ІНФОРМАЦІЙНА ВІЙНА РФ ПРОТИ УКРАЇНИ

З моменту розпаду СССР Москва почала готуватися до відродження своєї влади на всьому просторі, що раніше був цією великою державою.  Особливе місце в її планах належало Україні, адже без неї ніякої “державної величі” реанімувати неможливо. Повернення України під свою владу планували різними методами, серед яких значну увагу приділяли повному контролю над українським інформаційним простором. Якщо у мізки простих українців вдалось би запровадити ідею безальтернативності їхнього спільного життя з росіянами в одній державі, то стратегічна мета Кремля ставала легкодосяжною.

З чого все починалося?

Впродовж всієї своєї своєї історії КГБ (як і його попередники – МГБ, НКВД, ОГПУ) вела активну боротьбу проти “українського буржуазного націоналізму”. І раптом у 1991 р. з’ясувалася повна неефективність цієї боротьби: мрія українських націоналістів про власну незалежну державу почала збуватися. В нових умовах Кремль і Лубянка вже не могли використовувати величезний чекістський апарат для репресій проти прибічників самостійної України, їм треба було шукати щось інше, але дієве. І тут курс було взято на постійну дискредитацію всього, що пов’язано з окремішністю України.

Щоб викликати несприйняття якогось явища, пропаганда широко використовує негативні стереотипи. Після проголошення незалежності України кремлівська пропаганда негайно запровадила такий стереотип, постійно повторюючи штучне слівце “нєзалєжность” замість літературного російського “незавісімость”. Носіям російської мови здається, що це слівце походить від слова “лежати” – а великодержавні шовіністи якраз би хотіли бачити підкорену Україну, яка лежить під ногами “великої Росії”.

Неабияке роздратування у них викликали свідомі українці, які чітко знали, що повністю самореалізуватися можуть тільки у власній незалежній державі. Для їхньої компроментації російські пропагандисти вигадали ще одне штучне слівце, пародіюючи український оригінал – “свідоміти”. Намагання висміювати явище, проти якого спрямована пропаганда – традиційний метод впливу на підсвідомість тих, на кого вона спрямована. Коли маніпулятори намагаються контролювати поведінку людини, то насамперед звертаються до її емоцій. Коли вдасться зачеіпити за живе, то реакція може бути такою, яку бажали ті, хто здійснює інформаційний вплив.

Від початку існування незалежної України з боку Москви не припинялись територіальні претензії до неї, правда, спочатку добре замасковані. Росіянам постійно втовкмачували, що Крим “був і повинен бути російським”, що Україні він дістався тому, що цей півострів їй подарував “п’яний Хрущов”. Переконували громадян РФ і в тому, що на Сході й Півдні України мешкають  здебільшого “росіяни”, відтак і Росія має права на ці території. Історики підкреслювали, що ці землі “звільнили російські солдати від “турецько-татарських поневолювачів”, а більшовики “подарували їх Україні”. Кремлівська пропаганда стверджувала, що Україна ніколи не була незалежною державою, а ідею самостійності їй підкинули “вороги Росії – Ватикан, Польща і Австрія”. Історія взагалі мала важливе значення для російських пропагандистів.

Історичні аспекти інформаційної війни

У 2000 році президентом РФ став Владімір Путін, який невдовзі почав одверто проповідувати імперські ідеї. Тиск на Україну посилився. Нашу країну випробували на міцність під час інциденту навколо острова Тузла, коли Росія  спробувала поставити під свій контроль Керченську протоку, грубо порушивши суверенітет нашої держави. У провокації були задіяні сучасні кубанські козаки, яких українці вважають прямими нащадками запорожців. Намагання спекулювати на історичній пам’яті характерне для ініціаторів інформаційної війни. З одного боку, вони намагаються представити все добре, що було в українській історії, як наслідок “братерської допомоги російського народу” і “спільних дій українців та росіян”. А з іншого – всіляко дискредитують борців за волю України і роздмухують суперечності, які в історії існували у сусідів України з нашим народом.

Ще за часів СССР пропаганда виховувала ненависть до “петлюрівців” і “бандерівців”, яких подавала як “бандитів, погромників, убивць мирних людей”. Якщо  вірити пропагандистам, то ОУН і УПА існували лише для того, щоб вбивати вчительок, які приїхали на Захід України з Наддніпрянщини, і щоб знищувати піонерів і комсомольців та селян, які записалися до колгоспу. Спецбоївки НКВД, переодягнені у форму українських повстанців, цілеспрямовано вбивали мирних людей, аби свої злочини списати на борців за волю України і позбавити їх підтримки українських селян.

В умовах сучасної інформаційної війни  проти України Кремль чимало зусиль докладає, щоб посварити нашу державу з її західними сусідами, які підтримують нашу справедливу боротьбу проти російського агресора. Насамперед. йдеться про Польщу. Козирна карта Москви тут – “Волинська різанина 1943 року”, кривавий конфлікт між українцями і поляками, у якому звинувачують лише українську сторону. А виглядає так, що сам конфлікт був запланований на Лубянці й спровокований чекістами з метою зіштовхнути між собою УПА і АК – котрі навпаки могли би спільно боротися і проти Гітлера, і проти Сталіна.

Нині Москва намагається спокусити крайні політичні сили сусідніх з Україною держав взяти участь у розшматуванні української території. Устами одіозного політика Жиріновського запропонували Польщі – Галичину, Угорщині – Закарпаття, Румунії – Чернівецьку і частину Одеської області. Тобто ті території, які колись були у складі цих держав, посилаючись при цьому на “історичне право”. Про використання історичного чинника в інформаційній війні можна говорити багато, але нас насамперед цікавить загострення інформаційного протистояня на тлі останніх виборів в Україні.

Чи програла Україна інформаційну війну Росії?

Зміна влади в нашій державі після президентських виборів 2019 р. викликала різні почуття у багатьох громадян України. Активізація проросійських сил поставила питання руба: невже ми програли інформаційну війну противникові? Остаточні висновки робити поки що передчасно, але небезпечні симптоми вже видно неозброєним оком. Промосковські настрої в українському суспільстві виявилися сильними, і вони проявляються раз за разом. За російським зразком, 9 травня у низці міст України відбулися маніфестації так званого “безсмертного полку”, що у Києві проходили під російською символікою. Путінський режим використовує технологію “безсмертного полку” для того, щоб згуртовувати навколо себе не лише громадян РФ, але й інших держав, які існують на території колишнього СССР. Тому цей захід намагаються там забороняти, замінюючи іншими, як це зробили в Білорусі чи Казахстані.

До речі, ідея “безсмертного полку” виявилася поцупленою у німців. Після франко-пруської війни 1870-1871 рр. пруські ветерани тієї війни раз на рік проводили так званий “День Вердену”. На нього приходили з портретами своїх побратимів, що загинули у боях або померли вже у післявоєнний період. Як годиться в Росії – вкрадуть чужу ідею, а потім видають її за свою.

На інформаційну війну Москва витрачає мільярди доларів, вона має розвинений апарат пропагандистів, до послуг яких – телеканали, друкована преса, соцільні мережі. РФ створила інформаційні війська, які діють під командою єдиного штабу, мають чітко розроблену стратегію і використовують різноманітну тактику. У цій війні дозволена будь-яка брехня, причому, одну швидко заміняють іншою, щоб публіка не встигла розібратися, де правда, а де брехня. Є дуже багато людей, які лише повторюють, що почули, навіть не намагаючись перевірити отриману інформацію. Саме у цьому середовищі й перемагають російські спеціалісти з інформаційної війни.

Їхнє головне завдання на президентських виборах 2019 р. було скинути Петра Порошенка, який не збирався капітулювати перед Москвою. І це вдалося. Його дискредитували з усіх боків, обзиваючи “баригою” і звинувачуючи у наживі на війні й пограбуванні простих українців. Запускали різномантіні фейки, наприклад, про “алкоголізм Порошенка”, про “геноцид пенсіонерів Порошенком і Гройсманом” тощо. Телеканалам, що належать олігархам, заборонено було подавати позитивну інформацію про стан справ в Україні, навпаки, вони постійно повинні були розповідати, як все погано і безнадійно. Мовляв, “Україна – держава, що не відбулася”. Ця інформація накладалася на зневіру простих українців у несправджені ідеали Майдану, і результат вже видний.

Але є тут і сторона, прихована від поверхового погляду. В Україні росіяни випробували весь свій арсенал інформаційної війни, і Захід побачив всю небезпеку  того, що може зробити Кремль, якщо вчасно йому не чинити опір. Тому наша держава отримує з боку США все більше допомоги. Для України дуже важливим є те, що американці починають розглядати нас як свого військового союзника № 1 поза рамками НАТО. До нас починає надходити летальна зброя з Америки, яка зміцнює українську оборону. А західні європейці активізують зусилля з пошуку шляхів припинення війни на Донбасі   на умовах виведення звідти російських військ і припинення підтримки Москвою маріонеткових режимів ДНР/ЛНР. Відтак говорити про цілковиту перемогу Росії в інформаційній війні ще не варто.