вимагали пояснень. Висловлювали глибоке занепокоєння. Потім потайки допомагали лідерам чернівецьких румунських товариств та місцевого «Опозиційного блоку» пікетувати приміщення облдержадміністрації.
А коли нічого не вийшло, то румунські політики вирішили створити собі новий інструмент для втручання в освітянське середовище України. В середині листопада минулого року урядом було видане прирівняне за своєю силою до закону «Надзвичайне розпорядження №85 від 22.11.2017 р. щодо внесення змін до ст. 5 Закону №299/2007 про надання підтримки румунам звідусіль, а також надання стипендій етнічним румунам, із постійним місцем проживання в Україні». До травня 2018 року «Надзвичайне розпорядження» зазнало незначних косметичних змін і, ставши частиною румунського законодавства, встановило дуже цікавий механізм втручання у внутрішні справи України.
При цьому, Бухарест не криючись пояснював для чого приймають такий документ – «враховуючи надзвичайну ситуацію яка склалась з прийняттям в Україні законодавчих ініціатив в сфері освіти, зокрема статті 7, впровадження якої ставить під загрозу право здобувати освіту румунською мовою», «щоб уникнути серйозних негативних наслідків, які можуть мати прямий вплив на етнічних румун за межами держави».
Так що ж робитиме Румунія, щоб не дозволити Україні «створювати серйозні негативні наслідки» для своєї п’ятої колони на території Чернівецької, Закарпатської та Одеської областей? Відповідь проста – платитиме гроші, які формально виділятимуться для школярів, але фактично будуть призначені на купівлю їхніх батьків.
Працюватиме це наступним чином. Стипендії надаватимуть учням, які можуть підтвердити, що навчаються у т.зв. «румунських школах» або у школах, де викладання частини предметів здійснюється румунською мовою. Розмір стипендії 200 лей щомісяця кожному учню – це близько 1300 гривень, а за рік такої допомоги набігає більше 15 тисяч. У січні в Бухаресті прийняли рішення на цей рік видати в Україні 1000 стипендій, що як показують розрахунки вимагає забезпечення сумою в 2 млн. 400 тис. лей (близько 15,7 млн. грн.).
Гроші виплачуватиме зі своїх фондів Міністерством румунів звідусіль уряду Румунії. Воно ж і визначатиме, яким чином кошти зібрані із румунських платників податків потраплятимуть до учнів українських шкіл. Щоб оминути контроль з боку української держави румунські урядовці вигадали, що в Україні пошуком учнів, заманюванням їхніх батьків та розподілом фінансів займатимуться «асоціації, фонди та інші неурядові організації румунів України».
А щоб до когорти «ощасливлених», або іншими словами – на гачок, потрапило якомога «постраждалих від українізації» учнів та їхніх жадібних батьків встановили дуже лояльні показники школярської успішності – середній бал має бути не менше 9, а середній бал з румунської мови – не менше 8 балів.
Такі, на перший погляд, безневинні та альтруїстичні жести Бухареста ціною в кілька мільйонів гривень щороку насправді можуть зіграти з українськими урядовцями поганий жарт. Адже для пересічного буковинця отримати 15 тисяч гривень щороку за досягнення своєї дитини в румуномовній школі, то шара, за яку не гріх і покричати, коли попросять, проти «примусової українізації».
Бухарест все робить для того, щоб із отримувачів стипендій та їхніх рідних зробити таких собі «троянських коней», які на знак вдячності за багаторічну фінансову підтримку будуть готові хаяти (справедливо чи ні, то інше питання) українську владу, яка «не дає вчитися і говорити рідною мовою», і голосно агітувати за «Велику Румунію», яка не залишила їх голими і босими в скрутну годину «примусової українізації».
Зрештою, сусіди-румуни не вигадали нічого принципово нового. Їхнє перекручене сприйняття Закону «Про освіту» зводиться до безпідставних заяв про «загрозу права здобувати освіту румунською мовою», боротися з якою можуть лише гроші. Така собі модифікована калька із «руSSкого мира». Адже до 2014 року, сіючи отруйні зерна «єнідава русскава народа», Путін теж підгодовував пяту колону в Україні. З його рук кормилися усілякі пушиліни-губарєві, які потім за командою повилазили на барикади і почали встановлювати «Донецьку і Луганську народні республіки». Чи не пишуть в Бухаресті такі самі сценарії для Чернівців, Ужгорода та Одеси? Час покаже…
peredplata
