Відомий політолог, виконавчий директор Інституту світової політики Євген Магда оцінив старт політичного сезону, дав прогнози на хід президентської кампанії і розказав, на що робитимуть ставку кандидати
З Євгеном Магдою ми зустрілися під час 28-го економічного форуму в польській Криниці-Здруй. Вирішили поговорити про політику, бо зараз осінь, стартував політичний сезон і набирає обертів президентська кампанія. Тому цікаво, з чим до людей підуть головні гравці.
– Верховна Рада вийшла з відпустки і вересень вважають стартом політичного сезону. Чи можна говорити, що Порошенко офіційно почав передвиборчу кампанію, і як саме?
– Президентська кампанія стартувала, звичайно, для всіх. Вона, на мій погляд, почалася напрочуд рано, ще десь у січні 2018-го, коли в Україні почали розповсюджувати дані соціологічних досліджень. Їхнє просування було надзвичайно інтенсивне. Цей старт свідчить про високі ставки на виборах.
З Дня Незалежності спостерігаємо неофіційний старт президентської кампанії, тоді якофіційний припадає на 31 грудня. До того часу ми не можемо уявляти на 100%, хто буде балотуватися. Хтось тактично буде смикатись, а хтось – ні. Я вважаю, що буде три основні групи кандидатів. Перша – реальні претенденти на президентську посаду, десь 5 чи 7 чоловік. Буде група людей, які балотуватимуться, щоб використати енергію своєї участі у подальших парламентських виборах. Ми живемо в парламентсько-президентській республіці, тому дві виборчі кампанії будуть пов’язані між собою. Третя група кандидатів – це так звані “спойлери”, які не заради власних амбіцій, а, на мою думку, за винагороду будуть критикувати тих, хто належить до першої категорії.
Стосовно старту – думаю, що Порошенко стартував 23-го серпня, коли він вибачився за завищені очікування, пов’язані із його обіцянками швидко завершити АТО за кілька тижнів. Прецедент дуже цікавий, бо українські політики не схильні вибачатися за будь-які заяви. Тому вибачення президента має важливий характер та впливатиме на перебіг кампанії.
– На яких темах гратиме Тимошенко? Зараз в тренді мир на Донбасі…
– Я не думаю, що Тимошенко буде уникати теми миру. Вона зараз всім своїм виглядом демонструє, що для неї вона вагома. Жоден з реальних претендентів взагалі не обійде цю тему. Бо питання миру для українців сьогодні найважливіше, на мою думку. Українці втомилися від війни, і вони хотіли б її якнайшвидшого завершення. Але для політиків буде небезпечно, якщо вони говоритимуть про мир за будь-яку ціну. Це фактично станезрадою національних інтересів України.
– А які теми вона просуватиме?
– Критика влади. Найрізноманітніша. Також новий курс, нова конституція, канцлерські повноваження. Але все це вже було в проекті конституції, яку Тимошенко обговорювала з Януковичем в 2007-му році. Можливо, дехто думає, що всі вже все забули, але не треба бути такими впевненими.
– Кандидатом в президенти є Анатолій Гриценко. Але наскільки він серйозний для реальної боротьби за крісло? І, головне, що він може, якщо у нього й вертикалі як такої немає?
– Мене цікавить, де партія Гриценка. Він є кандидатом надії. Але існує цікавий момент. Він пов’язаний не лише з Гриценком, але й з тим самим Вадимом Рабіновичем. Йому також малюють пристойні рейтинги. Він брав участь у президентській кампанії 2014-го, навіть обійшов тоді Тягнибока і Яроша, про що люблять говорити. Але є питання: яка політична сила з’явилася за цей час навколо Рабіновича? Партія “За життя”? А вона вийшла за межі каналу Newsone, чи ні? Не секрет, що в Україні крім спроможності всіх мобілізувати треба ще навчитися відстоювати результати виборів. Це завдання буває набагато складнішим, ніж просто отримати якісь голоси. В нас виборча кампанія нагадує політичне багатоборство. Це і агітаційна кампанія, і тактичні пошуки з інформаційними ударами, а також відстоювання результатів виборів.
За моїми спостереженнями в Анатолія Гриценка є заступник голови Львівської облради та секретар Львівської міськради (Володимир Гірняк та Анатолій Забарило, – Depo.ua), пара фракцій у обласних та міських радах і все. Де ті активісти, які будуть відстоювати результат?
– Виходить, якщо ми оберемо Гриценка, то втратимо час, бо йому доведеться сідати і з усіма домовлятися…
– Той, хто виграє вибори, так чи інакше буде змушений шукати компромісів з Верховною Радою. Порошенко тут є виключенням лише з того боку, що у випадку перемоги і збереження президентської посади, у нього будуть розв’язані руки. Він не буде балотуватися на третій термін. І зможе рухатися шляхом більшої політичної активності, не озираючись на необхідність бути переобраним. Це його особливість, як і той факт, що на відміну від інших кандидатів, під час виборчої кампанії Порошенко буде змушений звітуватися, тоді як інші кандидати можуть собі дозволити обіцяти.
– На Порошенка нарікають через слабку вертикаль у регіонах. Кажуть, що за Януковича регіони були під контролем, а сьогодні варяги, які туди прийшли від влади, переважно не можуть знайти спільну мову з місцевими елітами. Як Ви оцінюєте команду президента?
– Сказати, що у Порошенка сильна партія, я не візьмуся. Але вона не надто відрізняється від інших українських політичних сил. У нас партій з потужною структурою на місцях фактично немає. Згадайте, як в минулому році БПП і “Батьківщина” влаштували інформаційне змагання за те, хто виграв вибори до ОТГ. Ті вибори були сигналом, що ми претендуємо на щось більше, а саме на перемогу у президентській гонці. Мовляв, у нас є політична структура. Команда – це проблема для всіх українців і політиків, без виключення. Після Майдану в нас відбувається певна ідеалізація політиків. Є очікування, що вони зможуть ті ідеали Майдану втілювати в життя. Але тут є певна пастка, бо ті політики, які прагнуть досягати амбітних політичних цілей, змушені весь час йти на компроміс. А ідеалісти часто неспроможні отримувати результат. Нам, суспільству, доведеться маневрувати між очікуваннями і можливостями. Нам доведеться обирати тих, хто на сьогоднішній момент є в списку кандидатів. Говорити про те, що ми оберемо когось, а він потім виправиться – це несерйозно. Так само, як ідеалізувати наших політиків. Ми перебуваємо в процесі становлення політичної нації і політичної еліти з усіма труднощами та розчаруваннями. Тому політики набиратимуть вагу і вплив рівно в тому обсязі, в якому вони мають відповідати інтересам суспільства. Але і суспільство має свої вимоги до політиків сформулювати.
– Але, все ж, вертикаль у президента слабка, чи ні?
– У Порошенка не найсильніша вертикаль. Але ми живемо в парламентсько-президентській республіці. Президент постійно наголошує на тому, що він не буде йти на перерозподіл повноважень. Наскільки мені відомо, як Тимошенко, так і Порошенко, будуватимуть свої виборчі кампанії на основі депутатських виборчих округів, а не за регіональним принципом. Округи працюватимуть в тих межах, у яких люди обиралися там в 2014-му році. І, очевидно, розраховують обиратися в 2019-му. Це фактично відповідь на питання щодо змін правил проведення виборів шляхом переходу до відкритих списків. Сьогодні цей сценарій виглядає нереалістичним щонайменше до завершення президентських виборів.
– А зміни в Конституцію Порошенку вдасться внести до виборів?
– Ідея закріпити європейську та євроатлантичну інтеграцію у Конституції має право на життя. І політикам доведеться визначатися, чи готові вони захищати українські інтереси у світі, який стрімко змінюється.
– Президента можна назвати розумним політиком, який може обратися на другий термін?
– Порошенко працює в найскладніших умовах, в порівнянні з минулими президентами. Він не схильний капітулювати. Думаю, він лише на старті кампанії. Порошенко має використовувати ті речі, які за нього постали в українському суспільстві, наприклад, децентралізація. Робити ставку на тих, кому довіряють виборці на місцях. І демонструвати, що він лідер громадської думки не лише в інтернеті. Якщо у будь-якого кандидата буде вертикаль, де на вершині стоїть він, а основою будуть лідери громадської думки на місцях, то його шанси суттєво виростуть.
– Скільки коштує президентська кампанія. От взяти Порошенка з Тимошенко…
– Я розумію, що реальний претендент на перемогу має використовувати десятки мільйонів доларів. Перевага Порошенка в тому, що він – легальний мультимільйонер. І ні в кого не повинен позичати гроші. У нього алібі перед виборцями. Він багатий, хоча і це створює своєрідні проблеми, мовляв, як же так, така багата людина працює президентом. У той же час кампанія зовнішньої реклами та просування в Інтернеті Юлії Тимошенко вимагає від неї відповіді, звідки на неї гроші.
– Чи знаєте, хто фінансує Тимошенко?
– Ні. Але розумію, що бажаючих багато. У Тимошенко зараз маленька парламентська фракція та великі рейтинги, які надихають потенційних спонсорів.
– Коломойський, принаймні публічно визнав, що він за неї, і реклама на “1+1” з’явилася. Це хоч якась відповідь людям. Та в цілому є риторика, що вона – проросійський кандидат. Можуть російські гроші бути замішані?
– Стосовно російського впливу на вибори. Росія гратиме з різними кандидатами. Вона пропонуватиме їм різноманітні послуги. Комусь інформаційні, а декому – матеріальні вливання та організаційні можливості. Вона не вимагатиме клятв на крові, їй цікаве досягнення своєї мети.ТомуРосія буде робити все, щоб змінити владу. Порошенко показав, що він не має намірів домовлятися з РФ.Те, що Росія поставила на паузу будь-яку активність у питанні врегулювання на Донбасі також свідчить про розрахунок на те, що замість Порошенка президентом стане хтось інший.
– Дуже активним став Віктор Медведчук. Йому приписують два телеканали “112” і “Newsone”. Нещодавно він повідомив британському Independent, що незабаром презентує план по врегулюванню ситуації на Донбасі і ставить себе в якості єдиної людини, що говорить з Кремлем. В яку гру він грає?
– Медведчук навряд чи має електоральні перспективи. Його політична кар’єра, нехай і помітна, але не базувалася на якихось досягненнях. Виграти вибори на Закарпатті за рахунок газифікації округу в 90-х, чи виграти на чолі СДПУ (О), коли були залучені серйозні ресурси і в той же час програти потім з “Не Так” і багатьма іншими… У нього є своя історія поразок, про яку варто пам’ятати. Медведчук уособлює російську політику по відношенню до України. В Кремлі не готові вірити нікому, крім того, хто має персональні зв’язки, в даному випадку – кумівство. І ці кумівські відносини, які пов’язують Медведчука і Путіна, очевидно є найкращою гарантією для Росії. Такий підхід дещо ірраціональний, якась “візантійщина для бідних”. Знову таки, всі проросійські політики, які підтримували Росію, опиняються в дурній ситуації. Виходить, що вони підтримували Москву, просували ідею примирення, а тут є кум Путіна, котрий отримує дивіденди.
– Але гроші витрачаються шалені. Про “Український вибір” ніхто не згадував, а тепер він всюди. На що він ставить?
– Я не вірю в балотування Медведчука у президенти. Для нього це серйозна загроза. Отримати низькі результати означатиме вдарити по іміджу Путіна – великого та страшного – в Україні. Я думаю, що питання полягатиме в іншому. Медведчук формує про себе уявлення як про людину, яка має вплив на президентські вибори, і з якою треба домовлятися. Він стає підкреслено сірим кардиналом. Він зацікавлений в тому, щоб про нього говорили і його вплив всіляко обговорювався. Тому і дає для цього багато інформаційних приводів. Але українське суспільство змінюється, хоч і лишається неоднорідним. Та воно є суттєво іншим в порівнянні з 2014-м роком. І нам самим потрібно дати відповідь, наскільки ми змінилися. Кожен сам для себе має дати відповідь, що для нього важливе: долар по 8 чи можливість незалежного розвитку, будувати та відстоювати власну державу. Мені не хочеться вірити, що в країні, де близько 300 тисяч громадян пройшли війну, можна надурити людей обіцянками швидкого миру. І політики мають усвідомити, що є теми – червоні лінії, які не варто переходити. Здається, що Росія намагається поставити Україні “виделку”, педалюючи тему примирення з одного боку, а з іншого дає зрозуміти, якщо цього не буде, то вона організує тут своєрідний третій Майдан. У нас не люблять говорити, що добробут людей покращується, навпаки, сіється зневіра та розчарування. Це, до речі, є головною зброєю в гібридній війні.
– Наскільки буде брудною виборча кампанія?
– Думаю, що ми побачимо багато бруду, який литиметься з усіх боків. Читачам варто розвивати в собі скепсис і критичне мислення. Варто розуміти, що Україна здобула перемогу в 2014-му році, коли ми зіткнулися з загрозою розшматування держави, проте вистояли.
– Вже можна назвати головних фаворитів, виходячи не тільки з різних соцопитувань, але і власних спостережень, настроїв?
– Хочу нагадати, що в нас зазвичай 8-10% людей голосують за представника влади. Це соціологічний факт. Думаю, що Порошенко потрапить в другий тур, у якому перемога залежатиме від того, як він покаже, що вміє робити висновки з власних помилок. Ми зараз перебуваємо у ситуації, коли виборча кампанія іде у фоновому режимі. Півтора десятки заяв про висування не означають, що всі їх автори братимуть участь у виборах, тому і фаворитів назвати важко. Нам потрібно усвідомити вимоги до кандидатів, і щоб суспільство не боялося їх озвучувати. Звучатимуть теми патріотизму, пошуку миру, боротьби з корупцією…
– Від всіх без виключення?
– У різних тональностях. Як я вже казав, всі, за виключенням Порошенка, можуть обіцяти. Це їхня логіка. Ми перебуваємо, з одного боку, в європейському тренді популізму, а з іншого – в наших українських особливостях, коли популізм вважається необхідною складовою державної політики.
– Вже відомо, хто очолить штаби, хто стане політтехнологами кандидатів?
– Точно можна сказати, що учасники президентської кампанії не афішуватимуть участьросійських політтехнологів.
– Якщо говорити про Бойка та Рабіновича. Вони ж крастимуть електорат один в одного?
– Всі, окрім Порошенка, конкуруватимуть за опозиційний ресурс. Бо Порошенко стане кандидатом від влади. І завдання в цій конкуренції опозиціонерів – заявити про свою опозиційність потрібно буде якомога гучніше.
– Кого на виборах підтримає “Народний фронт”? І чи буде ставка на парламентські вибори?
– “НФ” створений з різних угруповань, кожне з яких саме обиратиме того, кого підтримувати. Консолідованого рішення, швидше за все, не буде. Є ще цікавий момент, що прогнозувати парламентську кампанію можна буде тільки після президентських виборів. А там, не виключаю, що ми можемо і на відкриті списки перейти. Це можуть ініціювати, щоб показати нове бачення, змусити президента рахуватися із собою і так далі.
peredplata
