В Україні стартували заходи з вшанування пам’яті жертв Голодомору – геноциду 1932–33 років. Їх розпочато конференцією «Голодомор у світлі політики масового винищення цивільних у ХХ столітті», де йшлося про злочини геноциду, вчинені минулого століття у різних країнах.
Згідно з визначенням ООН, геноцид – це фізичне знищення представників нації чи со-ціального класу, або ж їхня депортація в умовах, що неминуче призводять до смерті. У ХХ столітті науковці виокремили кілька десятків актів геноциду, які вплинули на подальший розвиток окремих держав та існування цілих народів. Наприклад, 1915 рік – винищення вірменів в Османській імперії; у роки Другої світової війни (1939–1945 роки) – Голокост, тобто винищення євреїв нацистами, а також геноцид ромів (циган).
Науковці вважають, що Голодомор українців у 1932–33 роках є не чим іншим, як актом геноциду.
Наука про Голодомор
Учасники нинішньої конференції згадали працю американського професора Роберта Конквеста «Жнива скорботи». У ній науковець писав, що конфіскація урожаю зерна та інших продуктів харчування у селян була спланована радянською владою і призвела у 1932–33 роках до масового убивства селян голодом. При цьому влада мала значні запаси зерна у резервах і здійснювала його експорт за кордон, наголошував Конквест.
Доцент Львівського національного університету Андрій Козицький заявив, що голодомор – «економічна операція» радянської влади проти українського селянства, яке не підтримало нової моделі господарювання (колективізації) і дотримувалось принципів, несумісних із соціалістичними принципами життя та господарювання. Голодомор не лише призвів до багато-мільйонних людських втрат, але й змінив свідомість та суспільну психологію українців.
В українців виник так званий поріг допустимого ризику. Як людина буде ставитись до влади, чи намагатиметься вона увійти до цієї влади? Бо ж вона бачила, що у голод вижили ті, хто допомагав у той чи інший спосіб радянському режиму. Друге питання – це ставлення до стратегії будівництва життя. Це те, що в Україні описують як принцип «аби не гірше», «аби не було війни». Це значною мірою теж є наслідком постгеноцидного синдрому, переконаний науковець.
Професор Національного університету імені Шевченка Володимир Сергійчук, котрий дослідив особливості Голодомору-геноциду в Україні й Казахстані, стверджує, що у казахських степах у 1930-і роки гинули саме українці. Ті казахи, які жили ближче до кордону Казахстану з Росією, узбецькими і киргизькими районами, взяли все своє майно (а це здебільшого худоба) і пішли туди, рятуючись від голоду. Українці цього зробити не змогли, вони працювали на землі й намагались врятуватись у самому Казахстані.
За даними казахських та російських архівів, у 1930-і роки в цій республіці від голоду загинули десятки тисяч українців. Володимир Сергійчук запропонував учасникам нинішньої конференції до листопада наступного року, коли світ відзначатиме 80-і роковини Голодомору, довести факт геноциду українців новими науковими дослідженнями.
Громадськість і влада про Голодомор
Відповідно до соціологічного опитування, проведеного в Україні 2010 року, понад 60 відсотків українців вважають Голодомор геноцидом.
Також 2010 року судовим розглядом завершилася кримінальна справа за фактом здійснення злочину геноциду. Суд визнав винними сімох вищих керівників СРСР та УСРР і констатував, що, за даними науково-демографічної експертизи, загальна кількість людських втрат від Голодомору становить 3 мільйони 941 тисячу осіб. Також за даними слідства було визначено, що втрати українців у частині ненароджених становлять 6 мільйонів 122 тисячі осіб.
Але в Україні влада закриває очі на встановлення па-м’ятників тим, хто організовував геноцид, дозволяє ганебні висловлювання, паплюження пам’яті жертв голодомору та не реагує, коли факт геноциду заперечується. Навіть самим президентом.
І якщо на Заході комуністичний режим, хоч і не всіма, але загалом засуджений як тоталітарний, то Україні так і не вдалося позбутись так званого «посттоталітарного синдрому». Його ознаками є героїзація тоталітарної ідеології та його апологетів, а відтак – відсутність неупередженого вивчення національної історії, фальшування та перекручення історичних фактів, тощо.
Україна донині не позбулась тоталітарного мислення, не провела політичної люстрації, не засудила офіційно злочинів, скоєних катами в Україні та над українцями. Результатом такої історичної амнезії є вкотре проходження до парламенту партії комуністів. Та й більшість новоспечених депутатів вийшли з комсомолів та комуністичної партноменклатури.
Окрім того, чинна влада оцінює Голодомор 32-33 років за російською системою суспільного міфотворення і вважає цю трагедію спільною для колишніх радянських народів, про що говорив 2010 року Президент Віктор Янукович на засіданні ОБСЄ. Тому, переконані науковці, хоч нині тоталітаризм не є офіційною, формальною ідеологією, та неформально він не викоренений.
Тим часом пересічні українці у соціальних мережах закликають зупинити наступ тоталітаризму і нагадують про відзначення 24 листопада Дня пам’яті жертв Голодомору 1932-33 років.
Запали свічку пам’яті 24 листопада о 16.00.
Підготовлено за матеріалами Богдани Костюк
(«Радіо Свобода»)
peredplata
