ПРОТИ РЕВАНШУ І КАПІТУЛЯЦІЇ

В Україні продовжується карантин у зв’язку з епідемією коронавірусу COVID-19. Одним із карантинних заходів є заборона великого скупчення людей, щоб не відбувалося їхнього масового інфікування. У публічних місцях люди повинні перебувати в масках і тримати дистанцію один від одного не менше, ніж 1,5 м. Відтак проведення масових заходів без дотримання таких карантинних обмежень вважається порушенням і може бути покараним в адміністративному порядку. Але у окремих регіонах нашої держави карантин послаблений у зв’язку із зменшенням захворюваності. В нових умовах починають відроджуватися і звичні маніфестації протесту, яких не було впродовж останніх двох місяців.

 

Чому люди вийшли на акції протесту?

Минулих вихідних у низці міст України відбулися масові мітинги і маніфестації, учасники яких протестували проти реваншу старих політичних сил і спроб певних представників влади капітулювати перед Росією. Організаторами виступів були різні політичні сили, учасники цих акцій виходили як зі своєю партійною символікою, так і з державними та червоно-чорними прапорами. Традиційним місцем народних виступів у столиці України є Майдан Незалежності, саме туди рушила колона маніфестантів під звуки повстанських пісень і бойових маршів. Люди намагалися тримати дистанцію, багато з них було у медичних масках чи респіраторах. Організатори розуміли, що будь-яке серйозне порушення карантинних правил негайно буде використано правоохоронцями для заборони самого заходу.

 

В умовах карантину влада певний час перебувуала у “зоні комфорту” – масштабних виступів проти неї не відбувалося. Цим і користувалися ті, хто поставив перед собою мету ліквідувати всі досягнення Революції Гідності й повернути країну в часи Януковича. На волю вийшли засуджені раніше за антидержавницьку діяльність старі номенклатурники на зразок Єфремова. З-під варти випустили і “беркутівців”, які стріляли в маніфестантів на Майдані, чим спровокували силове протистояння, розмах котрого примусив Януковича втекти до Росії. Після його втечі до влади  прийшла команда, орієнтована на Захід, а не на Москву. З 2014 до 2019 рр. вона змогла укласти асоціацію з ЄС, добитися безвізу для українців, завдяки її зусиллям Православна Церква України повноправно увійшла до числа церков, канонічно визнаних Вселенським патріархом.

 

Проте з владою олігархів новим правителям країни покінчити не вдалося. Не сталося й очікуваного підвищення життєвого рівня переважної більшості українців. Бойові дії на Донбасі продовжилися, Росія не збирається відмовлятися від своїх планів поставити Україну під свій повний контроль. Україна продовжує входити до числа найбільш корумпованих держав світу, що заважає їй успішно розвиватися, але примушує більшість населення жити в бідності й не мати перспектив покращення свого становища. Все це викликає невдоволення багатьох громадян й їхню зневіру у можливість кращого життя під владою тих політиків, які впродовж трьох десятиліть примушують країну тупцювати на місці, набиваючи у той же час власні кишені.

 

Уважно проаналізувавши п такі суспільні настрої, правлячий олігархат провів блискучу операцію, яку політологи вже охрестили як “електоральний переворот 2019 року”. Мільйони виборців віддали свої голоси за телевізійний персонаж – “народного президента Голобородька”. Цю роль зіграв у популярному телесеріалі актор-комік Володимир Зеленський. Зневірені громадяни голосували за власні ілюзії, сподіваючись реалізувати цим закладену олігархічним телебаченням в їхні мізки казку про швидке вирішення болючих соціально-економічних та політичних питань “хлопцем з народу” та його командою “нових облич”. Але сталося те, що і повинно було статися.

 

На важливі державні посади прийшли люди без будь-якого політичного досвіду й навіть без уяви про те, що таке справжня політика, а не жарти про неї. Звичайно, вони відразу почали робити грубі помилки, розвалюючи все добре, що встигли зробити їхні попередники. Невдовзі “нові обличчя” зрозуміли, що в галузі державного управління вони нічого не петрають, тому гарячково почали шукати, хто ж їм допоможе розібратися у незнайомій справі. А такими виявилися представники старої команди, відсторонені від влади у 2014 році. Так, Портнов, придворний юрист Януковича, повернувся в Україну і став важливою фігурою в оточенні Зеленського. Він намагається покарати керівників і учасників подій на Майдані 2013-2014 рр., з його допомогою почалися переслідування добровольців і волонтерів, учасників АТО. На різних посадах знову можна побачити осіб, що робили успішну кар’єру за часів Януковича. Старі сили намагаються взяти реванш за поразку в 2014 році й повернути Україну на російську орбіту. Проти них і протестують українці, які не хочуть скотитися у минуле.

 

“Русскій мір” не пройде!

За часів Порошенка було висунуто гасло: “Армія, віра, мова!”. Саме на цих напрямкам старі сили й намагаються перехопити ініціативу і повернути все на старі рейки. У війську зростає невдоволення тим, що наші частини на Донбасі відводять, а противник натомість займає ті території, звідки вони відійшли, замість відведення своїх військ. Погіршується постачання українських військовиків – від харчування до забезпечення боєприпасами. Патріотично налаштованих офіцерів відсувають на задній план, а замість них висуваються ті, хто нічим особливим себе не проявив, крім особистої відданості вищому начальству. Все більше військовослужбовців з бойовим досвідом відмовляється подовжувати контракти на службу в армії й повертаються до цивільного життя. 

 

З вірою ситуація не краща. Окремі представники вищої влади не приховують своїх симпатій до Московського патріархату, а саме він є ефективною ідейною зброєю в руках путінського режиму. На жаль, священики цієї конфесії демонстративно ігнорують карантинні заходи, що веде до розповсюдження захворюваності на коронавірус серед їхніх прихожан і навіть самих священиків і монахів. Нерідко в цих церквах відмовляються відспівувати українських воїнів, загиблих на Донбасі, буває, що й українську мову свідомо не використовують у богослужінні. 

 

А старі політичні сили, орієнтовані на Москву, останнім часом намагаються переглянути закон про державну мову, щоб забезпечити російській мові особливий статус в Україні. Влада свідомо відмовилася від підтримки книговидання українською мовою, розвитку саме українського кіно, справа йде до поступової заміни української мови російською в передачах радіо і телебачення. Вже точаться розмови про вилучення курсу української літератури зі шкільних програм…

 

Прибічники “русского міра” розраховують на те, що більшості українців байдуже, “якою мовою розмовляти” і до якої церкви ходити. Якщо вже 73 % виборців, які прийшли на виборчі дільниці у другому турі президентських виборів 2019 р., віддали свої голоси Зеленському, то буцімто вони і підтримуватимуть все, що робитиме його влада. Але немає нічого менш тривкого, ніж народні симпатії. Сьогодні натовп прославляє правителя, а вже завтра  проклинає його. Середнячок – звичайна людина – оцінює політика за головним критерієм: чи мені при ньому стало жити краще, чи гірше. А жити краще за влади Зеленського стало лише наближеним до президента членам його команди, іншим же так не поталанило.

 

Пандемія COVID-19 призвела до кризових явищ в економіці багатьох країн світу. Відтак почав знижуватися і життєвий рівень мільйонів людей. Цей процес з особливою силою проявився в Україні, де доходи більшості населення найнижчі в Європі. Держава до того ж не надала гідної допомоги нужденним у той момент, коли ті залишилися майже без засобів існування. А зростання злиднів веде до накопичення негативних емоцій, які можуть бути скеровані на керівництво. Правда, влада має змогу переадресувати цей негатив на своїх противників. Портнов вже закликав переслідувати учасників недільних акцій протесту, звинувативши їх у різних гріхах. У коментарях до останніх подій провладні журналісти підкреслюють, що на акції виходили лише “радикальні елементи”, які не представляють волі більшості населення. Правда, так само діяли і пропагандисти часів Януковича, але ефективність їхніх дій виявилася нульовою.

 

Ситуація в країні досить непроста. Нею намагатимуться скористатися різні політичні сили як всередині України, так і за її межами. Москва нав’язуватиме нам свій “русскій мір”, вона буде спиратися на власну агентуру і тих, хто мріє про повернення у давно минулі  часи СССР. Але Росія нині має багато своїх проблем й її привабливість навіть в очах найбільш переконаних “совків” зростати не може. Нічого нового і привабливого вона запропонувати не може навіть своїм громадянам, а що вже казати про українців. Рух протесту проти повернення у минуле наростатиме, і цей процес спинити неможливо. Його можна трохи загальмувати, але ненадовго – він знову вибухне, ще й з більшою силою. Іти треба вперед, а задкують хай лише раки – доки цілковито не почервоніють!

Ігор Буркут, політолог

 

Новини Партнерів