Він загинув за Україну: пам’яті героя АТО Андрія Василишина

Сьогодні минає п’ять років з того сумного дня, коли 20 липня 2014 року загинув на війні Андрій Василишин.

Він народився 27 липня 1984 р. у с. Дорошівці Заставнівського району Чернівецької області. У 2001 році закінчив середню школу. До війни він працював в охоронному агентстві “Тигр” у Чернівцях. Був високопрофесійним спеціалістом з охоронної діяльності, досконало володів прийомами рукопашного бою, пройшов тактико-спеціальну та альпіністську підготовки, влучно стріляв з різних видів зброї.

 

Андрій загинув під час виконання бойового завдання в районі с. Георгіївка Луганської області. Їхня група забезпечувала проходження колони української військової техніки в Луганському аеропорту.

Групою командував герой України майор Петраківський. Рухаючись двома Уралами, дві групи спецназу доїхали до лісосмуги, залишивши там групу прикриття на одному з Уралів, інша ж група, під керівництвом Петраківського, рушила вперед. Після дорозвідки місцевості трьома спецназівцями Петраківський прийняв рішення на просування далі, вглиб позиції противника. Проїхавши кількасот метрів по машині вдарили з РПГ, але обидва постріли були невлучними й командиром групи було прийнято рішення йти на прорив. По машині відкрили вогонь із засідки, але завдяки злагодженим діям групи ворог був знищений.

Машину повністю прошило кулями, з’явились перші поранені. Й тут ворог застосував провірену боями подвійну засідку й відкрив вогонь через декілька десятків метрів з протилежного боку. Бій продовжився з новою силою. Пораненим впав кулеметник групи. Смертельне поранення в шию отримав і Андрій Василишин. Під прикриттям бойових товаришів Андрію надавали першу медичну допомогу, однак через декілька хвилин він помер…

Він загинув за Україну: пам’яті героя АТО Андрія Василишина

Група шквальним вогнем погасила засідку й, рухаючись в тил противника, виїхала на ворожий блокпост. Найманці не чекали появи спецназівців в себе під боком. Вони бігали босі, хапаючи на ходу зброю, намагалися чинити опір, але були впритул “скошені точним вогнем” групи.

Відхід прикривали з підствольних гранатометів, не даючи підняти голову тим, хто вцілів. Вискочивши на польову дорогу продірявлений Урал зупинився і група зайняла кругову оборону. Неподалік, метрів через двісті, проходила лісосмуга. Ворог обходив, намагаючись знищити оточену групу. Командир групи Петраківський намагався викликати підтримку артилерії. Під час бою він помітив, що в одного із бійців, який був біля нього, вибуховою хвилею зірвало каску.

Після побаченого він зняв свою каску й віддав її бійцю. Вогнем з міномета вороги почали обстрілювати оточених бійців. Одна з змін влучила по кабіні Уралу, в кузові якого лежав загиблий Андрій. Уламками машини була поранена більша частина групи. Двоє бійців були дуже важкими, а також уламком був поранений в голову і майор Петраківський.

Від палаючого Уралу зайнялося поле з пшеницею. Бійцями було прийнято рішення під прикриттям димової завіси з палаючого поля перенести поранених й вбитого на сусідню лісосмугу з пристріляних ворогом позицій. Один із бійців взяв кулемет із боєкомплектом до нього, ще один боєць прикривав його. Вдвох вони перебігли в сусідню лісосмугу й зайняли там позицію. Всі, хто міг пересуватися, брали поранених товаришів, яким була надана перша медична допомога, й переносили їх в сусідню лісосмугу. Андрія декілька разів намагались зняти з палаючого Уралу, але ворог не давав підійти до машини.

Весь час поранений Петраківський тримав зв’язок з командиром полку, хоча ніхто з групи не міг уявити, що в це пекло відправлять підмогу для евакуації групи. Один із поранених, Павло Ільчук, був майже присмерті. Йому зробили декілька уколів сильного знеболюючого.

Тримаючи оборону в “зеленці” бійці не полишали спроб дістати загиблого Андрія. В цей час на горизонті з’явився БТР і Урал, збоку полем рухався ще один автомобіль. Це була група евакуації, яку відправив командир полку. Вогнем з БТР і машин під постійним вогнем артилерії дві групи спецназу прорвалися через кільце ворога. За декілька хвилин загиблого Андрія зняли з Уралу, на якому вже рвався боєкомплект й погрузили в машини поранених бійців, які не могли пересуватись самі. Також евакуювали всю пошматовану кулями й уламками групу.

Бій тривав близько п’яти годин. У кожного з бійців залишилося по декілька магазинів. Дорога назад супроводжувалась вогнем.

Після прибуття в табір від отриманих важких поранень помер Павло. Петраківський в госпіталі впав у кому, в якій провів більше року. До цього часу ведуться перевірки щодо лікарської помилки. Батько Петраківського виклав на продаж Золоту Зірку Героя України для того, щоб вилікувати пораненого сина.

Багато бійців отримали важкі поранення. До Чернівців живим не повернувся лише Андрій Василишин.

Він загинув за Україну: пам’яті героя АТО Андрія Василишина

Прощання з Андрієм відбулося 23 липня на базі підрозділу швидкого реагування “Тигр”, поховали його на місцевому кладовищі у рідному селі Дорошівцях.
Цієї суботи, 20 липня 2019 року, побратими та працівники підрозділу “Тигр”знову прийдуть на могилу Андрія Василишина для вшанування пам’яті про Героя України, який заплатив за наше з Вами щасливе майбутнє ціною власного життя…

ВІЧНА СЛАВА ГЕРОЯМ!