У Російській Федерації завершилося голосування з приводу внесення змін до конституції, російські статистики намалювали бажані 78% підтримки Путіна, і Москва з новою силою взялася тиснути на сусідів. На кордоні з Україною концентруються значні військові сили, і новий командуючий ВМС України адмірал Неїжпапа попередив: ворог може вдарити на Херсонщині, щоб пробити собі сухопутний шлях до Криму. А політичні оглядачі звернули увагу на те, що росіяни демонстративно підсилили охорону Кримського мосту – мовляв, є загроза терористичного акту. Негайно висунули гіпотезу про те, що Путін збирається підняти свій підупалий рейтинг традиційним для себе методом – черговою військовою авантюрою. А вибух на мосту можна використати як привід для початку такої авантюри, як у 2000 році підриви житлових будинків у Москві стали приводом для початку другої Чеченської війни.
Правда, військові фахівці вважають, що для відкритого удару по Україні Путін не має достатніх коштів – війна є справою дуже затратною, а падіння світових цін на енергоносії негативно позначилося на російському бюджеті. Тому слід сподіватися, що Москва намагатиметься поставити Україну на коліна не прямим військовим ударом, а проведенням цілої серії спецоперацій у звичайному чекістському стилі. Російські ЗМІ вже розгортають пропагандистську кампанію, спрямовану на чергову дискредитацію Порошенка і Турчинова, потрібну для паралічу політичної опозиції в українському парламенті. Саме опозиція найбільше заважає проросійським силам у сучасній Україні виконувати всі забаганки Кремля. А прибічникам “русского міра” необхідно позбавити українців їхньої мови, культури, історії, завдати удару по українській церкві, послабити Збройні Сили України… І в цьому напрямку чимало робиться тими, хто бажає повернути Україну в московську орбіту.
Нові можливості для активізації агресивної політики Кремля відкривають зміни в конституцію РФ, внесені декілька днів тому. Згідно з ними Путін отримав практично необмежену владу – посаду президента він може займати ще два терміни поспіль. Йому надано право ветувати всі закони через рішення конституційного суду, який перетворено на ручний орган президента. Російська опозия втратила будь-які можливості змінити владу в країні парламентським шляхом. І навіть кандидатуру майбутнього президента (після завершення путінського правління) вона навряд чи може висунути. Адже до конституції РФ внесено поправку, за якою кандидат на вищу державну посаду повинен проживати на території Російської Федерації безперервно не менше 25 років. А це означає, що претендувати на президентське крісло не зможе ніхто з тих, хто працював або навчався за кордоном.
Антизахідне спрямування нових поправок до російської конституції впадає у вічі. Тепер стаття 67-а основного закону РФ проголошує пріоритет російських інтересів над міжнародним правом. Про це Путін говорив і раніше, але нині таке положення закріплено законодавчо. Це означає, що Росія не звертатиме уваги на міжнародне право і робитиме все, що їй заманеться. Міжнародні договори, підписані цією державою, перетворюються на нічого не варті папірці. Не ратифікований Державною Думою договір взагалі можна не брати до уваги. І тут варто згадати, що Біловезька угода, яка юридично зафіксувала розпад СССР, у Москві ратифікована ніколи не була. Значить, нині росіяни вже й на своєму законодавчому рівні не визнають ліквідацію того самого “Союзу республік-сестер”. А це відкриває їм шлях до “легальних” (в їхньому розумінні цього слова) спроб відновлення СССР.
У російській конституції з’явився новий термін – “федерально керовані території”, їх передбачено інкорпорувати (включити, приєднати) до РФ. А що це за такі загадкові території? Це, судячи по всьому, – Придністров’я, відокремлене від Молдови, і маріонеткові ДНР/ЛНР, відірвані від України. Москва наділяє себе “правом” захоплювати чужі землі й приєднувати до своєї держави.
Є в конституції РФ і дуже цікава стаття 69-а. У ній йдеться про “захист інтересів співвітчизників та їхніх прав”. “Співвітчизниками” Москва вважає колишніх громадян СССР, а також всіх “російськомовних”. Поширення кордонів “русского міра” до максимальних меж – мрія великодержавних шовіністів. Вони готові агресивно “захищати інтереси і права” тих, кого хочуть включити до складу своєї держави. Тут варто згадати, що днями Путін бідкався про нестачу робочої сили в Росії – росіяни вимирають швидко, і не стільки від нового коронавірусу, скільки від алкоголізму і наркоманії, а також різноманітних хвороб, з якими не здатна боротися напіврозвалена російська медицина. Путінській верхівці потрібні раби, а для їхнього захоплення вона готова вести агресивну зовнішню політику, вважаючи постсовєтські республіки своїм “життєвим простором”.
А нам слід бути готовими протистояти подібним спробам, щоб знову не потрапити у московське рабство. Провокації з московського боку лише зростатимуть, вони можуть набувати різноманітних форм. Є ще чимало людей, нездатних прорахувати всі можливі наслідки своїх дій, що можуть бути використані на шкоду Україні. Наприклад, 21 червня у Києві громадська організація KyivPride запустила дрон з райдужним прапором ЛГБТ. З іншого дрону було знято на відео цей прапор на фоні величезної скульптури “Батьківщини-матері”, що виглядало як підняття символу сексменшин на мечі самої статуї. Ініціатори акції заявили, що хотіли продемонструвати: “Батьківщина-мати” за рівність для всіх!”. Натомість вже наступного дня російські ЗМІ подали це дійство під зовсім іншим соусом – 22 червня виповнилася чергова річниці нападу нацистської Німеччини на СССР, тож московські пропагандисти розцінили київську акцію як “паплюження пам’яті радянських воїнів, які загинули за волю Батьківщини”. Відтак організатори акції досягли результату, прямо протилежного тому, який задумували.
Пам’ятаймо, що маємо справу з противником підступним, хитрим, досвідченим. Він намагається роз’єднати нас, протиставити українців один одному, використовуючи різні чинники – мовні й регіональні відмінності, належність до різних конфесій, різні політичні симпатії та антипатії. Будь-які відмінності він намагається роздмухувати, щоб викликати їхнє несприйняття людьми інших поглядів чи смаків. Для ворога головне – досягти ненависті одних груп українців до інших. А використовуючи такі негативні емоції, він може проводити свою розкладницьку політику, примушуючи українців битися один з іншим. Тоді Москві залишається тільки прийти і забрати чужі землі, а посварених й розгублених людей загнати у стійло і примусити працювати на себе. Так вже не раз було в непростій українській історії, й не гоже нам у черговий раз наступати на одні й ті ж граблі.
Ігор Буркут, політолог
peredplata
