У своєму останньому інтерв’ю пан Коломойський зробив кілька надзвичайно скандальних заяв, з яких випливає, що, можливо, Україну як державу, можуть виставити просто з молотка на світових геополітичних торгах. І прийнятий у першому читанні законопроект про землю немовби свідчить на цю користь.
Пан Коломойський дав не десятки – таке враження, що сотні інтерв’ю, і особливо, західній пресі, де він у своїх поглядах хитався від “А” до “Я”, сповідуючи то одну ідеологічну позицію, то другу, то одну геополітичну, то іншу геополітичну позицію і так далі.
Якщо у когось складається думка, що це реалізація позиції української влади чи певної політичної сили, я би був дуже обережний з такою оцінкою. Насправді це свідчення того, що Коломойський заганяє Зеленського у певний коридор. І найнебезпечніше те, що цей коридор зараз розвертається повністю у сторону Москви.
Це корелюється з заявами того ж самого Віктора Пінчука, це корелюється із заявами Трампа, цей вітер дме з Берліна, він голосно лунає із Парижа. І так далі. Взагалі, сигнал дуже небезпечний, з точки зору сьогоднішньої тактики, я вже не кажу стратегії. І все було б так, якби з цим коливалося українське суспільство, умовно кажучи, якби воно обрало той чи інший напрямок, але, даруйте, суспільство, в тому числі голосуючи за Зеленського, обирало західні цінності. Воно спрямовано до Європейського Союзу. А ми бачимо як впливовий капітал і особи, які наближені до президента, розвертають українську владу в сторону Москви.
Як виглядатимуть оці от світові торги за Україну? Тому що Коломойський доволі чітко назвав суму і сказав, що в разі чогось певні еліти в Україні готові розглянути певне переорієнтування на Російську Федерацію. Свого часу, ми пам’ятаємо, що все в Україні розпочиналося з так званих харківських угод, і потім все вийшло на фінальний акорд Януковича – зірваний Вільнюський саміт і втечу до Росії. Але ми розуміємо, що в теперішній ситуації небезпека фрагментації України є вищою на порядок.
Ми вже пережили історію, коли Перша світова війна закінчилася для України “хлібним миром”, а точніше – розчленуванням України. Так от, боюся, що при такій логіці подальшого розвитку подій ми ризикуємо укласти “земельний мир”. І от цей дискурс якраз насправді в собі і несе цей зміст “земельного миру”.
У Європі і світі сьогодні є дуже багато аргументів, які говорять про те, що тиск на Україну стосовно запуску такого хаотичного, дикого земельного ринку, він невипадковий. І оця паралель між “хлібним миром” і “земельним миром”, між Брестською угодою і якоюсь нинішньою – даруйте – Мінською угодою, вона насправді наповнена одним і тим же самим змістом, і Коломойський лише озвучив те, про що дуже багато хто думає – від Кремля, Берліна, Парижа і Вашингтона. І те, що звучить останні півроку, воно насправді наповнене цим змістом. Протидіяти цьому може тільки українське суспільство в єдності із обраною владою, якщо ця влада служить українському суспільству. Українці не приймуть ні продажу української землі кому завгодно, а тим більше, коли ця земля буде як плата за мир. І це має розуміти той же самий Коломойський, Пінчук і всі інші.
Українці розуміють, що ринок має бути, але ринок і обіг земель цивілізований, во благо українського суспільства, української держави, а не плата за лояльність Кремля, Парижа чи Вашингтона, чи тим більше – Коломойського з Пінчуком, Ахметова і так далі. Оцей турборежим, про який так багато останнім часом говорять, свідчить про незрілість політичної еліти, незрілість істеблішменту, не усвідомлення ним відповідальності і оцінки загроз, які на сьогоднішній день є. І друге – це зовнішня політика. Зовнішня політика в Україні зазнала серйозного удару – і інституційного, і кадрового. І це означає – якщо зараз мобілізуватись у цій ситуації, умовно кажучи, діяти з виконанням Конституції, законів України, інтересів українського суспільства, я переконаний, що ми можемо взяти під контроль ситуацію.
Почали говорити про так званий референдум. Це насправді, можливо, намагання пробити ситуацію, прозондувати її. Тому що ми розуміємо: якщо виносити подібні питання на референдум, їх буде виноситись кілька, і ми розуміємо, що оце от може власне бути колосальним цвяхом, який може зупинити рух України будь-куди, крім інтеграції з Російською Федерацією.
Повністю з цим погоджуюся. Справа в тому, що ми знаходимося між напрямками двох дерибанів. Оберігати нинішню ситуацію – це продовжувати дерибан землі, реалізовувати те, що зараз запропонувала команда Зеленського, – це інший варіант дерибану землі. Насправді статті 13 і 14 Конституції України чітко вказують і визнають право приватної власності на землю – і власності держави, громадян і так далі. Право приватної власності означає – володію, користуюсь і розпоряджаюсь. Статті 13 і 14 зобов’язують українську владу в особі парламенту і президента прийняти закон, яким би земля і спосіб господарювання на землі, і спосіб розпорядження ним служив Україні, українській державі, українському громадянину і тому, хто тут живе. Звідси – жодної необхідності проводити референдум нема. Є необхідність сісти і відпрацювати правове поле стосовно обігу земель, друге – тактику введення, бо тактика введення – час введення і так далі – це річ настільки ж важлива, як і самі правила. Третє – це підготовка кадрів і інститутів для введення, бо сюди відноситься інвентаризація, підготовка відповідних кадастрів, органів влади, які будуть управляти цим процесом.
Замість того, щоб отак от педантично, виробити план кроків на рік, на півтора – скільки завгодно – і сказати, що отут ми приймаємо закони, отут ми запроваджуємо і запроваджуємо за таким алгоритмом, отут ми готуємо кадри, будуємо відповідні органи, відпрацьовуємо систему фінансової підтримки власника, фермера, кого завгодно і так далі, – здіймається галас. Причому, я вже казав: оцей галас, який здійнято одночасно з питань обігу землі, керівництва столиці і питання війни і миру, – я не знаю яким треба бути …, я боюсь словом це висловити – щоб стулити докупи ці три речі. Слід розуміти: питання землі – це питання бунту села. Це колосальна енергія, яка підірве село, яка підійме цього українського гайдамаку. Це з одного боку, а з іншого, питання столиці – це питання революції. Всі революції робляться в столиці. Питання війни і миру – це питання армії, питання територіальної цілісності, здатності держави себе захищати.
Таке враження, що це навмисно вкинули Зеленському, який не усвідомлює всього трагізму при помилках у цих напрямках. Він вже неправильно чинить, зайшовши в конфлікт з київським міським головою, розпочавши реалізовувати питання обігу землі, я вже не кажу те, що зараз відбувається на фронті. Люди не будуть терпіти від “а”- збільшення тарифів до “б” – останнього шансу, який в них забирають, – землю.
Почали говорити про можливу зустріч тет-а-тет між Зеленським і Путіним, згідно з ініціативою Назарбаєва. Ця ініціатива не обговорювалась в українському суспільстві. Наскільки я розумію, вже отримана позитивна відповідь. І це надзвичайно сильно може змінити конфігурацію, тому що певного ранку ми можемо прокинутись в Україні і дізнатися, що, виявляється, переговори відбулися, і там було щось прийнято. І це може просто зірвати дах в українського суспільства.
Ну, давайте звернемо увагу на фактаж. Розмова між колишнім президентом Назарбаєвим і нинішнім президентом Зеленським відбулася під час зустрічі в Нью-Йорку, на Генеральній асамблеї ООН. Вже минув місяць. Задайтеся питанням – а чому лише зараз ця інформація з’явилася у ЗМІ? Це вже достатньо, щоб на цю тему поговорити. Це лише інформація, яка свідчить про те, що рекламована, анонсована найближча зустріч в нормандському форматі не відбудеться і йде пошук того, як компенсувати цю річ. Наскільки доречно сьогодні зустрічатися Путіну з Зеленським? Як ви бачили із заяв міністра закордонних справ Росії, представника у тристоронній контактній групі, прессекретаря президента Росії, прессекретаря Міністерства закордонних справ, ні про яку зустріч тет-а-тет з боку Москви не йдеться: вкидають теми – і змушують виконувати. Не виконують – продовжують стріляти.
Ви тільки вдумайтесь, ні в Станиці Луганській, в квадраті, де зроблене так зване відведення, ні в Золотому, в квадраті, де зроблено і робиться відведення, ні в Петрівському, в квадраті, а це кілометр, два кілометри – обстріл не ведеться. Зате в сусідніх населених пунктах увесь цей час ведеться артилерійський обстріл із забороненої зброї. Росія нав’язує силовий фактор тиску і потім керує. Чи розуміє це українське керівництво, український президент? З моєї точки зору, те, що він робить, він не усвідомлює всієї трагічності ситуації. Тому що далі за цим стоїть деморалізація армії, за цим стоїть наростання протесту всередині країни, і отут оцими подібними заявами, які робилися Коломойським, Пінчуком, іноді – Ахметовим, вони будуть тільки рити окоп між владою і суспільством, який рано чи пізно вибухне, а Кремль цього тільки чекає – для того, щоб вкотре українське суспільство повстало проти української влади. Звідси, зверніть увагу, що президент Зеленський декларує необхідність діалогу з людьми, але, з іншого боку, він є одним з найвтаємниченіших українських президентів. Його спосіб спілкування з суспільством – через заяви за кермом автомобіля. Той, хто їздить в автомобілі, той знає прекрасно, що коли рулиш, то не надто думаєш про те, що хочеш говорити, а дивишся на дорогу. На додаток я вже не кажу про останні заяви пана Єрмака, які випливли зі слухань в Конгресі.
Як ви слушно зазначали, є враження, що Зеленського ведуть по коридору. І з другого боку, ваша теза, що він є надзвичайно втаємничений президент, тобто, насправді ми не маємо достеменної інформації щодо того, що робиться в його оточенні. Але ми знаємо, що є певні фігури, котрі в той чи інший спосіб впливають чи на самого президента, чи на безпосередньо внутрішню українську політику. Йдеться, наприклад, про Богдана, йдеться про Єрмака, йдеться, можливо, про Портнова. І от що стосується Єрмака, то він проводив доволі тісні ті переговори з Козаком – віце-прем’єром Російської Федерації, який, як ми знаємо, пропонував так званий кремлівський план умиротворення Молдови з підготовкою до її фактичної боснізації.
Ну, якщо аналізувати цю особу, то він достатньо серйозно інтегрований в російський істеблішмент і він спілкується не тільки з Козаком. Він спілкується з Сурковим, він спілкується з оточенням Суркова дуже тісно, він спілкується з багатьма в адміністрації Путіна. І це відомо Зеленському, тому що у Зеленського на столі лежать документи про зустрічі, про звіти, які готуються, в тому числі Службою безпеки, Службою зовнішньої розвідки. Він знає. І тому оця теза про те, що там Єрмак керує – так, так, Єрмак виконує доручення Зеленського. Тільки треба розуміти, що те, що говорить і озвучує Єрмак, – це те, про що думає, те, що говорить президент Зеленський. Не розділяйте ці речі. Бо, якщо взяти таких як Максим Ткаченко, народний депутат, Андрій Єрмак, ще цілий ряд осіб, які контактують з оточенням Путіна, то це виключно проросійське коло людей, які осідлали тему нібито завершення війни, як вони кажуть, яка для них існує як мем, тому що вони ніколи цією проблематикою не займалися, вони не розуміють технологій, вони навіть не усвідомлюють, що війна завершується або перемогою, або поразкою. Тому вони народили оцей мем “завершення війни” і з ним ідуть, причому вони не перебирають кроками, на які вони штовхають того ж самого Зеленського, починаючи від так званого розведення, відведення збройних сил, закінчуючи так званою формулою Штайнмаєра, яка ні в змісті, ні в своїй суті ніколи не пророблялася, а носить лише декларативний характер, який дозволяє Кремлю трактувати як завгодно її і весь час шпинити Київ у тому, що він щось не виконує, щось не робить і так далі. Більше того – далі штовхати Київ на зміни до Конституції, на прийняття нової редакції закону про особливий порядок місцевого самоврядування, а врешті-решт – штовхнули Україну на переговори з тими, хто визнаний терористами і терористичними організаціями. Тобто, насправді ситуація дуже неприємна, і тут необхідно думати про те, як стабілізувати ситуацію. При цьому, зверніть увагу – з процесу виключені Рада національної безпеки і оборони України, Міністерство закордонних справ України, Верховна Рада. Де закриті засідання? Де слухання цих питань?
Тобто, насправді сьогодні невелике коло людей, які не зовсім орієнтуються у самій проблемі, намагаються нав’язати Україні певну динаміку процесу, яка веде Україну до Кремля. Для Коломойського від фінансування полку “Азов” до заяви, що треба розвернутися в бік Кремля, посередині є бізнес, фінансовий інтерес. Невипадково він оцінює все цифрами і говорить про цифри. Так само і від Зеленського, і від нинішнього уряду особам, подібним Коломойському, потрібні гроші, потрібна вигода. Але те, що ця вигода, наробляється на крові, на мозолях, на сивинах, на скаженій праці і війні українського народу, – повірте, їх не цікавить це. І що мені найбільше болить – уже очевидно, що це не цікавить і самого Зеленського.
peredplata
