ЧЕРЕМШИНА
Знов зозулі голос чути в лісі,
Ластівки гніздечко звили в стрісі.
А вівчар жене отару плаєм,
Тьохнув пісню соловей за гаєм.
Приспів:
Всюди буйно квітне черемшина,
Мов до шлюбу, вбралася калина.
Вівчаря в садочку, в тихому куточку,
Жде дівчина, жде.
Йшла вона в садок повз осокори,
Задивилась на високі гори.
Де з беріз спадають вранці роси,
Цвіт калини приколола в коси.
Ось і вівці – вечір біля броду,
З Черемоша п’ють холодну воду.
У садочку вівчаря стрічає
Дівчинонька, що його кохає.
«Це пісня моєї душі. Я її завжди співав з таким задоволенням, з такою любов’ю…» – казав про «Черемшину» видатний український оперний співак, народний артист України Дмитро Гнатюк. Саме він дав крила пісні, яка звучала і звучить у цілому світі. «Черемшина» – своєрідна візитівка Буковини, яку ми любимо, якою гордимося. Скільки неперевершених митців народилося на цій благодатній землі! І серед них уродженець славних Вашківців, талановитий поет-пісняр Микола Юрійчук, автор слів всесвітньо відомої “Черемшини”.
Вчора, першого вересня, йому мало би виповнитися 84… І на свій день народження у рідний Долішній Кут Вашківців він прийшов… Зупинився біля старої смереки і молодечим поглядом задивився у майбутнє, для якого писав з вірою і впевненістю, що творчість його незгасне.
Однак при житті обставини складалися геть по – іншому. Будучи важко хворим і прикутим до ліжка, Микола Якович, незадовго до смерті, розчарувавшись у всьому, спалив свої рукописи, а це – понад сто віршів, які ніколи ніде не друкувалися. Дуже шкода, що так… Все ж ті пісні, слова до яких виношував у власному серці і до яких писав музику його побратим, композитор Василь Михайлюк, ніколи нікому уже не спалити, бо в них – вічна душа українська.
– Микола Юрійчук разом з Василем Михайлюком прославили наші Вашківці. І ми з вами маємо пам’ятати їх, розповідати дітям і внукам про творчість земляків, – сказав міський голова Микола Перч. Він подякував меценату Михайлові Гарасу, який за власні кошти увіковічнив пам’ять поету-пісняру.
Сам Михайло Іванович Гарас скромно розповів:
– Микола Якович Юрійчук, хоч трохи і старшим був за мене, все ж ми не раз спілкувалися, до всього жили недалеко. Пригадую, як «Черемшину» виконував хор місцевого будинку культури, де співала моя мама Єлизавета Михайлівна. Яке то було звучання! Виростав я серед талановитих. Займався у гуртку малювання, керівником якого був художник-орнаменталіст Георгій Гарас. Після школи я поступив до Вижницького художнього училища на відділ художньої обробки дерева, потім – армійські будні, робота і повернувся до Вашківців. Працював на сувенірній фабриці, а коли все розвалилося, почав займатися підприємницькою діяльністю. Знаєте, гроші – це ще не все, їх з собою не забереш… І тому стараюся до всього долучатися: у церквах треба двері замінити – замінимо, підлогу у дитсадочку – зробимо, зберегти лікарню у місті – збережемо. Хочеться для людей щось зробити і після себе залишити. Звертаюся і до підприємців, які не відмовляють.
Своїм задумом про погруддя Миколі Юрійчуку поділився з колишніми однокурсниками. Вони порадили гарного майстра, скульптора Володимира Римара. І як бачите, два місяці роботи і Микола Якович ніби живий. Таким залишиться на віки. Переконаний, що імена Миколи Юрійчука і Василя Михайлюка ніколи не зітруться на сторінках історії мистецького життя нашого краю.
Користуючись нагодою, щиро дякую Володимиру Римару, а також Миколі Вітровському, Петру Мойсюку, своєму зятю Анатолію Андрущуку, які допомагали при встановленні погруддя-пам’ятника.
До присутніх звернувся настоятель церкви Святої Покрови ПЦУ о. Вадим Ларіон:
– Нам треба пам’ятати поетів, композиторів, які не лише уміли бачити природу, красу землі, а мали мудрість складати усе побачене на аркуш. Хочеться, щоб і молоде покоління отримало Божу премудрість і проявляло свої таланти.
Отець Вадим здійснив чин освячення пам’ятника.
З квітами до батька і дідуся свого прийшли діти Миколи Юрійчука – донька Оксана і син Юрій, онуки і родичі. Юрій Миколайович подякував небайдужим, всім тим, хто долучився до гарної справи, а особливо п. Михайлові Гарасу.
Звучала «Черемшина» у виконанні Ангеліни Васкевич, другокурсниці Вашківецького медичного фахового коледжу, яку підхопили люди. Разом зі своїм керівником, Іваном Хачманом, дарували чарівні мелодії учасники духового оркестру КЗ «Центру традиційної культури». Директорка даного Центру пані Любов Хачман не просто вела дійство, а була щирою оповідачкою життєвої і творчої біографій Миколи Юрійчука, якому вдалося на віки возвеличити Буковину і рідні Вашківці, у пісенному невмирущому слові.
Анна ГУДИМА.
peredplata
