Рейтинг Зеленського може падати, але загроз його посаді в 2020-му експерти не бачать. На відміну від деяких членів уряду
Володимир Зеленський навряд чи знову розпустить Верховну Раду в 2020 році, натомість деякі члени уряду можуть втратити свої посади. Ситуація на Донбасі, скоріш за все, не зміниться суттєво протягом року, хоча залежить вона не тільки від дій президента Росії Володимира Путіна, а й від того, як швидко президент України Володимир Зеленський «попрощається з ілюзіями». Тарифи на газ навряд чи сильно зміняться, а на утримання будинків подекуди можуть і зрости. Радіо Свобода зібрало експертні прогнози щодо того, на що українцям чекати в новому році.
Політика
Що чекає на Зеленського, уряд і Верховну Раду?
Професор політології Києво-Могилянської академії, науковий директор фонду «Демократичні ініціативи» Олексій Гарань:
За новим законом, вибори мають відбуватися на пропорційній основі, а навіть на попередніх виборах партія «Слуга народу» набрала 43%, тобто в нинішніх умовах, думаю, буде менше. Вибори – це завжди непередбачувано. Тому що рейтинг влади об’єктивно падає в будь-якому випадку. Мені здається, навряд чи Зеленський буде ризикувати.
Йому вдається підтримувати свій рейтинг, в тому числі за рахунок популістських рішень, які ми бачимо й останнім часом.
Далі підтримувати цей рейтинг буде важко, тому що треба буде ухвалювати рішення в тому числі й непопулярні, наприклад, те, що стосується ринку землі.
Політолог Олег Саакян:
У 2020 році ми побачимо електоральне ядро Зеленського, яке вже під різними викликами, різними скандалами, через які проходить вся його команда, викристалізується. Тому й говорити про падіння рейтингу й можливі президентські дочасні вибори було б вкрай необачно.
Уряд є доволі компромісним у сьогоднішній його конструкції і, за всіма його ознаками, тимчасовим. Саме через це є ризики, що він може бути розпущений і змінений.
В разі серйозних проблем усередині парламенту, підконтрольності більшості президенту з одного боку, а з іншого – її дієздатності до роботи злагоджено, ми можемо стикнутися з тим, що розпускати Кабінет міністрів до дочасних парламентських виборів, які можуть відбутися за таким сценарієм, буде нераціонально. І тоді ми можемо побачити якраз дочасні парламентські вибори десь на кінець 2020 року, наприклад, восени, разом із частиною місцевих виборів.
У 2020 році буде викарбовуватися нова політична система України, яка прийде на зміну системі, що існувала в Україні впродовж декількох десятиліть і базувалася на протистоянні багатьох політичних сил. На зміну їй крокує система двох чи трьох політичних сил.
Політтехнологиня, партнерка компанії SIC Group Катерина Одарченко:
Розпуску Ради не буде. Дуже банальна причина: вони ж («Слуга народу» – ред.) тоді не матимуть монобільшості, подивіться на рейтинг. Вони не матимуть комітетів і міністрів. Тобто вони, по суті, не матимуть влади навіть близько в тому обсязі, як є. І по місцевих виборах: ОТГ показали, що оргструктури немає взагалі, я думаю, що деякі шанси провести фракцію залишаються по великих містах Півдня, але в цілому, якщо місцеві вибори проходять за планом, то там будуть мати шанси нові, місцеві політичні сили.
Рейтинг Зеленського буде поступово падати, а коли люди вже розуміють, що на місцевих виборах вони (центральна влада – ред.) не матимуть стільки підтримки, то й ключові донори, і лідери думок починають шукати інші для себе варіанти. Але якогось процесу імпічменту чи інших протестів – я зараз не бачу на те підстав.
Щодо змін в уряді: Негатив сприйняття команди як неефективної потрібно на когось скинути. Думаю, переформатування уряду, в тому числі, можливо, прем’єр-міністра буде кроком найменш болючим для Зеленського.
Заміна (міністра економіки Тимофія – ред.) Милованова, якого ніхто не знав і особливо не знає – це не допоможе. Це ж політичні правила: якщо ти шукаєш винного, це має бути хтось, хто на слуху. Відповідно, прем’єр-міністр.
Я думаю, що можуть залишитися люди не з команди Гончарука. Це (міністр внутрішніх справ Арсен – ред.) Аваков, відповідальний за діджитал-розвиток пан (Максим – ред.) Федоров.
Не замінять так само і (міністерку фінансів Юлію – ред.) Маркарову, тому що вона несе відповідальність за перемови з міжнародними партнерами. Тим паче, що вона не є медійною особою. Міністра освіти (Ганну Новосад – ред.) – замінять. Міністра охорони здоров’я (Зоряну Скалецьку – ред.) – не знаю, тому що, наскільки я кулуарно розумію, в неї є певний діалог із лобістськими структурами, вона на своїй позиції всіх умовно влаштовує. А суспільство поки що не має позиції ані за, ані проти. Тому якщо без особистих скандалів, вона так само може залишитися.
Чи чекати реальних реформ?
Олексій Гарань:
Якісь речі ж влада робить. Питання в тому, чи вона буде дослухатися до вимог експертного кола, громадянського суспільства. В питанні про землю ми бачимо, влада зараз трошки загальмувала, бо вона бачить виправдані протести, і цей закон не був ухвалений у турборежимі. Тому, якщо буде таке врахування, буде діалог, то це буде правильним.
Але в той же час я не очікую такої відкритості влади в майбутньому, тому що ми бачимо, як ухвалюються деякі рішення, які відбуваються призначення. Є політичні переслідування, справа Шеремета, я думаю, також дуже показова. Тому питання в тому, чи буде влада дотримуватися правового поля чи ні.
Олег Саакян:
У нас дуже перезріла реформа судової гілки влади, і цілком вірогідно, що Зеленський на це зможе піти, але в середньостроковій перспективі. Поки що, судячи з усього, він сконцентрований на проблемах сьогоднішнього дня, а не стратегічних, і, відповідно, питання правосуддя – занадто об’ємний і серйозний виклик для того, щоб його підняти з наскоку.
Це потребує виходу з турборежиму вже повністю всієї інфраструктури і всією владною командою. Тому це може відбутися десь у другій половині цього року, але точно не раніше.
Катерина Одарченко:
Реформи забезпечуються бюджетом. В нинішньому бюджеті не закладені певні радикальні зміни, реформа земельна дасть короткостроковий невеликий результат з точки зору вкладання коштів. Але моє особисте переконання, що це є неправильна річ з точки зору розвитку країни, тому я не можу її оцінити як позитивну.
А з приводу важливих соціальних питань – реформа пенсійної системи і системи медичного забезпечення й освіти – я просто не бачила радикально нових ідей. Тому ми не можемо зараз оцінити, припустимо, можливість фінансування вторинної медицини, яку презентувало профільне міністерство, тому що воно його не презентувало.
А масштабних вуличних протестів?
Олексій Гарань:
Масові виступи – 16% (стільки громадян очікують у своїх містах за результатами дослідження фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва). Особисто готові взяти участь у таких мітингах і демонстраціях теж 16%. Чи це багато, чи мало?
Очевидно, що таких людей є меншість, але для серйозних протестів достатньо й активної меншості.
Якісь протиправні акції влади можуть викликати масові протести. Умовно кажучи, якщо буде розвалюватися справа Шеремета, або буде лінія на дискредитацію ветеранів і військових, а аргументи влади виявляться провальними і будуть розсипатися в суді, таке можливо. Але я пов’язую також масові протести і з економічними провалами: питання земельної реформи, питання ФОПів. І, звичайно, можливі поступки Росії.
Олег Саакян:
Фактично, в нас до цих пір з одного боку кричать, що є партія війни і партія миру, а з іншого кричать, що є тільки партія перемоги та партія капітуляції, і таким чином ще більше роздирають світоглядний простір України щодо питання війни й миру. Тобто всі ті водорозділи, які ми в 2019 році спостерігали, на 2020 рік нікуди подітися не збираються і, скоріш за все, стануть за певних обставин фактором виходу людей на вулиці.
Якщо не буде участі третьої сторони, Росії не вдасться розхитати ситуацію в Україні, то сценарій внутрішньої справедливої ескалації ситуації до точки неповернення малоймовірний… Навіть вуличні акції далеко не завжди носять протестний чи революційний характер. Дуже часто вони є просто формою політичної участі. Від того, наскільки якісно Зеленському вдасться змобілізувати свій, третій порядок денний і людей під нього, буде залежати, наскільки влада буде нав’язувати свій порядок денний і вигравати увагу суспільства, чи наскільки вона буде реагувати на заданий їй інтелігенцією, політичними опонентами чи суспільством порядок денний.
Катерина Одарченко:
Єдине, що може викликати суттєві протести – це саме такі деталі, як зміни до Конституції України, припустимо, пов’язані з Мінським процесом. От тоді це може мати певні негативні наслідки.
А відсутність результату з точки зору прибутків країни від земельної реформи – цей ефект буде трошки згодом, тому що люди мають відмоделювати, як це взагалі буде виглядати, хто цю землю буде купувати і так далі, тому, думаю, протести будуть пов’язані винятково з зовнішньополітичним вектором розвитку країни, а саме напередодні наступної зустрічі «нормандської четвірки».
Демонстрації можуть бути пов’язані з абсолютно чіткими моментами, які будуть людей не задовольняти з точки зору змін до Конституції, амністії чи процесу проведення місцевих виборів. Тобто оцих трьох аспектів.
Війна
Як розвиватиметься ситуація на Донбасі?
Співдиректор програм зовнішньої політики та міжнародної безпеки Центру Разумкова Олексій Мельник:
Зміна особистостей у керівництві української держави, спроби якихось інновацій, як ми бачили, діалогу, «подивитися в очі», «поговорити віч-на-віч», на жаль, лише підтвердили наші висновки, що вони по суті не змінюють ситуації як із перебігом конфлікту, так і з перспективами його врегулювання.
Найбільш імовірно, що цей рік ми матимемо справу вже з таким до певної міри стабільним конфліктом низької інтенсивності, і наразі перспективи його врегулювання чи то в рамці «нормандського формату», чи якихось двосторонніх перемовин, чи введення миротворчої місії, дуже малоймовірні.
Військовий експерт Олег Жданов:
Можемо до кінця року отримати якийсь такий «гібридний стан миру» коли будуть поодинокі обстріли наших позицій. Тому що президент Зеленський узяв чіткий курс на «відбілювання» Російської Федерації і на те, що він усіляко своїми діями і промовами доводить усьому світу, що Донбас – це внутрішній конфлікт і Росія не сторона конфлікту.
Олег Жданов
Олег Жданов
Тому й відбувся обмін полоненими – Путін ніколи не робить нічого, коли не має в цьому інтересу, особливо, політичного. То він і погодився на обмін тому, що Україна поміняла українців на українців, і поміняла їх із Луганськом та Донецьком. Без участі Російської Федерації і без обміну громадян Росії на громадян України.
Волонтер і блогер Роман Донік:
В принципі, в тому стані, в якому ми перебуваємо, ми дуже залежні, скажімо, від кількох людей в Україні. Зараз, за великим рахунком, все буде залежати від того, що чи наб’є достатню кількість ґуль Зеленський.
Єдине, що може істотно вплинути на ситуацію – коли Зеленський попрощається зі своїми ілюзіями
Роман Донік
І зараз єдине, що може істотно вплинути на ситуацію – коли людина попрощається зі своїми ілюзіями.
Порошенко після трагічних подій (Іловайську та Дебальцева – ред.), в принципі, став більше на позицію русофоба, тому що інакше не виходить. Зеленський все ще заграє абсолютно з усіма.
Поки що я не бачу взагалі ніяких дій від людини – навіть не від людини, а саме від політичного лідера… Поки що це якась незрозуміла гра і бажання «осягнути неосяжне».
Чи є ризик загострення бойових дій протягом року?
Олексій Мельник:
Більшість експертів – я підтримую цю думку – сходяться в тому, що ймовірність масштабної ескалації і особливо масштабної агресії з боку Росії, подібно тому, що було влітку 2014 року, або ж під час дебальцевських подій, досить низька.
При цьому класика прогнозування чи стратегічного планування: навіть при низькій імовірності, якщо вона існує, хай буде один відсоток, наслідки будуть настільки критичними, що ігнорувати її неможливо. І військові, про це говорилося, розглядають подібні сценарії. Утримуються чи створюються певні оборонні можливості, щоб якщо не повністю відбити цю агресію, то, принаймні, мінімізувати її наслідки.
Є багато інших факторів чи індикаторів, за якими слід дуже пильно спостерігати. Це розвиток подій у самій Росії, те, що відбувається в Криму, потреба Росії посилити свої переговорні позиції напередодні наступного саміту «нормандської четвірки», якщо такий відбудеться. Тобто це цілий комплекс факторів, коли Росія може вдатися до цього випробуваного інструменту – погрози або ж реального застосування військової сили.
Олег Жданов:
При такій політиці президента Зеленського ніякого загострення бути не може.
Та й у Росії сьогодні не та політична ситуація, щоб йти на конфронтацію та загострення в Україні. Чому? Росія фактично програла Сирію і сьогодні намагається «влізти» в конфлікт у Лівії. Росія хоче впливати на ціни на енергоносії, у тому числі на вуглеводні – це нафта і газ. Тому вони шукають нові способи і зараз активно «втягуються» у війну в Лівії. Стан збройних сил Росії не набагато кращий за наш: і з чисельністю, з укомплектованістю особовим складом і з озброєнням великі проблеми, і саме головне, фінансові великі проблеми у Російської Федерації.
Та й партнери по «нормандському формату» не зрозуміють, якщо Росія буде «підвищувати градус», або проводити ескалацію на Сході України. Усі ж розуміють, хто і за чий рахунок воює.
Роман Донік:
Я думаю, нічого істотно змінюватися не буде. Дві причини: Росії потрібна точка дестабілізації в Україні, і другий момент – там близько 30-40 тисяч людей, які зі зброєю в руках воювали, воюють. Їм, за великим рахунком, немає куди діватися, повертатися нема куди.
Ці люди просто так нікуди не зникнуть. А пускати їх у міста на материкову частину України – це зробити те ж саме, тільки з усією країною. Тому я не думаю, що щось зміниться.
Чи готова українська армія до різних сценаріїв розвитку конфлікту?
Олексій Мельник:
Збройні сили досить успішно зараз справляються із тим завданням, яке перед ними стоїть: локалізація конфлікту, нейтралізація загроз тактичного рівня. При цьому, якщо розглядати не лише лінію зіткнення на Донбасі, то існує загроза також нападу з боку Азовського моря, Кримського перешийку. Якраз там – про це також неодноразово зазначалося – захист морських кордонів України, тут Україна ще наразі має досить слабкі можливості.
Йде плавне нарощування Військово-морських сил, вживаються якісь заходи берегової охорони, але ще раз скажу, якщо розглядати весь спектр загроз, можна сказати, що умовно Збройні сили здатні реагувати на ці загрози.
Олег Жданов:
Якщо казати про стан Збройних сил України – на жаль, я рахую, що вони «котяться» до стану 13-го року. Вони стагнують дуже сильно, і я не бачу військової реформи сьогодні, немає моделі збройних сил, яку ми збираємось будувати. Я бачив, у 2019-му році ми «поставили на паузу» майже всі програми, які проводились у Збройних силах України, особливо зі запровадження процедур НАТО.
Мотивація щодо укомплектованості особовим складом – вона взагалі відсутня в державі. І сьогодні у нас, я би сказав, дуже критичний стан укомплектованості частини підрозділів ЗСУ. У мене як у громадянина дуже велике питання: чи здатні вони ще виконувати завдання за призначенням у разі конфронтації, чи в разі збройної агресії від зовнішнього ворога?
Роман Донік:
Зараз там хтось говорить про реформування чогось, яке хоче здійснювати той же Хомчак. Але з комунікацією набагато гірше, ніж було раніше, тому військові просто не розуміють, що відбувається. Тобто воно наче й повинно доводитися до відома, але люди цього не знають і не розуміють.
У нас зараз політика генерального штабу змінилася – вони не висвітлюють цього і приховують, скажімо так. Це також проблема, бо вони створюють картинку світу, яка потрібна Зеленському.
Украинские артиллеристы у реактивной системы залпового огня 9П140 «Ураган»
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:
Чим відповість армія України, коли Росія атакуватиме? Військові прогнози-2020 (рос.)
Тобто в нас зараз дві реальності. Рано чи пізно Зеленському доведеться це визнавати, бо так же не буває. Але армія – армія готова. Тобто в нас, у принципі, нічого не змінилося. Я не можу сказати, що армія втратила боєздатність чи що вона деморалізована.
Є питання комфорту служби. Тому що всі звикли, що стан військової служби один, а зараз від них вимагають іншого. Зараз офіцери основним завданням ставлять збереження людей, які мають бойовий досвід. Тому що багато хто може на емоціях розривати контракти, не підписувати контракти.
Економіка
Чого боятися українській економіці в 2020-му?
Виконавчий директор Центру економічної стратегії Гліб Вишлінський:
Головне наступного року – це забезпечити збереження макроекономічної та фінансової стабільності в країні. Для цього потрібно забезпечити збереження нинішнього статусу-кво щодо «Приватбанку», зокрема, і таким чином створити умови для початку нової програми з МВФ, що буде важливим і для міжнародних інвесторів, які мають заходити в Україну. Це має бути основним джерелом прискорення економічного зростання в Україні.
Незалежність Нацбанку – це одна складова, а в даному випадку це скоріше політична підконтрольність і підконтрольність олігархам судів, які можуть приймати незаконні рішення, які призведуть до дестабілізації, зокрема, на фінансовому ринку та необхідності, можливо, повторної націоналізації «Приватбанку» з усіма негативними наслідками, до яких це може призвести.
Про вплив торговельної війни між США та Китаєм: думаю, найгірший момент протистояння США та Китаю вже пройдений, воно насправді вже негативно вплинуло на українську економіку, зокрема через падіння цін на продукцію металургії, що призвело до сильного падіння наприкінці року виробництва в металургійній галузі в Україні. Не думаю, що наступного року можемо очікувати на будь-яке повторення того, що було в світі 10 років тому, в 2008-2009 роках.
Підприємець та громадський діяч Валерій Пекар:
Найбільші виклики для економіки у 2020 році є поза межами економіки. Світовий економічний спад, за багатьма ознаками, неминучий, але, скоріше за все, почнеться лише наприкінці року, тож не встигне суттєво зачепити Україну. Так само не стануть проблемою великі виплати по державному боргу за умови підтримки МВФ, а з цим в основному вже владнали. Аналогічно, малоймовірні інші економічні негаразди. Економіка продовжить повільне зростання, тому що всі фактори прискорення, які будуть запущені цього року, спрацюють вже наступного, 2021-го.
Отже, найбільша можлива проблема для економіки у 2020 році – це політична дестабілізація, яка можлива у випадках напруженого громадянського протистояння через поступки Путіну у питаннях війни і миру або через активні атаки на волонтерсько-ветеранську спільноту чи політичну опозицію.
Основні ризики для української економіки в новому році – зниження попиту на зовнішніх ринках, уповільнення економічного зростання в країнах-основних торговельних партнерах України, особливо Євросоюзі. Є також ризик погіршення настроїв на фінансових ринках, що може призвести до подорожчання зовнішніх запозичень і проблем фінансування виплат за зовнішнім боргом. Як і раніше, існує невизначеність в отриманні фінансової допомоги від МВФ та інших міжнародних фінансових організацій, попри підписання попередньої угоди з МВФ на рівні персоналу.
Перелік рекомендацій МВФ з високою ймовірністю включає гарантії збереження «Приватбанку» у власності держави, незалежність НБУ, верховенство права і запуск ринку сільськогосподарських земель
Олександр Мартиненко
Продовження співпраці і підписання фінальної угоди з МВФ багато в чому залежатимуть від виконання першочергових рекомендацій фонду. Докладний перелік цих рекомендацій ще не опублікований, але з високою ймовірністю він включає гарантії збереження «Приватбанку» у власності держави, незалежність НБУ, верховенство права і запуск ринку сільськогосподарських земель. Ми вважаємо, що є висока ймовірність підписання фінальної угоди з МВФ в першому кварталі 2020 року.
Чого чекати від курсу гривні?
Гліб Вишлінський:
Гривня має всі можливості наступного року далі посилюватися, особливо якщо будуть суттєві іноземні інвестиції. Це ми спостерігали зокрема в країнах Центральної та Східної Європи в період, коли вони вступали до Європейського Союзу і залучали основну масу своїх інвестицій, які заклали умови для настільки швидкого зростання цих країн в останні 15-20 років.
Тому я думаю, що як мінімум це стабільність, як максимум – подальше посилення.
Валерій Пекар:
Гривня поступово зростатиме до позначки десь 27-28 гривень за долар станом на кінець року.
Стрибків не буде, якщо не повертати «Приватбанк» (колишньому акціонеру Ігорю – ред.) Коломойському.
Олександр Мартиненко (презентація даних ICU в грудні 2019 року):
Основне наше припущення полягає в тому, що протягом першого півріччя курс буде посилюватися. Знову ж таки це пов’язано з тим, що уряд активно залучатиме кошти інвесторів у гривневі цінні папери. Десь на кінець півріччя цей процес завершиться, за нашими припущеннями. Наскільки ми можемо вгадати, зараз судити важко. Але тим не менш, цьому процесу колись має прийти кінець.
На друге півріччя очікуємо, що процес піде в зворотньому напрямку. Немає підтримки від інвесторів, збільшується трохи торговий дефіцит. Усе це разом, за нашими припущеннями, має справити послаблювальний ефект на гривню, але в результаті цього гривня не повинна піти кудись у якісь великі значення. За підсумками року ми очікуємо, що це може бути діапазон 25-25,5 гривень за долар.
Зараз найнижча за 10 років ціна на газ, наприклад, і об’єктивно стає зрозуміло, що далі їй падати немає куди, тобто вона вже на дні ринку, серйозно вже не впаде, і буде йти просто переділ європейського ринку. Відповідно, об’єктивних способів падіння ціни на газ немає.
Економічно тарифи мають рости, але чи будуть – це винятково політичне питання, яке мені невідоме і, я думаю, самому Зеленському буде невідомо, як вони будуть вирішувати в прийдешньому (2020-му – ред.) році.
Та ж ситуація з електроенергією. «Центренерго» держава загнала в борги за рахунок, скажімо так, привілейованого становища Ігоря Валерійовича Коломойського. Уявимо собі, що це триватиме. Зрозуміло, що для того, аби не дотувати підприємство напряму з бюджету, тариф буде перекладений на споживачів.
У нашому випадку розвиток зеленої енергетики негативно впливає на тарифи. Справа в тому, що зелена енергетика здатна знизити тарифи, згладжуючи піки росту цін на невідновлювальні ресурси, але тільки після того, як зелена енергетика відбила свої інвестиції. А в нас поки вони не відбиті.
Святослав Павлюк, директор Асоціації «Енергоефективні міста України»:
Загалом усі комунальні послуги можна поділити умовно на дві частини. Одна – це утримання будинку, обслуговування утримання будинків, у котрих живуть люди, і друга – це енергетичні послуги, тобто електроенергія, газ і вода.
Наприклад, ніколи в наших кошторисах витрат на утримання будинків не закладався капітальний ремонт. 20 років ці гроші не закладалися. 2020 року при появі нових управителів ці гроші повинні б закладатися в кошторис і повинні акумулювати на ремонтні роботи в будинку.
Внески на утримання будинків будуть зростати. Вони будуть прозорішими, можуть бути зрозумілішими, це потребує окремої роботи, але в більшості будинків, де немає ОСББ, бо ОСББ вже ці речі враховує, вартість утримання буде зростати.
На загал ми маємо тенденцію на європейському ринку здешевлення газу і фактично наближення ринкової ціни газу до тієї зниженої ціни з покладанням спеціальних обов’язків на постачання для населення, яка була минулого року, тобто ціна на газ для населення зміниться дуже мало.
В електроенергії в Україні наростає досить складна ситуація. За рахунок того, що ми маємо суттєвий ріст відновлювальних джерел електроенергії, маємо суттєвий ріст сонячних електростанцій, які фактично дотувалися енергоринком, «атомкою» всі попередні роки. Зараз їхня кількість зросла до такої межі, що грошей з енергоринку не вистачає для того, щоб дотувати сонячні електростанції в тому обсязі, в якому вони розвивалися, особливо великі, останній рік-два. Тому єдиним рельним наслідком я бачу ймовірність того, що ціна електроенергії для населення теж зросте.
Промисловий тариф дотує населення і, з огляду на те, що промисловість більше не має цих грошей для дотування, тариф для населення буде рости. Я думаю, що він буде поступово, поступово, десь на 10-20% на рік зростати, і це процес неуникненний.
Провідний експерт енергетичних програм Центру Разумкова Максим Білявський:
Прогноз наступний: уряд все ж таки в першому півріччі 2020 року скоригує реформи і провадить конкурентні ринки, і це призведе до зниження цін на електроенергію, природний газ, приведення їх до ринкових індикативів.
Якщо говорити мовою цифр, за моїм прогнозом, на внутрішньому ринку природний газ буде коштувати приблизно 4-4,5 тисячі гривень за тисячу кубічних метрів. Середньозважена ціна на електроенергію в усіх сегментах ринку в Україні буде в 2020 році коштувати приблизно 1,6 гривні, ну і, власне, після цього має відбутися зменшення платіжок на тепло, тому що тепло на 80% залежить від вартості природного газу.
У 2020 році має відбутися трансформація, перехід від ручного регулювання, а, на жаль, сьогодні це є, з великою часткою політичного такого фактору впливу, на ринкове регулювання. Іншого механізму зменшити платіжки немає.
За умови виведення «Енергоатому» або часткового виведення обсягів генерації «Енергоатому» на ринок електроенергії в 2020 році вдасться досягти зрозумілої ринкової ціни на електроенергію, яка буде складати приблизно 1,6-1,55 гривні за кіловатт. Це середньозважена ціна в усіх сегментах ринку.
https://www.radiosvoboda.org/a/news-prohnozy-na-2020/30363759.html
peredplata
