Якщо вже на тридцятому році незалежності українці опинилися на становищі національної меншини у своєму рідному місті, запропонував сьогодні під руїнами пам’ятника Сидору Воробкевичу, взяти приклад з німців.
За аналогічних обставин – після демонтажу пам’ятника німецькому поетові-романтику Фрідріху Шиллеру, встановленого перед міським театром у Чернівцях ще 1907 року, який нові румунські господарі краю перемістили до Німецького народного дому, німецька меншина влаштувала похоронну ходу за катафалком, яким перевозили мармурову скульптуру. Очевидно, що і нинішня українська меншина Чернівців має вчинити так само.
Видно таки не даремно Юрій Андрухович під час одного з Меридіанів назвав Чернівці румунським, а не українським містом.
Навіть ті, кого ми за інерцією називаємо окупантами, не викинули на смітник, як нинішня влада Воробкевича, а передали до крайового музею мармурову статую з колишнього пам’ятника Австрії.
До музею також передавався бюст цісаревої Єлизавети, встановлений 1911 року перед палацом Буковинської крайової управи.
Якщо вже українським будителям немає місця у центрі рідного міста, то давайте бодай цивілізовано попрощаємося з рештками витвору скульптора Лисаківського.
Юрій Чорней
Фото Суспільне Буковина.
peredplata
